Я маю сказати, що певного погідного ранку, не пригадую вже точно о котрій годині, захотілося мені прогулятися, тож я, посадивши на голову капелюха, вийшов зі свого кабінету, чи то пак кімнати духів, і сходами вниз поквапився на вулицю. Можу додати, що на сходовій клітці я перетнувся з жінкою іспанської, перуанської або креольської зовнішності. Вона демонстративно несла на собі якусь побляклу зів'ялу велич. Проте я змушений був якнайстрогіше заборонити собі навіть і двосекундну зупинку коло цієї бразилійки, чи хто там вона така, - адже не смію марнувати ні часу, ні простору. Наскільки сьогодні, пишучи ці рядки, я ще можу згадати, в мить, коли вийшов на простору, світлу і радісну вулицю, я перебував у тому романтично-авантюрному душевному стані, що так глибоко мене ощасливлює. Ранковий світ переді мною здавався таким чудовим, наче я бачив його вперше. Усе, на що я дивився, справляло враження прихильності, доброти і свіжості. Я відразу ж забув про те, як лише деякий час тому у своїй комірці нагорі понуро гибів над чистим аркушем. Увесь біль, усі смутки й обтяжливі думки мов розтанули, хоч попереду, як і позаду себе, я все ще виразно, ніби незатихлий звук, відчував ноту деякої суворості. У радісних передчуттях я потягнувся назустріч усьому, що могло спіткатися на прогулянці. Мої кроки були розмірені і спокійні; наскільки пригадую, ступаючи отак своїм шляхом, мав я вигляд, цілком сповнений гідності. Я люблю приховувати почуття перед очима ближніх, але не докладати до цього якихось крайніх зусиль, що з мого боку могло б уважатися суттєвою помилкою та істотною дурістю. Не встиг я пройти і двадцяти-тридцяти кроків широкою й людною площею, як зустрів пана професора Майлі, величину найвищого рівня. Як і належить незаперечному авторитетові, пан професор Майлі крокував урочисто, поважно, з усією природною зверхністю; у руці він тримав свою незламну, науково обґрунтовану прогулянкову палицю, що навіювала мені острах і шанобливе схиляння.
Ніс професора Майлі був строгий, красивий і гострий - орлиний чи яструбиний, а його рот - по-правничому заціплений і стиснутий. Хода видатного вченого нагадувала бронзовий кодекс; усесвітня історія та ореол давно відбуялих подвигів зблискували з прихованих під кущуватими бровами карих професорових очей. Капелюх його свідчив про вічного самовладця. Потаємні володарі відзначаються найвищою пихою та твердістю. Проте загалом професор Майлі поводився радше м'яко - ніби з жодних міркувань не вважав за необхідне демонструвати, скільки влади і вагомості він уособлює; постать його попри всю свою непохитність і силу здавалася мені симпатичною, тож я наважився подумати, що особи, які ніколи не посміхаються красиво і солодкаво, є справді доброчесними і надійними. Відомо ж бо, що існують негідники, здатні зіграти людей люб'язних і милих та наділені жахливим талантом - улесливо й поштиво шкіритися при кожному злодіянні.
Я ловлю в повітрі наближення до книгаря та його книгарні; не можу при цьому обійти увагою й не згадати хвацьких золотих літер на вивісці в пекаря. Але спершу я маю віддати належне особі священика. Муніципальний хімік з приязним та одутлим лицем протискається верхи на велосипеді за волосину від перехожого, тобто від мене, слідом за ним - гарнізонний лікар. Скромний пішохід також не повинен лишитися незауваженим і невідзначеним - він так і проситься, щоб я бодай побіжно згадав про нього. Це лахмітник, продавець старизни, що віднедавна розбагатів. Дівчата і хлопці вільно гасають навколо, подурівши від сонця. "Хай же надуріються вволю, - подумалося мені, - незчуються, як підростуть, а відтак і заспокояться. На жаль, як завжди, зарано". Собака не може натішитися бризками з водограю, ластівки виспівують у погідній блакиті. Дві дами в напрочуд коротких спідницях і приголомшливо витончених високих барвистих чобітках тримаються в полі зору так же виразно, як і все інше. Далі привертають увагу два літні солом'яні брилі. Ситуація з чоловічими брилями виглядає так: я зненацька зауважую в ніжно-прозорому повітрі оті два брилі; під ними - двох симпатичних добродіїв, які за допомогою згаданих брилів, а саме трохи піднявши їх і чемно ними помахуючи, бажають собі навзаєм доброго ранку. Брилі в усій цій виставі здаються відчутно важливішими за своїх носіїв і власників. А взагалі дуже хочеться попросити автора бути дещо обережнішим з усіма цими посмішечками й насмішечками. Хай би він усе-таки тримався поважніше. Маймо сподівання, що він затямив це раз і назавжди.
Кінець безкоштовного уривку. Щоби читати далі, придбайте, будь ласка, повну версію книги.
