Епізод другий
Усе позитив
У машині горлала сучасна музика. Татів улюблений гурт "Друга ріка":
Зазвичай тато підспівував, але зараз тато й мама горланили. Ні, не пісню, якби ж то. Як ти вже знаєш, вони сперечалися.
- Це все треба обертати на позитив! - тато гепав рукою по керму й таки тиснув на газ.
- Не тисни на газ, Вадю! - мама шкірилася, наче койот. - Що обертати на позитив? Ану ж: що на позитив обертати?
- Будь-що! - тато поглядав на нас.
Мама пускала очі під лоба.
- Усе - на позитив, скажіть, дівчатка?
Здається, тато хотів нашої підтримки, але в такому горланні ми вирішили дотримуватися нейтралітету. Нейтралітет, як тобі відомо, - це рішення не брати участі в суперечці.
- Бо врешті-решт усе ж буде супер! - не вгавав тато. - Усе буде супер-пупер!
Що зрештою усе буде супер-пупер, знав і наш новий песик! Бо він з великим апетитом засмоктував, наче спагеті, шнурівки наших худі. Добре хоч мама цього не бачила. А от Софа й Піппа бачили і сильно йому заздрили. Особливо Піппа.
Піппа часто заздрила малому Містерові Брауні. Здавалося, їй навіть ім'я його звучало значно смачніше, ніж власне. Та що тут дивуватися? От ти з радістю з'їси зо два шматки брауні, чи не так? А чи з'їси ти кілька жмень "піппи"? Що таке "піппа", можеш вигадати, якщо маєш таку саму багату фантазію, як і ми. Наша фантазія проявляється завжди. От, наприклад, коли ми знайшли песика, у нас усіх пробудилася неабияка фантазія щодо його імені.
- Як ми його назвемо? - мама чесала малого за великим вушком.
- Містер Браун! - примружився тато. - Я читав, що так часто називають собак в усіх англомовних країнах, - а наш тато наполегливо вивчав англійську, як справжній бізнесмен. Він щойно опанував початковий рівень і перейшов на середній. - Mr. Brown! Цей собака коричневий - brown, - твердив тато.
- Та цей песик радше брауні, солоденький малий, - мама згадала свою улюблену леґумінку.
- Ні, Надю. Він - Brown! - тато любив повторювати англійські слова.
Але такі наполегливі повторення у нашій сім'ї призводили до чого? Правильно, до суперечок. І аби цього не допустити, втрутилися ми, бо наша фантазія розігралася!
- Назвемо його Містер Брауні!
- Гарна ідея, - погодилася мама. - Це і є золота середина!
- Golden middle, - переклав тато. - Це завжди позитивно!
У машині ця "золота середина" спершу дожувала наші шнурівки, а коли співак укотре повторив: "Я подаю вам знак: мадам, тисніть на газ!" - Містер Брауні теж не втримався і почав крутитися. Ні, не під музику. Ти знаєш, коли собака крутиться -треба терміново зупинятися. Тільки так він нічого не "накрутить" у машині.
- Стоп, тату! - ми підхопили Містера Брауні. Софа й Піппа теж підхопилися. І тут - н-на! - ми відчули на рукавах щось тепленьке й мокреньке. Ми такі - р-раз! - і пустили Брауні на землю. За ним вискочили Софа й Піппа.
- Йоли-пали! - тато сторопів. - Йопсель-дропсель! - він глянув на повідці в машині.
І наш тато - людина від природи щедра на усмішку - став подібним на поганючого троля. Бо просто зараз трійка наших хвостатих улюбленців бігла до знаку "ЧернIвцI"! І було б це так гарно, як у кіно: знаєш, коли сповільнюють кадр. Та наші "кадри" не сповільнювалися. Вони мчали, як у рапідній[1] зйомці! Аж нам у душі похололо. Вони бігли, летіли, а ми вклякло стояли.
Кінець безкоштовного уривку. Щоби читати далі, придбайте, будь ласка, повну версію книги.
