Як заробити на канікулах - Олена Скуловатова

4

Гра в "Монополію"

Спершу ми їхали між будинками, згодом повернули за ріг та опинилися на ґрунтовій дорозі, що вела до лісу. Раптово Тар спинився. Ми теж зістрибнули з велосипедів.

- Русю, маєш якісь гроші?

Я покопалася в бардачку й дістала п'ятнадцять гривень - решта з учорашнього походу по хліб. Тар скривився, але забрав білі монетки.

- О, у нас намітилися пригоди! - обличчя Нат засвітилося передчуттям чогось цікавого.

- Можна й так сказати, - буркнув Тар. - Гляди ж мені, мамі - ні слова, бо це буде вперше і востаннє, коли я взяв тебе зі собою.

Я кивнула, і ми поїхали, здіймаючи колесами пилюку. Минули невелику лісопосадку й опинилися на галявині. Там стояв дощатий столик і лежали кілька колод. На них, умостившись хто як, сиділи троє хлопців і двоє дівчат.

- О, Тарас до нас із охороною, - виголосив Влад, втупившись колючим поглядом. Він хоч і на рік старший, та вчиться в моєму класі.

- Бабки є? - невисокий хлопчина з виголеними скронями й тонким хвостиком глянув на Тара. Нас із Нат усі підкреслено ігнорували, тож ми всілися на дальній колоді, немов горобці на гілці, та спостерігали.

На столику з'явилася "Монополія"[2]. Ми колись пробували грати в неї удома, але мені здалося це нудним. Хлопчина з хвостиком розклав поле, розставив фішки й оголосив:

- Банк готовий обміняти валюту. Підходьте.

Усі давали справжні гроші й отримували кольорові папірці. Тар простягнув десять гривень, і хвостатий банкір відрахував тисячу іграшкових купюр. Сіли за стіл і кинули кості. Кожен гравець ходив і вирішував купувати нерухомість чи економити "гроші". Коли ігрова валюта закінчувалася, учасник ішов до банкіра на обмін. Ми з Нат пильно стежили.

Поступово всі поля перейшли у власність учасників. Тар мав аж вісім підприємств, але розкиданих дошкою. Натомість Влад придбав лише три, але однакового кольору, і створив першу монополію. Я глянула на Нат. Здавалося, вона не дихає - настільки зосереджено спостерігає за грою.

Влад поступово заволодів більшістю бізнесів, відкупаючи їх у збанкрутілих[3] гравців. Він зводив готелі - купив і поставив спеціальні фішки на свої поля. Ті, хто потрапляв до нього, дорого за це платили. Так йому вдалося стати монополістом - власником більшості полів.

Коли гра закінчилася, Влад вдоволено потер руки й з обличчям переможця обміняв папірці на справжні гроші. Відрахував кілька монет і передав хвостатому банкіру:

- Твій відсоток.

Насуплений Тар узявся за велосипед, але Нат зістрибнула з колоди та наблизилася до гурту.

2

У сусідній будинок заселяється неймовірна дівчинка

Уранці мене розбудив шум знадвору. Спершу я не второпала, що коїться. На сусідній ділянці вже кілька років тривало будівництво. Уже звикла прокидатися від ревіння болгарок, стукоту молотків і пересипчаcтих звуків бетономішалки, але цього дня щось змінилося.

Підбігла до вікна й побачила пусте сусідське подвір'я. Проте з вулиці лунав розкотистий сміх, а це означало, що там відбувається щось цікаве. У тому сміхові бриніли спекотне літо, молода травичка, дзвінке небо й баранці-хмаринки. Не зволікаючи, у самісінькій піжамі, я вибігла надвір.

Поряд із сусіднім будинком моя однолітка каталася на кольоровому гіроборді. Сильно розганялася і різко гальмувала біля вдягненого в діловий костюм чоловіка. Анітрохи не соромлячись, вона видавала переможний крик: "У-лю-лю-лю-лю!".

- Привітусики! - помітивши мене, закричала нова сусідка й направила гіроборд у мій бік.

Раптом колесо наскочило на камінець, і вона полетіла на асфальт. Я поспішила на допомогу. Дівчинка перекотилася, сіла та здивовано поглянула на роздерті коліна, з яких сочилася кров.

- Оце так посадка, - присвиснула. - Мене звуть Наталка, - простягнула брудну долоню.

- Кликатиму тебе Нат. Люблю короткі імена. Я - Руся.

Хотілося ще поговорити, та чоловік у костюмі підхопив гіроборд, обійняв Нат за плечі, і вони попрямували до будинку. Я провела їх очима і побігла на смачний запах млинців, який линув з розчиненого вікна кухні.

За великим круглим столом, засланим скатертиною в червону квіточку, сиділа наша молодша сестра Пуся. Узагалі-то її звуть Поліна, але це така мила дитина, що інакше, ніж Пуся, її не назвеш. Перед нею на тарілці лежав скручений і нарізаний на шматочки млинець.

- О, ти так гарно вигадала його їсти, аби не заляпатися, - я погладила тоненьке, м'яке, немов пух, волоссячко.

Я часом думаю, що сестра не справжня, а іграшкова. Вона охайненька та м'якенька, якщо обіймати. Подумки називаю її "дівчинка-антистрес", бо якщо її пригорнути, то відразу стає спокійно на душі.

Усівшись за стіл, я намастила млинець подвійною порцією малинового варення, полила зверху згущеним молоком і не втрималася:

- Мамо, я познайомилася з Нат.

- Коли ти встигла? - мама перевернула млинець на пательні й озирнулась.

- Щойно надворі.

- А, це наша нова сусідка. Я бачила зранку, як носили речі. Мабуть, уже завершили будівництво. Гарний спосіб зберігати гроші.

- А як це "зберігати гроші"? - мене цікавило все, що стосувалося Нат.

- Це коли купують щось, що має постійну цінність: будинки, коштовності, валюту.

- А со таке "валюта"? - Пуся зацікавлено звела оченята.

- Це гроші інших країн. Найстабільніші - американські долари та євро, тому той, хто прагне заощадити, купує валюту.

- І ми теж? - згадалася учорашня розмова. Захотілося, щоби мама сказала, що в нас повно тих доларів та євро і все буде гаразд. Але вона лише сумно зітхнула.

Косматий і заспаний, на кухню зайшов Тар. Він плюхнувся на стілець і підпер голову руками.

- Що трапилося, синку? - мама поставила перед ним тарілку.

- Та якийсь покемон лахав увесь ранок під вікнами.

- Це моя нова подруга, - я гордо розправила плечі.

- Схоже до схожого тягнеться, - буркнув Тар і замотав цілу сосиску в млинець. Коли йому виповнилося дванадцять, він вирішив, що солодке - то для дівчат і малюків, і відтоді надавав перевагу м'ясним стравам.

Мені не хотілося вислуховувати нудного старшого брата, тож я запхнула в рот решту млинця і побігла надвір, сподіваючись, що Нат теж вийде. Побродила довкола будинку, сходила до черешні, погодувала крізь дірку в паркані курей дядька Василя, але сусідка так і не з'явилася. Розчарована, я примостилася на лавці під грушею і розгорнула книжку. Якби мала телефон, то позалипала б у відео, а так доводилося розважатися доступними засобами.

3

Нат знайомиться з Таром

Заглибившись у пригоди хлопчаків із села Васюківки, я не одразу помітила, що за мною спостерігають. Муха сіла на плече й поповзла, лоскотно перебираючи лапками. Махнувши рукою, я впустила товсту книжку та почула знайомий сміх. Нат сиділа на паркані, немов ковбой на мустангу. Її зелені очі світилися бешкетністю, а на колінах красувався пластир з мультяшними малюнками.

- Годі читати, уже навіть муха занудьгувала. Лізь до мене.

- Навіщо? - спантеличено запитала я.

- Будемо грати в чарівний паротяг.

Я гадала, що Нат, як і мені, майже одинадцять, отож пропозиція здивувала.

- Це жарт, - Нат перекинула ногу й зістрибнула в мій двір. - Бачила б ти свою мармизу, - підморгнула та скривила смішну гримасу. - Ми ж дорослі дівчата, щоб у таке гратися. То що у вашому селі цікавого? Розповідай, - Нат усілася на спинку лавки, скинула босоніжки та, витягнувши шию, зазирнула мені в обличчя.

- Ну, у нас тихе передмістя. Є магазини, школа, дитячий садок.

- Ну-у-удно-о. Невже нічого не відбувається?

- Нічого, - запевнила я, похитавши головою. - А ти тепер тут житимеш?

- Схоже на те, - Нат нагнулася і потяглася рукою до травинки, зірвала її і закусила зубами.

- А той чоловік у костюмі - твій тато?

- Ага. Ти його нечасто бачитимеш. Він постійно робить гроші.

Мені стало цікаво, як "роблять гроші", але запитати не наважилася. Раптом це всі знають і Нат подумає, що я якась дурненька.

З-за гаража вийшов Тар з велосипедом і кинув коронний скептичний погляд на Нат. Мабуть, я на її місці стушувалася б, але ця неймовірна дівчинка вправно зістрибнула з лавки, перегородила йому дорогу та, розтягнувши губи в широкій усмішці, подала руку:

- Нат. - Спантеличений нечуваним нахабством Тар простягнув свою у відповідь. - У мене теж є велик. Можна з тобою?

У мені все стиснулося від передбачення, як за звичкою грубо відповість брат, але натомість він лише гмикнув:

- Що ж, покемончику, поїхали. Чекаю три хвилини біля хвірточки.

Нат схопила босоніжки, перелізла огорожу та зі швидкістю їжака Соніка помчала в бік свого будинку.

- Я з вами, - кинулася до гаража, поки Тар не сказав, що мені не можна.

1

День-катастрофа, коли псуються речі та руйнуються плани

Якось увечері я вдягнула нову сукню і пішла до ставка. Біля самої води побачила милу жабку. Таку шоколадно-буру, зі спинкою, вкритою пухирцями. Мені відразу закортіло зняти відео. Уявила, як у сповільненому режимі переглядатиму її граційний стрибок. Отож підкралася, стала ногами на колоду, що наполовину лежала у воді, і ввімкнула камеру. Але колода захиталася, перекрутилася, і я, утративши рівновагу, булькнула в болото.

Підвелася, відчуваючи, як брудні струмки стікають з волосся. Сукня перемазалася, але найгірше, що мій телефон залишився на дні ставка. Я почала шарити руками у слизькому мулі. Спершу виловила пластикову пляшку, згодом - порваний дитячий сандалик і, нарешті, телефон. Обтерла його об траву й поділ сукні та спробувала ввімкнути. Але той байдуже зиркав на мене чорним оком.

Тихенько прокравшись у будинок, я сховалася у ванній. Змила бруд, замоталася у рушник й оглянула сукню. Вона мала кепський вигляд: болото місцями підсохло, утворивши кірку, а місцями було ще мокрим. Ще й пахла неприємно. Я схопила сукню, вислизнула на задній двір і запхала її у сміттєвий бак. Переодягнувшись у своїй кімнаті, заглянула на кухню. Батьки пили чай.

- Мамо, тату, - затараторила. Коли хвилююся, то починаю надто швидко говорити. - У мене форс-мажор.

Тато здивовано підняв брови.

- Звідки знаєш такі слова?

- Ти так казав, коли бабуся приїхала.

Тато пхикнув, а мама глянула спідлоба.

- То що трапилося?

- Пам'ятаєте, я розповідала, як круто святкували день народження Ангеліни? Її батьки орендували паті-бас, катали весь клас і годували солодощами. Я подумала, що на мій день народження можемо винайняти корабель, і ще потрібен новий телефон. Мій зламався, - додала менш упевнено й виклала його на стіл.

- Кицюню, - мама розгублено розвела руками, - це дорого.

Я вирішила не здаватися:

- Але ж ми небідні. У нас гарний дім, не такий гігантський, як будують сусіди, та все ж. У тата бізнес і нова машина...

- Може, розкажемо їй? - тато зиркнув на маму.

- Що за секрети? - кімнатою, немов дрендоутус[1], протупотів мій старший брат Тар. Узагалі-то він Тарас, але я завжди скорочую імена.

- Діти, ви вже достатньо дорослі, тож хочу вам дещо розповісти. - Я злякалася, що тато - насправді іншопланетянин і невдовзі розпочнеться кінець світу, але проблема виявилася трішечки інакшою. - Через постійні локдауни справи в моїй кав'ярні кепські. Я ще і вклався в дороге обладнання для випічки, а тепер не впевнений, що воно окупиться. Можливо, кав'ярню доведеться зачинити. Машина та будинок придбані у кредит, отож якщо за кілька місяців я не стану на ноги, то доведеться повернутися у стару квартиру.

Я здригнулася, згадавши, як колись ми всі мешкали в одній кімнаті.

- Тобто корабля і нового телефона не буде?

- Звісно, що ні, - процідив крізь зуби Тар.

- Доведеться підтягнути паски, - тато важко зітхнув, і мені захотілося плакати. Не зрозуміла, які паски й куди потягнемо, але відчула, що нічого доброго в тому немає.

Вислизнувши з-за стола, я повернулася до сміттєвого бака та дістала задубілу від болота сукню. "Що, як це остання нова річ, яку мені придбали?" - думала, намагаючись відіпрати в умивальнику налиплий бруд.

- Русю, що ти робиш?

- Пробач, мамо, я ненавмисне.

Мама взяла мокру сукню і поклала її у пральну машину, пообіцявши, що та буде наче з магазину. Тож я з полегшенням вклалася в ліжко.

Сон не йшов. Подумки прощалася з моєю кімнатою, зручним ліжечком, смішними постерами та поличкою, на якій зберігала колекцію динозаврів. У стару квартиру нічого не влізе. Я почала уявляти, як добре вміти зменшувати речі. Тоді я зробила б усе розміром з ляльку Лол і поклала у скриньку, а колись, коли знову матиму власну кімнату, збільшила б до справжніх розмірів. Замріявшись, я заснула.

1 Один з найбільших динозаврів.

УДК 087.5+82-341

С 46

Скуловатова Олена

С 46 Як заробити на канікулах / Олена Скуловатова. - Чернівці: Книги - ХХІ, 2024. - 192 с.

ISBN 978-617-614-419-9 (паперове видання)

ISBN 978-617-614-566-0 (електронне видання)

Русі скоро одинадцять. Вона мріє про новий телефон і святкову вечірку на лайнері. Але татова кав'ярня на межі банкрутства. Разом з друзями дівчинка намагається заробити гроші на мрії. Вони знаходять підробітки, випускають газету, засновують фонд, ведуть влог та інвестують у кав'ярню. Русі вдається накопичити потрібну суму, але її бажання змінюються.

Економічна повість "Як заробити на канікулах" призначена дітям віком 8-12 років. Читаючи історію Русі та її друзів, вони дізнаються про заощадливу поведінку, ризик азартних ігор, фінанси, бізнес, карбування грошей, криптовалюти, роботу інвестиційного фонду, небезпеку кредитів, фінансові піраміди, різновиди реклами, продажі. Познайомляться з такими поняттями, як конкуренція, колаборація бізнесів, монополія, конкурентна розвідка, прибуток, інвестиції, капітал... Кожен розділ розкриває нову проблему і на прикладі з життя Русі пояснює її економічне значення.

Але передусім повість є веселою історією із життя сучасних підлітків.

? Книги - ХХІ, 2024

? Олена Скуловатова, 2024, текст

? Юлія Мархішуд, 2024, ілюстрації

ISBN 978-617-614-419-9 (паперове видання)

ISBN 978-617-614-566-0 (електронне видання)

Усі права застережено