Різдвяний Дідусю, ми їдемо!
Після того як завершили розкладати посилки, інші дві мишки теж повернулися до нірки. Довгохвоста варила перлову кашу. Можливо, і не дуже смачно, зате корисно. Після роботи було важливо поновити сили. Тупцюючи біля баняка, що рясно парував, Берта обмірковувала, чи казати новину зараз, чи пізніше, коли зранку всі прокинуться. Зрозуміла, що не засне, якщо промовчить.
Коли трійця вмостилася за круглим столом і зібралася їсти, Берта промовила:
- Пам'ятаєте, аби подякувати за добрі справи, Різдвяний Дідусь запросив нас до себе в гості? Може, настав час прийняти його запрошення? Як вважаєте?
Людвік і Гоя кліпнули й перезирнулися.
- А ти... не жартуєш? - з повним ротом каші, заїкаючись, спитав Людвік. І раптом так захвилювався, що аж проковтнути не міг.
- Я цілковито серйозно.
- А потім не передумаєш?
- А часто я так роблю? - затурбувалася Довгохвоста.
- Та ні...
- Утім, ти постійно казала: "Може, наступного року", а наступного знову казала "наступного", й так далі, - втрутилася в розмову Гоя, розмахуючи ложкою.
- А тепер кажу: цього року найкращий час! - Берта всміхалася, але її голос ледь помітно тремтів. Вона відкинулася на кріслі, глибоко вдихнула і знову запитала: - Чи хочете вирушити в подорож?
- Хочемо, хочемо, хочемо! - упевнено затріскотіли мишенята.
Усе одразу випарувалося геть: і втома, і сонливість, й апетит. Мишки не барилися ні хвилини - почали складати план. По-перше, необхідно було знайти когось, хто міг би замінити їх на пошті. Якщо ніхто не погодиться - кінець їхній мрії. Вони ж не залишать дім і роботу без нагляду. По-друге, мусили настрочити листа до Різдвяного Дідуся.
Бертина каша так і залишилася непочата.
Берта, Людвік і Гоя мали купу домашніх та вуличних друзів, однак одразу було ясно, що не кожний схоче й зможе відповідально подбати про справи на пошті. Миші обміркували кандидатури й зупинилися на щурі Дуду та шиншилі Роло. Незважаючи на те, що Дуду був дещо примхливий і полюбляв вештатися по різних закутках, він накопичив великий життєвий досвід і, коли було дуже потрібно, міг опанувати себе. Роло - напрочуд мудрий та кмітливий юнак. Він був домашній, але ночами вислизав на вулицю. На пошті допомога була потрібна саме в темну пору доби. Міг би долучитися й енергійний Волохатько - моторний цікавий собака. Однак лише у крайньому разі - йому тільки поїсти та побавитися, а робота, з його слів, може й зачекати. Коти були надто схильні до волі та ледарства, а голуб Вова й інші птахи - добре організовані, проте навряд чи дали б раду з важкими посилками. Про інших ліпше й не згадувати.
Миші подрімали годинку-другу й поспішили до Дуду. З неба падали великі важкі краплі дощу, але це не псувало настрою. Радше навпаки. Вже розвиднилося, скрізь снували люди, а під час зливи було легше проскочити непоміченими.
Мишки постукали у віконце півпідвалу - і звідти виліз щур Дуду. Він потягнувся й позіхнув - напевно, щойно з ліжка.
- З ваших серйозних писків здається, що ви прийшли у важливих справах, - мовив він, потираючи очі.
- А ти проникливий! - хихикнув Людвік. - Недарма ми тебе вибрали.
- Звісно, що проникливий, - пробурмотів щур. - Та чекай, чекай... Вибрали мене? Куди?
- На вулиці прохолодно... - натякнула Гоя.
Щур хекнув і помахом лапки запросив трійцю зайти.
Старий Дуду - невеликий поціновувач порядку. Це було помітно одразу. У півпідвальній кімнатці, що тхнула сирістю та пліснявою, височіли кучугури різного мотлоху. Однак якщо ліпше придивитися, тут можна було знайти дуже цікаві речі: антикварні вазочки, секретні пуделка, кишенькові годинники та кілька дивних картин. Усе це сюди щур приволік зі смітникових контейнерів, із закинутих будівель та з брудних провулків.
Здається, що Дуду знову прочитав їхні думки.
Кінець безкоштовного уривку. Щоби читати далі, придбайте, будь ласка, повну версію книги.
