Розділ перший
Звідки беруться діти. Заборони для жінки при надії
"А тато нащо? - Щоб дрова рубав"
"Звідки я взявся?" Mені видається, що попри наш шалений час з усіма його технологічними можливостями та інформаційними проривами, це запитання ще не раз лунатиме з дитячих вуст. Хоча куди дітися? Бабусі з жалем констатують, що "тепер мале лучше знає за тєбє", й аргументують цей сумний для себе факт: "А де ж вони [діти] беруться? Вони кіно дивились "Жіночий лікар", то вони не знають, звідки діти беруться? - "Бабо, іди вже кіно включай!"" (с. Черськ Влн.). Неочікуване запитання: "Звідки беруться діти? Як пояснювали дітям?" - зазвичай викликає в респондентки спочатку усмішку, потім коротке замішання (бо ж нікуди дітися - вигадували, брехали дітям), а потім - роздуми вголос:
"Тепер усьо знают. Видите, такі малі вже діти, вони всьо знают. Тепер задуже знают, задуже розпусти. Колис були би нам не сказали, ми би були це до голови не додумали навіть, відки ми є да шо ми є..." (с. Устеріки І.-Фр.)16.
І часом лунає щире одкровення:
"А знаєте, у нас калісь дєті були дурнуватиє. Я свого калі раділа пєрвого хлопчика, і пітає: "Мама, дє ти мене взяла?". A я кажу: "В больніце купіла. Купіла в больніце". І шо ви думаєтє? Уже був вєлікій - і нє понімал. Паєхалі ми туда, заболєл у мєнє чоловік і лежав у тєй бальніце, дє я раділа. І питає, у якой ти бальніце мене купляла? Я кажу: "Ось у цьой", - роддом показала. А тєпєрь уже ж такіє, патаму шо оні ж дівляться дурнішу па тєлєвізорах. Тоді панятія ж нє імєлі. І дєті цього нє зналі" (с. Мекшунівка Чрн.)17.
Так само зі мною поділилися дотепним, як на сьогодні, спогадом:
"...у мене менша з вісімдесят другого року питає: "Мама, де я взялася? Де ви мене взяли?" А я їй кажу: "Отам он, у саду, на яблуньці. Я думала, то мавпочка якась стрібала по яблуні, я зловила да і в хату принесла". Придумала. А вона і повірила. Вона мойому онуку, в політехнічному учиться, каже: "Я така дурна, що і повірила"" (с. Сукачі Квс.)18.
Інша річ, що не раз чула:
"Не питали, це стидно було таке питать. Так скромно ми себе вели, шо ніколи при матері, при батьку [не питали]. Батько й мати знає, шо казать, але розговоров не було, де взялися" (с. Нова Марківка Квс.)19.
І таких свідчень немало.
Правомірність дорослої "науки" задоволення дитячої цікавости в таких питаннях - це окрема тема дослідження - припускаю, із народної педагогіки. До ста баб не ходити: оповіді моїх респонденток дали б дослідникові поживу для роздумів.
"А кажуть, де воно береться? Береться з телевізора. А колись же не знали. Я знаю, колись у мене в п'ятнадцять років мєнструація стала, я три дня плакала. Я не знала шо. Я чула, що, як баби зійдуться да балакають, то кажуть, що от як родить, да кровотічєніє. То я думала, що це у мене вже дитя буде, що це кровотічєніє" (с. Бараші Жтм.)20.
Тут упадає в око інше - оповідь моїх співрозмовниць про почуті в дитинстві відповіді на схоже, вічне питання (як йшлося від прабатьків до дітей, онуків) засвідчує яскраві риси національного характеру українців - наївність та надмірна довірливість, що з роками не зникали:
"Лелека приніс. У капусті знайшли. Так казали. Я вже і то помню. Я родила, хіба мені мати казала, що так і так? А як прийшла родить, кажу: "Де ж та дитина візьметься?" А тая, що там я родила [акушерка], каже: "Як давати, то знала куди, а як дитина, то не знаєш кудою візьметься?" - вирячила очі. Як же то воно має родитись? Отаке було. А що, вчили нас? То тепер тєлєвізори, тепер отакий маленький і то знає. Я не знала, що воно там. А чого? Тоді було гріх казати. Чи чого нам не казали? Понятія не маю. А їм [нашим батькам], то тєм болєє не казали. Коли вони нам не казали, наші батьки не казали, то їхні батьки тєм болєє не казали" (с. Карасин Влн.)21.
Однак попри визнання, що "ето сказка давняшняя" (с. Ваганичі Чрн.), пласт ідей про народження дітей ще відтворюється з пам'яті респондентів у вигляді лаконічних вербальних формул22. Вони рясніють розмаїттям локацій "виявлення" немовлят, неймовірною фантазією в їх переліку, глибиною образности. Це й чуттєві уявлення про птахів і тварин, рослинність (деревну, городньо-польову, трав'янисту), водні об'єкти й стихії, окремі персони. Усе це накладається на яскраві асоціації та давній міфологічний світогляд. Ці тексти можуть бути дуже короткими або ж розгорнутими через введення допоміжних характеристик, фольклорних мотивів23. Вони не мають піти в небуття.
Зрозуміло, діточок мами (баби) шукали, ловили (зловили, виловлювали), упіймали, знаходили, вигрібали, брали, струсили, знайшли, здибали, злапали. Їх хтось мав принести, кинути, підкинути, подати, завезти, а саме немовлятко падало (із небес, із воза), сиділо, злізало (із дерева).
Повсюдно поширеною виявилася нейтральна вербальна формула купили, проте зазвичай, вочевидь, передбачаючи питання: "Де?" - конкретизували: на базарі (ярмарку), у магазині, крамниці, бóльниці, в гóроді, пологовому будинку.
Як свідчить аналіз наявних вербальних формул, участь людини в цій справі траплялася зрідка. Одного разу записала розгорнуте: "Хтось ішов да приніс. То баба принесла. Баба принесла. Вам баба хутко принесе ляльку. Таке було. А яка та баба?" (с. Козлиничі Влн.)24, - а також коротке уточнення: баба приносила малечу й чіпляла її на груші (вербі).
Навдивовижу, але на побутовому рівні вигулькував історичний мотив славетної минувщини: "Їхали козаки з Дону та й завезли" (с. Козачі Лагері Хрс.)25. Утім з огляду на назву населеного пункту, такий варіант виглядає цілком правдоподібним.
Зрештою, найбільш поширена на теренах України (наприклад, Житомирщина, Київщина, Чернігівщина)26 мовна формула-пояснення з'яви немовлят відсилає нас до рослинного світу, насамперед до такої городньої культури, як капуста. Округло-сплюснута форма качанів зі сріблясто-зеленим або білуватим листям насправді дуже нагадує дитячу голівку:
"У капусті найшли. Капуста в почоті! А старший каже: "Піду вирубаю капусту, хвате ловить, бо вже хвате - душ дванадцять піймали [дітей - братів і сестер]!" А чого вони на капусту звертали? Може того, шо листя велике, сховатись можна?" (с. Федорівка Плт.)27.
Проте в цій важливій справі "знайдення" немовлят у капусті не обмежувалося. Із городніх культур згадують також картоплю, кукурудзу, горох, квасолю, огірки, гарбузи, малину, а ще коноплі, конюшину, бур'яни. Згадка про ці об'єкти-локуси нерідко супроводжується дієсловами, зокрема: знаходити, ловити (в качанах зловили), хватати, піймати тощо.
Окреме місце посідали римовані вирази, де польові роботи (сівба зернових - жита, а також вівса) пов'язуються з "випаданням" дітей із небес: "Батько сіяв овес, а ти впав із небес" (с. Переброди Рвн.)28; "З нібки впав - чоловічком став" (с. Чайкіне Чрн.)29. Появу дітей часто пов'язували із небесною сферою, і підкріплюється це вказівкою на персонажів-подавців життя: дитинку приніс "ангелик" (с. Верхні Ворота Зкп.)30, подібно, "...це підкинув Бог, ти взялася від Бога" (с. Зяньківці Хмл.)31.
Поширеною виявилася мовна формула зі згадкою про улюбленого птаха українців - лелеки: "...у пелюшках приніс" (с. Матейки Влн.)32, що й не дивно, адже "колись по хатах багато кубел було" (с. Мартиновичі Квс.). У польових матеріалах, насамперед записаних на теренах Карпат, на Львівщині, Тернопільщині, маємо безліч народних лексем на його означення, зокрема: окрім лелека, також боцюл, боцьон, бусьок, бузьок, буслик, бусол, бусел, бусель, буся, чорногуз, аїст, ґайстер. Згадка про цього птаха обростає яскравими деталями, фіксуємо контамінацію вербальних формул: "Бусель приніс, покинув на горóді" (с. Вишевичі Жтм.)33; "...бусол приніс, зашли в капусту полоти і тебе нашли, а ти сидів у капусті, бусол тебе впустив, приніс..." (с. Грабове Влн.)34, "...у капусті найшли! Вовки неслі, да в капусті кинулі" (с. Грабів Чрн.)35. Із птахів згадують ворону й сороку (с. Дептівка Смс.)36 або просто пташечку; із домашнього птаства - гусь, тварин - свиня (паця).
Із дерев та кущів передусім називають грушу: "На груші піймали, особливо хлопця" (с. Федорівка Плт.)37, але також яблуню, калину, вербу, ясеня.
Залежно від природної зони, місцем, де "вловили" немовлятко, міг бути ліс (на пеньку), а тоді своєрідним "кур'єром", окрім вовка, виступав зайчик: "Ішла я лісом. Під кустіком зайчик сидів. Я до зайчика, а там лежала дитинка. То я тебе взяла й принесла додому". Хоча оповідачка тут же уточнила, що цей представник роду ссавців міг "доставити" дитину й ближче до людей, але тоді не обходилось без капусти: "Виросла в нас на городі капуста, висока така. Дивлюсь, а зайчик гризе капусту. Я зайчика прогнала, а тебе знайшла" (с. Лехнівка Квс.)38. Відповідно, окреслюють як окремі місцини також поле (у копиці), природні водойми - річка, ставок, у болоті на купині (там качка несеться), дніпровські плавні, тут же згадують очерет. Тоді дитину ловили або її приносила біжуча вода, рибка: "А я своїм всім казала: "Я ішла за річкою, там рибка несла, - таке все донині кажу, - рибка несла; бачу: якась дитинка плаче, і я злапала". І мені то саме говорили" (с. Комарів Лвв.)39.
Нарешті знаходили немовлятко й на дорозі, на возі, десь у кропиві, на межі, а ще - дуже красномовно - у діжці (с. Устеріки І.-Фр.)40. На Закарпатті, вочевидь виходячи із місцевих реалій, твердили: "...їхали цигани - та з воза упали, - казали дітям, звідки взялися" (с. Лозянське Зкп.)41.
Щоправда, у вигадуванні можливих пояснень "чуда" появи дитини трапляються фольклорні новотвори: "Я самого меншого сина роділа, і ми вбирали там за рєчкою бульбу, а вертольот там лєтав і спускавсь чоловєк, тамока, то мої дєті всьо врем'я казали: "Нашого Колю вертольот спустив"" (с. Копище Жтм.)42.
Норми поведінки вагітної жінки. Народні лексеми на означення вагітної жінки були досить промовистими: бе?ремна, беременна, важка, груба, пузата, товста, повна, тяжка, в тяжі, тильбата, черевата; про неї казали: при надії, на сносях, в положеніі, пішла (зайшла) на дитя, зачери?лась на дитя, несвободна, не сама, ходить, як купа тощо. Респондентки твердили, що особливий стан жінки видавали її очі: "у неї зрачкі такіє мутниє, наче пожовкнуть" (с. Залісся Квс.), за іншим варіантом, очі темніють; на обличчі з'являється "руде рудовиння" (с. Рудьки Квс.).
Поведінка вагітної жінки була доволі регламентована, бо "все іде на дитину". Під відповідними "правилами поведінки" розуміємо комплекс усних застережень, пересторог, заборон, зарікань, наказів і приписів. Вони закріплювались у народній свідомості через усні перекази різних наративів-бувальщин і порад переважно повчально-застережного характеру, а також через церковну традицію. Перелік норм поведінки через вербальні формули передавався з покоління до покоління, відтак можна говорити про загальновідомий, "гласний" їх характер. Трактуючи мотивації заборон на виконання певних дій, піддаємося спокусі визнати, що вони мали раціональний або магічно-символічний характер. Проте пам'ятаємо тезу французького філософа та антрополога К. Леві-Строса, згідно з якою пояснення носіїв традиції завжди вторинні й можуть бути раціональною основою під несвідомі колективні уявлення43. Окрім того, будь-яка класифікація мотивацій є наслідком погляду зовні - для самого носія народної культури це протиставлення не має принципового значення.
Вірили, що дотримання певних норм моделює найістотніші риси дитини, що народжувалась, адже її душа й тіло формуються разом. Наведені нижче "правила" для вагітної (та її оточення) із часом набували універсального характеру, їх легко називають на віддалених одна від одної територіях, а тому не бачу потреби тут вказувати, де саме ті чи інші заборони зафіксовані.
Повсюдно поширеним був припис не дивитися вагітній на людину із невродливою зовнішністю:
"...треба не дивіця як десь от іде каліка, вдруг зустрічаєшся ти з нею, не можна розмінуться, так ти не дивісь на неї, а швидше глянь на свої нігті. Отак постав руки і дивись на свої нігті. А в очі людині той не нада дивіца..." (с. Обиходи Жтм.)44,
але також спеціально зауважено: "не сміятися на каліку". Так само було відомо, що дитині можуть зашкодити танці вагітної ("щоб дитина була спокійною"), а також спів ("щоб дитина не плакала"). Стійким було уявлення, що каліки народжуються як покарання за гріхи матері й заклятіє може піти на весь рід, проявитись і через 10 і 12 поколінь. Цікавою є думка про крадіжку: красти жінці "в положенії" не можна, бо це матиме негативний наслідок - "буде дитя злодюга". "Беременній" заборонялося: сідати на порозі хати, щоб не народилася калічка (варіант - "стане дитина в "порозі" і не родиться"); переступати через мотузку (варіанти: пліт, голоблі, жердину, похиле дерево, межу), щоби пуповина не обкрутилась кругом шиї дитинчати - "буде пуповина завернута"; так само - кидати одяг через плече ("дитина пуповиною буде обв'язана"), забивати вужа - "бо вийде на дитині"; у пелені нічого не носити, так само не їсти з подолу, поки йдеш дорогою, "щоб слюнявим не було", "дитя не наїсться", "чи буде плакать, чи буде плямкать", "бо буде дитя уроків боятись та буде злодійкуватим - буде все в пелену хватати".
Серед "правил" також зазначено: "не пужатись, як побачиш огонь", не плювати - з рота дитини буде смердіти; не дивитися на вогонь (пожежу), щоби не злякатися (не напудитись), бо якщо в ту мить торкнутися свого тіла, на дитині буде червона пляма певної форми ("А хтось чуть злякав, от тобі все. Може п'ятно таке остатися. Як пожар, то не можна ж цапати собі" (с. Нівецьке Квс.), варіант - дитина буде хвора на епілепсію; не вдаряти (ко?пати, підбивати) ногою кішку, собаку або свиню ("всіх треба уважать") - на дитині буде волохата пляма, "буде шерсть на дитині", буде хропеть дитя, буде чухатись; не облизувати товкач - дитя буде лисим; не їсти багато риби - буде німою; їсти з каструлі (а не з тарілки) - буде завжди голодною; не виходити на вулицю без хустки; не сидіти на порозі, так само щось рубати на ньому, наприклад, лучину ("у дитинки буде губа розірвана", "буде заяча губа"), не відливати з відра воду ("дитина буде слинявою"), "комина не колотити", "бо у дитини під очима стає синьо".
Відомі були способи оберегу вагітної від "злого ока", зокрема чіпляти на руку (на палець) червону стрічку, запинати живіт поверх або й навіть під спідницю фартухом (запинкою, припиндою) - "біла чи синя, будь-якого кольору запинку таку запинала беременна" (с. Міньківці Хмл.), звідси й "припис" - без фартуха не ходити.
"Як ходе беременна женщіна, на неї надівають такий халат, шоб їй не дуже було видно і не шляться, шоб люди не витрищались, не дай Бог складні роди будуть... Вона терпить - ніде, нікуди - ні на свадьбу, ні на похорон, нікуда, нікуда. Ото прикривається, і не дуже бачать" (с. Старопетрівка Зпр.)45.
Дотримувалися заборони робити в неділю або у свято (насамперед респонденти називають різдвяні свята). У ці дні не можна шити (місце [послід] зашиєш; дитині там рот може не розщиплюватись, можуть пальчики зрощуватись, с. Слабин Чрн.), різати ("щоб не одрізати долю"), прясти.
"Кажуть, не переступай нитку, бо не можна - буде завита пуповиной. І не шити, бо пришиєш язик дитині, і не прясти - якесь свято чи неділя, не можна. Не красти, бо буде злодій! У нас так було, шо вона любила усьо шарнути, і дитина вродилася, і ходило, і крало! Та дитина не винна, але ж нащо таке робити?!" (с. Юрківці Чрв.)46.
Дотепер не втратили актуальности норми щодо оточення вагітної, а це, власне, уся сільська громада. Якщо вона дізнавалася про "положення" молодиці, то добре відомою була пересторога: такій жінці небезпечно відмовляти в її проханнях. Нині, як і колись, найчастіше звучить мотивація "миші (міль) все поїдять". Однак є розлогіші міркування:
"Не можна одмовлять, бо буде шось удома недобре. То дам зразу шось, то не можна [відмовити], дома якесь може буть, чи слабе, чи шось таке. Повліять на худобу. І сама може щє заслабнуть. Це дуже строго було, шоб не давала нічого" (с. Осова Жтм.)47.
Спеціально табуювалося, щоб вагітна відвідувала похорон, варіанти - "не дивитися на мерця", бо "дитина буде нецвітна, не червона, така бліда", "дитина буде жовтою", "буде дитя біле", "бо обрушиться, кровотеча буде" [буде викидень] ("на пакойніка толька я знаю, на пакойніка нєльзя смотрєть, с. Чорнопілля АР Крим), а також окремо - іти жалобною ходою на кладовище та заходити туди, "бо буде дитина холодна", "щоб дитину не втратити", при тому застерігали, щоби не ставати ногами на могилу.
Трапились мені й кумедні, як на сучасний погляд, перестороги:
"...то поле, де жито або льон [посіяні], то шоб не пісяла туда. І [при тому] до сонця [обличчям] шоб ніколи [не ставала], шоб ховалась, повернулася задом. Шоб дитина лиса не була" (с. Річиця Рвн.)48.
Нині правила існують переважно у формі імперативу (не робити, не ходити, не дивитися та ін.), а мотиваційні вербальні формули здебільшого пам'ятають лише жінки старшого віку.
На етапі вагітности за низкою прикмет намагалися прогнозувати шанси на виживання немовляти: якщо під час вагітности з грудей жінки виділяється покорм, то не буде жити - на вмируще. Якщо майбутня мати хоче солоної риби - дитина народиться слабою, якщо в неї потяг до свіжої риби - народиться дужою; жінка, яка страждає від печії, народить хлопчика; перед хлопчиком живіт вагітної круглий, як гарбуз, перед дівчинкою - плескаватий; темні соски, іноді на всі груди, щоки жінки або її обличчя вкривається жовтуватими плямами, схожими на веснянки - на хлопчика; якщо вагітна стає невродливою, блідою - буде дівчинка (дєвка красу забирає), і навпаки, якщо ходить червоною (рум'яною) на обличчя, та ще й гарною - хлопчик. Якщо вагітна вперше відчувала рух дитини в правому боці - буде хлопчик; відповідно, у лівому - дівчинка, бо "хлопець [лежить в утробі матері] у правий бік головочкою; а дівчина - у лівий"49; вагітна показує свої руки долонями догори - буде дівчинка, долонями вниз - хлопчик. Пологи хлопчика затримуються на тиждень (хлопець перетяга), дівчинки - пришвидшуються на тиждень (недотяга)50.
Як бачимо, подібні прогнози ґрунтувалися переважно на фізіологічних ознаках. Ці специфічні відомості не були галуззю таємних знань. Вони були відомими серед жіночої спільноти. Хоча згадані прикмети зазвичай ставали актуальними на час вагітности жінки. А втім, після народин вони рідко коли перевірялися на істинність, на відміну від віщувань про долю дитини.
* * *
"[Питали звідки беруться діти?] То кажуть, що в капусті знайшла, то під мостом, то бузько приніс. [А що значить під мостом?] Де канава - іде мост. От у нас була гребелька, то там може дев'ять мосточків було - бігала, заглядала. А в капусті також. А тепер хіба повірить, що в капусті? Чого у тебе пузо було велике, а тепер маленьке? Де там та капуста!"
с. Задовже Рвн., респ. 1931 р. н.51
Кінець безкоштовного уривку. Щоби читати далі, придбайте, будь ласка, повну версію книги.
