Представлення
Для Кларісе Ліспектор писати - означало жити, а жити - означало писати. Можна сказати, крилата фраза, навіть заяложена, але саме вона найчіткіше віддзеркалює істину: життя й письменництво зливалися й перепліталися в письменниці так тісно, що важко було зрозуміти, де починається одне й закінчується інше.
Кларісе Ліспектор розкрила магічну силу слів - силу створювати світи більш яскраві і тривалі, ніж сама реальність, - ще коли їй було шість років, на лавах школи у Ресіфі, де вона провела дитинство і юність. Вона пронесла цю любов через усе життя, вибудовуючи світи у різноманітних країнах і різних містах, де вона жила або просто бувала, спочатку як дружина дипломата, а потім як журналістка й письменниця.
Протягом того періоду життя, коли Кларісе займалася журналістикою, вона жила письменництвом суто з матеріальної причини. Проте впродовж цього періоду та й усього свого життя вона жила, щоб писати, віддаючи більшу частину часу і присвячуючи геній створенню літературного доробку, якому тепер вклоняються в усьому світі. Всупереч тій долі, що зазвичай вготована творам авторів, які вже пішли з життя, ця робота Кларісе настільки глибоко й прекрасно розкриває і висвітлює таємниці не лише письменництва, а й стану людини, що захоплює чимраз старшу та водночас і молодшу публіку.
З іншого боку, Кларісе була джерелом натхнення для драматургів, режисерів, композиторів, поетів, письменників, професорів та есеїстів, які відчули в її текстах поштовх до реалізації власних творчих ідей або досягнення академічних висот. Усе це трапилося з однієї напрочуд простої причини: робота Кларісе є досі такою ж правдивою і яскравою, як і тоді, коли вона писалася: майже завжди на друкарській машинці, зіпертій на коліна, поки сама вона стежила за тим, як готується їжа на кухні або як діти роблять уроки у вітальні. Літературний твір народжувався серед злободенних клопотів повсякденного життя, - адже Кларісе мала на меті створити "справжній будинок" для себе і своїх дітей, аби мати змогу абстрагуватися й віддалитися від повсякденності для пошуків сенсу буття і, у цьому круговороті життя в різних країнах та інтернаціоналізації, вигнання та безсилля, вихоплюючи з письменництва глибинну суть життя, ту саму чисту живу воду, рятівну й відновлювальну, що досі тече сторінками її текстів до сердець її читачів. Як пояснила сама Кларісе в рядках, які можна віднайти у цьому виданні, так сталося, бо "утворити зв'язок з іншою істотою за допомогою написаного слова - це честь. Якби у мене відібрали слово й лишили порожнечу, я мала б танцювати або малювати. Я б знайшла якийсь засіб для спілкування зі світом. Письменництво - це божественне в людській істоті".
Педру Карп Васкес
