Кіра будує дім
Кіра мала будиночок на дереві. О, це був пречудовий будиночок! Тато змайстрував його сам. Кіра занесла туди свої улюблені іграшки (звісно, не всі). Поки у великому будинку робився ремонт, дівчинка мала власний куточок, власний маленький дім.
Восени Кіра ще іноді навідувала свій будиночок на дереві, хоч і сидіти там подовгу, як улітку, було вже холодно. Мала змушена була надівати товсті шкарпетки, але й у них мерзли ноги.
Узимку Кіра переважно сиділа вдома. Яка страшна нудьга! У їхньому закапелку не було жодної дитини, крім Якова та його малого брата, досить діставучого. Кіра з Яковом ховалися в її будиночку на дереві, поки мами ловили Макса по подвір'ю. Макс хотів би й сам залізти в будиночок, але діти втягували мотузяну драбину до себе нагору. Часом Кірі було шкода Макса, але Яків був непохитний: якщо взяти малого із собою, доведеться за ним стежити. А тоді все: прощавай, дитинство!
Навесні Яків і Макс поїхали з міста. Кіра з мамою і татом також зібралися і поїхали машиною далеко-далеко. Кіру розбудили вночі. Усе трапилося так швидко, що вона навіть не взяла своїх іграшок. Тільки Тюля - м'якого тюленя. Іграшку подарувала Кірі на день народження її найкраща подружка.
Дівчинка проспала всю дорогу. А на ранок тато привіз їх до дядечка, якого Кіра досі ніколи не бачила.
Дядечко мешкав у величезному будинку, який звів сам. Усе в цьому будинку було гарно, крім іграшок. Їх не було вза-га-лі! Дядечко мав двох дорослих синів, які мешкали в гуртожитку.
- Купімо тобі якусь іграшку, - сказала мама. Але саме зараз Кіра не хотіла якоїсь іграшки. Кіра хотіла свої іграшки, що лишилися вдома.
- Ми всі втомлені. Відпочиньмо трохи, а тоді поїдемо в магазин купити тобі все, що потрібно, - запропонував тато.
- Я не втомлена! - заперечила Кіра й зачинилася в кімнаті одного з двоюрідних братів.
Кіра мала намір сидіти там завжди. Вона саме щойно пообідала, тож їсти не хотіла. Дівчинка виспалася в машині, тож не була сонною. А от ображеною була, адже мама з татом узяли свої речі - кожен по валізці! І по рюкзаку. А їй, Кірі, додумалися взяти тільки одяг.
Дівчинка роззирнулася кімнатою. Тюль захотів спати, тож Кіра вклала його на ліжко, застелене картатою зеленою ковдрою.
На поличках стояли книжки й жужмом складені дроти, навушники, зарядки і старі телефони. У кутку стояла гітара. Кіра ліниво бренькнула. Нудно!
У цю мить вона відчула нестримне бажання помалювати.
"Гадаю, нічого страшного не станеться, якщо я пошукаю в шухлядах папір, олівці та фломастери", - подумала дівчинка.
Вона висунула найбільшу шухляду й охнула: у тій було навалено цілу гору детальок від конструктора. Це були різнобарвні палички із круглими магнітами з обох боків. Магніти кріпилися між собою, тож можна було будувати доти, доки не закінчаться детальки. Кіра засумнівалася, чи зможе вона побудувати щось настільки велике, щоби ці детальки закінчилися. Мабуть, це був би цілий будинок!
- Ідея! - щасливо вигукнула Кіра. Вона геть забула про малювання.
Дівчинка вийняла шухляду й вивалила весь її вміст на килим посеред кімнати. Примружила ліве око та прикинула, де має бути фундамент її споруди. Тоді скріпила кілька паличок, щоби спробувати, як воно. Справа так її захопила, що Кіра навіть не помітила, як прокинувся Тюль. І як тато тихо прочинив двері й зазирнув у кімнату. Кіра зводила величезний будинок! А біля нього вона планувала поставити менший, схожий на той, що має вдома, на дереві.
Поставивши останню детальку й намилувавшись своєю роботою, Кіра позіхнула. За вікном було сіро, а в будинку дядечка - тихо. Дівчинка взяла Тюля і прилягла на чужому ліжку. Зараз вона тільки трошки подрімає, а тоді... гаразд, погодиться на мамину пропозицію.
- Але ж який гарний дім я збудувала! - пробурмотіла Кіра й солодко заснула.
Ольга Купріян
