У перукарні
Із моменту виявлення тіла минуло сім днів. Мікаеля все ще не було, тож Іва не могла віднайти справжнього спокою. На щастя, останній тиждень минув швидко, постійно щось відбувалося, тому вона не могла надто зациклюватися на своїх тривогах.
Працівники водоканалу одразу після виявлення скелета розвели руками, припинили роботу та викликали поліцію. Слідчі прибули приблизно за годину після виклику та відразу взялися за роботу. Працювали до вечора. Іва спостерігала за ними і мусила визнати їхню ретельність. Кістки викопували маленькими лопатками та щітками і складали на сірий пластиковий килимок. Розширили траншею, залізли в неї й продовжили знімати шар за шаром з усіх боків, поки на килимку не згромадили практично повний скелет, а довкола нього - купу іншого краму: шматки струхлявілої тканини, якусь металеву шпильку і ще безліч речей, призначення яких Іва не знала. Судячи з того, з якою обережністю поводилися з цими речами, ті, радше за все, були пов'язані зі знахідкою. Весь викопаний ґрунт уважно перебрали і пропустили крізь велике металеве сито. Територію обстежили за допомогою металошукача. Коли почало темніти, а на килимку вже не додавалося нових кісток чи чогось іншого, молода жінка в білому комбінезоні, яка, очевидно, була головною, оголосила, що роботу завершено. Один зі слідчих побесідував з Івою, двоє інших - із працівниками водоканалу. Усе ретельно записали, а під час роботи весь час фотографували та знімали відео. Закінчили близько сьомої вечора, коли в цій частині Погор'я настільки стемніло, що без ліхтариків неможливо було продовжувати обстеження. Перед тим як забратися геть, вони зняли поліційну стрічку й оголосили, що робітники завтра можуть продовжити роботу, однак повинні бути обережними, можливо, ще щось виявлять.
Наступного дня працівники водоканалу не знайшли нічого цікавого для слідчих (якщо й знайшли, то пропустили повз увагу, бо їм не хотілося більше відкладати роботу), але приблизно за метр від будинку натрапили на тріщину у водопроводі. Вона була невеличкою, принаймні не настільки, аби витік води було видно будь-де на поверхні землі, але достатньою, щоб порушити водопостачання. Тріщину спершу частково залатали, обмотали алюмінієвою фольгою і замазали чимось чорним. А в середу замінили трубу. Іва стежила за їхньою роботою і мала відчуття, що ті виконали завдання сумлінно і ретельно. Потому працівники водоканалу вкрутили муфти з обох кінців, закидали рів, поставили на місце садовий паркан, урешті сфотографували все з різних ракурсів і поїхали. Іва стояла біля огорожі й дивилася їм услід. А тоді роззирнулася. Крім ділянки, на якій розрили землю і тепер не було зеленого трав'яного настилу, а бура, гарно вирівняна й утрамбована земля, слідів подій останніх днів ніде не було видно. Що ж, водопровід вже не протікав, поруч із ним не лежав людський скелет, тож людина, якої не було при розкопках, нічого б не дізналася. Все інше було як раніше. У Колодязях знову запанував мир.
Це було в середу. Коли робітники подалися геть, а в селі все затихло, спокій поволі знову оселився в Івиному нутрі. Можливо, тому, що не мала нагоди читати Цанкара весь цей час, але, радше, тому, що прожила з думкою про знахідку тіла всю ніч й обдумала все раціонально. Подія, звичайно, була неприємною, черепи і людські ребра не валяються отак знічев'я перед домашнім порогом. До того ж, було очевидно, що тіло пролежало в землі десятиліттями. Про це - хоч і неофіційно - згадала керівниця розкопок, коли нанесла рідину на одну з кісток і спостерігала за хімічною реакцією. Що колись було, те давно загуло.
"Що ж, - мовила собі Іва, - краще забути про все".
Це їй порадив і Мікаель, коли вона повідомила йому новини. Проте він був задоволений, що ліквідували несправність у водопроводі.
- Маєш слушність, - погодилася Іва, - найрозумніше й мені зайняти таку attitude******.
- Саме так, - підтримав її Мікаель, - глянь на це ось так: проблем з водою більше не буде, а це означає, що нас чекає лише приємне облаштування твоєї хати.
Для найменування проєкту облаштування будинку в Словенії Мікаель завжди використовував словосполучення "твоя хата". Загалом стосовно поділу спільного майна на твоє, моє чи наше не було якихось питань, тож подекуди Івині вуха різала та фраза. Але вона не заперечувала. По-своєму їй це навіть подобалося. Серед усього, що вона вважала особисто своїм майном у шлюбі, була лише купка спогадів про її біологічних батьків. Усе разом поміщалося в одну картонну коробку від взуття, хоча й цього виявилося забагато, аби взяти в літак. Мікаель привезе ту коробку автомобілем, поклавши до неї ще й дитячу шапочку та шалик з оленями, пошарпану матрьошку та листівку з вежею Товста Маргарита на передньому плані та дзвіницями церков у старому середмісті Таллінна на задньому плані. Іва хотіла цих кілька спогадів мати при собі фізично, а не лише в серці чи на фото.
- Коли ти приїдеш? - запитала вона.
- Ти питаєш, бо тебе цікавлю я чи коробка?
- Одне й друге, але більше ти, звичайно.
- Сподіваюся, десь на початку наступного тижня, - відповів Мікаель.
У четвер нічого особливого не сталося, але в п'ятницю в Колодязі знову приїхало таксі. Таксист Йоже помахав Іві, яка крутилася навколо свого дому, допоміг Ользі сісти в автомобіль, після чого вони поїхали. Це спонукало Іву сісти у "вольво" та податися на закупи. Список добряче розрісся протягом тижня, завдяки, зокрема, й тому, що невдовзі приїде Мікаель. Жінка мала намір податися до Марибора, без поспіху там випити кави, насолодитися містом і перехожими. Але до Марибора так і не доїхала. Проїжджаючи Бистрицею, вона краєм ока дещо зауважила на одному з будинків при дорозі. Це була вивіска з колишніх часів, а зображення жінки з пишною зачіскою недвозначно вказувало, які тут послуги надають.
Іва піддалася раптовому пориву, завернула в провулок і припаркувала авто. Хоч її волоссю не був потрібен перукар, проте психіці знадобився б. Коли людина відвідує перукарню в новому середовищі, то символічно його приймає і почувається в ньому як удома. Пізніше Іва обмірковуватиме цей свій крок і не зможе твердо сказати, чи не краще було проігнорувати цей порив. Швидше за все, ні, адже все, що сталося згодом, в будь-якому разі сталося б.
У салоні була лише одна клієнтка. Жінка середніх років сиділа під ковпаком і гортала журнал. Було чисто та охайно. Перукарка викликала довіру. Мила, струнка, трохи старша за Іву та, можливо, на кілька сантиметрів закороткій спідниці. Вона запропонувала шведці стілець, і та пояснила, чого хоче. Перукарка кивнула і взялася до роботи. Працювала вправно.
Іві не перешкоджала її балакучість, принаймні до тих пір, поки та розмовляла з іншою клієнткою. Жінки використовували діалект, й Іва намагалася їх зрозуміти. Через деякий час перукарка перепросила Іву, підійшла до жінки, зняла ковпак, розчесала її та вклала волосся, після чого жінка деякий час оглядала себе, розрахувалася і задоволена покинула салон. І потому перукарка почала розмову з Івою. "Теж непогано, - подумала Іва, - зможу трохи потренуватися у вимові". Бесіда була, як це зазвичай буває між перукарями та їхніми клієнтами, формальною й необтяжливою. Але тільки до тих пір, поки працівниця салону не дізналася, де мешкає Іва.
- Ви з Колодязів? - здивувалася перукарка, опустивши руки.
Драматизму моменту сприяв і звуковий супровід. Клацання ножиць раптово стихло, радіо, яке раніше було ледь чутно, тепер заповнило тишу. Транслювало народну пісню.
- Так, а що? - запитала Іва.
- А ви чия, якщо не таємниця?
Іва, хоч і неохоче, згадала кількома словами про долю своїх батьків, додавши, що виросла за кордоном і тепер тут, у Колодязях, у садибі батьків і дідів, з чоловіком облаштовують собі відпочинковий будинок.
- Ага, - мовила перукарка.
Очевидно, вона не була знайома з родиною Тавчарів із Колодязів. Але, здається, знала більше про інших.
- То ви не знаєте, що відбувалося в селі, - ствердила вона і знову почала стригти.
Підтекст у голосі жінки спантеличив Іву. Ніби передвіщав щось страхітливе, але водночас був якимось радісно-схвильованим.
- Ні, - підтвердила Іва.
І тут з жінки полилося. Невдовзі після перших слів Іва перестала стежити за маніпуляціями з її волоссям. Очевидно, перукарка могла робити все одночасно - розповідати жахливі речі й вичакловувати зачіску. Іва зрозуміла це лише пізніше, вдома, коли трохи прийшла до тями. Стояла перед дзеркалом і розглядала нову зачіску, яка не була витвором мистецтва, але й не особливо жахливою, яка могла б зіпсувати їй настрій.
Менш ніж за пів години перукарка Іві наплела про трупи, вбивства та звірства, які відбувалися у Колодязях протягом останніх кількох років. Почала з того, що трохи більше року тому якийсь підприємець штовхнув свою доньку в колодязь посеред села, і вона втопилася в ньому. А той чоловік пішов собі геть, не звертаючи уваги на відчайдушні доньчині крики про допомогу. А через кілька днів на віллі, "так, у тому будинку на початку, який зараз продається", ще й зарізав свою дружину.
- І що зараз із цим чоловіком? - запитала Іва.
- Нічого, сидить. Сподіваюся, довічно, - відповіла перукарка.
- Але чому він це зробив?
Жінка приклала до скроні вказівний палець лівої руки, в якій не було ножиць, і покрутила ним, при цьому свиснувши.
- Він божевільний був?
- Хіба нормальна людина зробила б таке?.. Але це ще нічого, - продовжувала перукарка, радісно оперуючи ножицями навколо Івиної голови. - Близько року тому інша жінка, імені якої не називатиму, вбила у Колодязях трьох односельців, дев'яностолітнього чоловіка, вісімдесятилітню жінку та ще одного чоловіка. Одного застрелила з мисливської рушниці, жінку зарізала, старого задушила подушкою.
- Це все правда? - не вірила вухам Іва.
- Звичайно, спитайте, кого хочете.
- Але чому вона це зробила і що з нею зараз?
- З нею нічого, - відповіла перукарка. - Незадовго до того, як прибула поліція, вона вбила свою маму, підпалила будинок, у якому вони були, і наклала на себе руки.
Цього було вже занадто. Тепер Іва була переконана, що перукарка бреше. Можна було б очікувати якихось невинних чуток і напівправдивих пліток, але не цього. Жінці спало на думку, що саме перукарка несповна розуму. Водночас Іва усвідомлювала, що божевільна стоїть позаду неї і за сантиметр від її сонної артерії розмахує гострими шпичастими перукарськими ножицями. Аж ось, не встиг Іву повністю заполонити жах і виштовхнути з перукарського крісла, як в спогаді зринуло чорне згарище. Вона пригадала, що під час одного з попередніх приїздів до Колодязів бачила залишки згорілої хати, яка псувала краєвид села. Отже, те, що та жінка каже, правда. Тим часом перукарка продовжувала рівняти та підстригати кінчики Івиного волосся на лобі, ніби вони щойно балакали про погоду.
- Але й це ще не все, - застерегла працівниця салону.
- Не все?
- Ні. Кажуть, тридцять років тому в селі за підозрілих обставин знайшли когось повішеним. Що саме сталося, поліція так і не розкрила, але подейкують, що його повісили односельці.
- То його тіло знайшли? - імпульсивно запитала Іва.
Перукарка здивовано зиркнула на неї.
- Воно висіло на балці - звичайно, його знайшли. Чому ви питаєте?
- Нічого, нічого. А відомо, чому його вбили?
Перукарка роззирнулася по порожньому приміщенню і довірливо нахилилася до Івиного вуха.
- Бо він був педофілом, який знущався з падчериці й жорстоко її ґвалтував, - повідомила перукарка.
Тепер Іва остаточно переконалася: жінка, мабуть, таки геть безумна і наплела їй три мішки гречаної вовни. Навіть попри справді спалений будинок.
Незважаючи на те, що рахунок за перукарські послуги був до кумедного мізерним - менш ніж двадцять відсотків від того, що Іва заплатила б за аналогічну послугу в Стокгольмі - жінка знала: більше сюди не повернеться. Ніби в трансі, Іва побрела до своєї автівки і, замість того, аби рушити до Марибора, повернула назад до Колодязів.
Удома, нарешті заспокоївшись, обдумала почуте сьогодні. Малоймовірно, що перукарка геть ненормальна. Якщо відкинути її оповідь, то поведінку можна вважати досить адекватною. Навряд чи вона вигадала все те, що наплела. І навіщо їй це робити? Тож дещо з цього, без сумніву, правда. Але навіть якщо жінка роздула події і, скажімо, додала половину, цього все одно було достатньо, аби людину добряче шокувати. І Іву шокувало. Їй це не сподобалося. Замість того, щоб насолоджуватися чудовими краєвидами, гуляти, облаштовувати дім, спілкуватися із сусідкою Ольгою вечорами, присвячувати себе книгам у червоних палітурках із золотими облямівками та відкривати для себе словенську літературу, вона почувалася змордованою та розгубленою. Увесь час перед її очима вимальовувалися криваві сцени. І знову й знову в пам'яті зринала стегнова кістка, що стирчала із землі, і усміхнений череп. Чи були її очі заплющені, чи прикуті до екрана комп'ютера, чи дивилися на заспокійливу зелень смерекового лісу, Іва постійно бачила ті образи. Це було неприємно. Кістки були справжніми, навіть якщо все решта - ні.
Про читання в суботу та неділю тепер можна було забути. Недостатнє знання мови потребувало зібраності та цілковитої зосередженості. Ось чому Іва проводила значно більше часу за комп'ютером, переглядаючи онлайн-архіви словенських газет. На жаль, багато з них були в обмеженому доступі, і всюди треба було зареєструватися та підписатися на зміст, чого, на її думку, не вартувала одна новина. Однак їй вдалося з'ясувати, що багато з того, що їй наговорила перукарка, було правдою. Найбільше новин Іва знайшла про останню трагедію. Убивця, який звів зі світу свою дорослу доньку і дружину, до трагедії був відомим і успішним словенським магнатом.
У суботу ввечері Іва, як завжди, вийшла на коротку прогулянку і попрямувала до старого дуба. Потому загледіла колодязь, зупинилася, змінила напрямок і рушила в інший бік. У неділю в середині дня було ясно, світло, сяяло яскраве сонце, тож Іва набралася духу і попрямувала до колодязя. Оглядаючи його, трималася на безпечній відстані, хоча в цьому не було потреби. В одній із газетних статей вона прочитала, що, ймовірно, той інцидент, принаймні частково, був нещасним випадком. Батько з донькою бурхливо з'ясовували стосунки біля колодязя. Дівчина в запалі суперечки оступилася й сперлася на дерев'яну кришку, що закривала отвір, а та виявилась трухлявою й проламалася... Тепер кришка на колодязі була новою, міцною, на перший погляд, надійною і навіть красивою. До того ж, світлі дерев'яні дошки були щільно обкуті чорним залізом, ніби запевняючи, що сюди більше нікого не кинуть. Проте під час вечірньої прогулянки Іва знову оминула колодязь широкою дугою.
У неділю ввечері зателефонував Мікаель і повідомив, що його не буде ще щонайменше три-чотири дні. Щоправда, батько вже автівку дав, але виникли якісь складнощі на роботі. Ось чому Іва, яка відчула, що не може просто сидіти склавши руки і нічого не робити, в понеділок вранці сіла в автівку, подалася до Марибора і завітала до відділку поліції. Молодого слідчого, який бесідував із нею тиждень тому і дав їй візитівку зі словами телефонувати у разі, якщо щось пригадає або трапиться щось незвичайне, не було. Однак Іву прийняла така ж доброзичлива слідча. Спустилася по неї до чергового і відвела до кабінету. Кабінет слідчих на третьому поверсі був великим, зі старим гарнітуром для сидіння в одному кутку, кавомашиною на полиці та квітами довкола. У кабінеті було п'ять столів. За одним із них сидів високий темноволосий слідчий, який займався чимось своїм, проте Іві здалося, що він весь час прислухається до бесіди. Розмова зі слідчою заспокоїла Іву лише частково. Ні, нічого нового, наразі немає жодних ознак того, що чоловік помер насильницькою смертю. Те, що тіло перебувало не там, де йому місце, тобто не на кладовищі, незвично, але й таке трапляється. Не рідкість також те, що його особи досі не встановлено. Зрештою, якщо вже щось і сталося, то більш ніж двадцять-тридцять років тому. Ні, точно визначити час смерті поки не вдалося. Ймовірно, взагалі не вдасться. Можна визначити приблизний час із похибкою у кілька років, але встановити точну дату дуже важко. Точна дата смерті - одне з Івиних запитань. На цих словах смаглявий слідчий в іншому куті кабінету ще уважніше прислухався.
Після наступного Івиного запитання слідча замовкла, а криміналіст навіть повернувся до них.
- Я чула, що раніше у Колодязях нібито сталося кілька вбивств. Це правда?
- Так, це правда, - зрештою відповіла слідча, - у минулому в селі були трагічні події, але жодна з них не була пов'язана з родиною Тавчарів, принаймні безпосередньо. Щоправда, в Словенії немає такого місця, в якому б у близькому чи далекому минулому не сталося чогось трагічного.
Це певним чином зрозуміло, слідчі тут не для того, щоб роз'яснювати кримінальну історію допитливим громадянам, але Іва вважала, що поліціянтка могла б повідомити більше деталей. Але ні.
Урешті слідча надто рішуче, на Івину думку, хоча й люб'язно, попрощалася й пообіцяла зв'язатися з нею, щойно будуть якісь новини. У дверях кабінету тицьнула свою візитівку, на якій був той самий номер телефону, що й на візитівці молодого слідчого. Швидше за все, це номер до чергового з відділку поліції.
Дорогою додому Іва зателефонувала Мікаелю і доповіла про все. І як завжди, він її успішно заспокоїв. Звісно, цілком нормально і зрозуміло, що її стурбувало виявлення тіла, а щодо всіх тих звірств Іва й сама мала б знати, що перукарні - це розсадник пліток. Звичайно, сумно, що той словенський підприємець убив свою доньку та дружину у Колодязях, але це не робить село менш привабливим для життя, і його не можна вважати проклятим чи якимось іншим чином затаврованим. Але добре те - якщо можна говорити про щось хороше, коли йдеться про трагічні смерті, - що через трагедію провалився мегаломанський проєкт туристичного мастодонта, і тепер їхнє село знову стало ідилічним, тихим раєм на землі.
Іва погодилася, і вони попрощалися. Перш ніж виїхати зі стоянки, вона глянула на годинник і насупилася. І тут, і в Стокгольмі була за десять хвилин десята ранку. "Трохи зарано", - неохоче подумала вона.
Щодо Мікаелевих слів, то думка Іви була такою: він, звичайно, багато й гарно говорив, хоча якщо поглянути на речі з його точки зору, то була в них слушність. Проблем немає, вона їх створює в своїй голові. Однак жінка побачила проблему в тому, як чоловік це сказав. Мікаель був зверхнім та красномовним і використовував такі вислови, як мегаломанський проєкт, мастодонт, рай на землі тощо, коли був напідпитку. Увечері, коли вони були в товаристві, це було зрозуміло, тоді вона теж приєднувалася до нього з келихом хорошого шампанського. Удень, коли знала, що чоловік обідав з діловими партнерами, також певною мірою було виправдано, коли від нього тхнуло віскі. Але красномовство в понеділок ще до десятої ранку... Це їй не надто сподобалося.
"Ой, та нічого страшного", - заспокоїла себе Іва, найімовірніше, вона створює проблеми там, де їх немає. Дорогою додому краще заїде в торговий центр, купить поліроль для підлоги та інше, пообіддя попрацює вдома, а ввечері запросить Ольгу на чай. І, можливо, знову трохи почитає перед сном. Можливо, цього разу не Цанкара. Коли проїжджала Бистрицею повз перукарню, то відвернулася на інший бік дороги.
