Паризький ярмарок добігав кінця, і Карро-дю-Тампль був заповнений так, що і голці ніде було впасти.

Трамваї та автобуси, що йшли до критого ринку, були настільки напхані, що пасажири навіть повилазили з вікон. Перед входом утворилася довга вервечка відвідувачів, які чекали своєї черги, щоб увійти.

На щастя, котам не потрібен був квиток, та і черги - це не для них. Їм було достатньо пірнути в натовп і виконати імпровізований слалом{6} між туфлями і черевиками.

- Якщо ви не поквапитеся, ми все пропустимо! - бурчав Містер Мунлайт.

- Фух! - нявкнула Жозефіна.?- Дама має рухатись у своєму темпі!

- Я був би не проти ще раз завітати на банкет із буябесом... - сказав Додо.

- А я б хотів побачити повітряних зміїв! - додав Бубончик.

Мунлайт своїм хвостом ніжно підштовхнув уперед смугасте кошеня, мовляв, досить те­ревенити.

- Вернетесь до цього пізніше! А зараз має розпочатись церемонія нагородження, і після всієї­ важкої роботи, яку ми виконали, мені б не хотілось її пропустити!

Сцена для вручення премії "Золоте порося" була встановлена просто в центрі ярмарку. Там було так багато людей, що Містер Мун­лайт схопив Бубончика за загривок і поніс його в перший ряд, побоюючись, що хтось на нього наступить.

- Грець котовій матері, ну і натовпу! - сказав Додо.?- Ходімо влаштуємося там, ­нагорі!

І показав на балку, яка містилася приблизно в трьох метрах над головами глядачів.

В одну мить четверо котиків опинилися на цій особливій трибуні, призначеній лише для них, і нарешті змогли зосередитися на нагородженні.

Посеред сцени стояв дуже довгий дерев'яний стіл, накритий веселою червоно-білою картатою скатертиною. На ньому вже була купа тарілок із щойно приготованими ковбасками, від яких ішла пара. Біля кожної тарілки стояла табличка з іменем кухаря.

- Он там пан Кошон зі своїми трюфельними ковбасками,?- сказав Додо.?- А там - пані Лардо: її ковбаски зроблені із сімох видів шинки. Можливо, трохи жирно, але смачно.

- Звідки ти все це знаєш? - запитала його Жозефіна.

- Ну... скажімо так, мені вдалось провести невелику дегустацію... - зізнався Марселець.

- Тс-с-с! - зашипів Мунлайт.?- Конкурс ось-ось почнеться!

Суддями були три джентльмени: один - ви­сокий, другий - низенький, а третій - круг­лий, як бурдюк. Усі вони були з красивими доглянутими бородами, густими вусами і в елегантних циліндрах.

Судді підійшли до одного кінця столу і почали куштувати по крихітному шматочку першої ковбаски, а потім щось швидко занотували у свої блокноти.

Вони спробували ковбасу пана Кошона та пані Лардо, потім витвір фермера з Нормандії та продукцію ковбасного заводу в Оверні.

Тоді настала черга пана та пані Лампонард і їх вигадливих ковбасок з кропом, перед якими судді затрималися довше, роблячи більше нотаток, ніж зазвичай.

Нарешті дійшла черга останнього учасника: Луїзона Бонне і його "ковбасок із секретним інгредієнтом" (ми-то знаємо, що секретом був коріандр).

- Звісно, що, пройшовши шлях від підвалу до каналізації, ці ковбаски втратили початкову свіжість... - прокоментувала Жозефіна, розглядаючи виставлені ковбаски.

- Але вони завжди були в мішку! - заперечив Мунлайт.?- Не кажучи вже про те, що перед конкурсом Луїзон їх ретельно ­охолодив.

- Лише гляньте, як він радіє! - нявкнув Додо.?- Так розчервонівся, що здається, ось-ось лусне!

- А як інакше,?- відповів йому Мун­лайт.?- Цей неотеса майже дві доби стовбичив перед ковбасною крамницею Лампонардів, поки ми намагалися розкрити цю справу. Ледь до біди не дійшло, я вам кажу! А коли Бонне примчався до нього з усіх ніг, щоб повідомити, що ковбаски хтось приніс додому і вони цілі та неушкоджені... Знаєте, що відповів цей нахаба?

- Що? - запитав Бубончик.

- "Я знав, що рано чи пізно подружжя Лампонардів вирішить повернути вкрадене", - ота­ке він сказав. Ви можете в це повірити?!

Додо всміхнувся і дружньо поплескав Мун­лайта по спині:

- Не бери близько до серця, старий. Головне, що ти відстояв свою котячу честь! Тепер­ ти знаєш, що нікому не вдасться непомітно прошмигнути під твоїм носом. До того ж ми навіть врятували того крокодила... Таке буває не щодня!

Тим часом судді відійшли в куток, щоб порадитись.

Очікування здавалось вічним, і натовп почав обурено галасувати.

Тоді високий суддя взяв барвисту нагороду, найнижчий - статуетку поросяти, схоже з чистого золота, а найтовстіший суддя - великий мегафон.

- Пані та панове! - оголосив він.?- Із задоволенням оголошую переможця цьогорічної премії "Золоте порося". Звання "Найкращої ковбаски Франції" отримує...

- У-у-у-у,?- загудів натовп, що більше був не в силах чекати.

- "Ковбаска з секретним інгредієнтом" пана Луїзона Бонне! Вітаємо!

Луїзон почав радісно стрибати, від чого його живіт затремтів, як желе. Потім він обернувся і обійняв свого кузена Олів'є, який прийшов його підтримати.

- Кузене! Кузене! Я тепер знаменитий! Ти навіть можеш намалювати мій портрет! - хіхікав ковбасник.

Обидва Бонне отримували з рук суддів статуетку та нагороду, а решта конкурсантів дивилися на них з дещо пригніченим виглядом.

- Отже, виграв саме цей хвалько Луїзон,?- підсумував Мунлайт.?- Як то кажуть: все добре, що добре закінчується.

- Ти помиляєшся! - нявкнув маленький Бубончик.?- Насправді це ще не кінець.

- Хіба ні? - запитала Жозефіна.?- А чого не вистачає?

- Чудової ковбасної закуски! Швидше ходімо перекусимо, поки ці ненажери не з'їли все до останнього шматочка!!!