Розділ 2
Що було, коли нічого не було: достильова доба
Що таке архітектура? Відповідь проста - це організація простору. "Велика українська енциклопедія" уточнює: архітектура - це мистецтво будувати споруди, їхні комплекси, створюючи просторове середовище для життя і діяльності людей. Є важливий нюанс. Усілякі тимчасові житла первісних людей чи кочівників, як-от шалаші, вігвами та юрти, вважають хіба що зародком зодчества. Архітектура має триматися місця, її не можна возити за собою, наче багаж. Першими у V-ІІ тисячоліттях до н. е. міцно стали на ґрунт мегаліти, і саме від них ведуть відлік історії архітектури. Слово "мегаліт" походить з грецької і в перекладі означає "великий камінь". Насправді - не просто великий, а величезний, бо монолітні каменюки бувають завдовжки 2-9 м. Чи, радше, заввишки, бо здебільшого встановлені вертикально. Окремі вертикальні камені називають менгірами; два чи більше камені, накриті зверху ще одним, - це дольмени. Розставлені в певному порядку на великих площах менгіри й дольмени організують простір. Для чого вони це роблять, ніхто досі не знає, бо первісні зодчі ще не мали писемності, щоб лишити нащадкам роз'яснення. Припускають, що мегалітичні споруди якось пов'язані з прадавніми віруваннями. Бо хоч трохи обробляти, тягати до місця встановлення і вкопувати в землю на віки таке велике важке каменяччя можна, сподіваючись хіба що заслужити ласку богів.
По всій Європі існують алеї та цілі поля менгірів і кромлехи - це мегаліти, розставлені колами чи еліпсами. Найвідоміший кромлех - Стоунхендж в Англії, хоча найбільший - це Альмендреш у Португалії. В Україні також є дольмен, щоправда, лише один - у загубленому в лісах язичницькому святилищі на горі Бохіт. Та годі про ті дольмени. Нас цікавить не докладний перебіг подій історії архітектури в епоху, яку називають достильовою. Гляньмо на будівельні справи тих цивілізацій, спадщина яких вплинула на формування стилів.
Перша - це Стародавній Єгипет, могутня цивілізація, яка квітла на берегах Нілу впродовж IV-I тисячоліть до н. е. Про те, що давні єгиптяни збудували гробниці-піраміди (ХХVІ-ХХІІІ століття до н. е.), знає кожен школяр. Ми зустрінемося з ними в розділі, присвяченому класицизму й ампіру. Піраміди сильно зменшать і набудують по всій Європі, і в Україні, звісно, також. І не тільки як гробниці. Та все ж давні єгиптяни дали світу значно більше. Вони навчилися гармонійно поєднувати монументальні будівлі в ансамблі, у яких були заздалегідь розраховані і певні функції, і враження, які ці ансамблі мали справляти. Єгиптяни заклали основи синтезу мистецтв - такого нерозривного поєднання архітектури, скульптури та монументального живопису, яке робить об'єкт цілісним мистецьким образом.
Імхотеп. XХVIІ століття до н. е.
Перший зодчий, ім'я якого лишилося в історії. Був радником фараона Джосера, верховним жерцем бога сонця Ра, лікарем і автором архітектурного комплексу фараона в Саккарі. З усього ансамблю найкраще збереглася ступінчаста піраміда - вагомий крок до ансамблю пірамід у Гізі, які, звісно ж, не з'явилися на порожньому місці, а були результатом розвитку будівельних умінь. Імхотепа ще за життя вважали великим мудрецем, а після смерті його гробниця (яку археологи досі не знайшли) була місцем поклоніння. З часом єгиптяни почали вважати Імхотепа сином богів. Тобто архітектора прирівняли до фараона.
У середині ХХ століття світ захоплювався біонікою - запозиченими у природи формами, які використовували в різних галузях. Серед інших - в архітектурі, коли, наприклад, бетонні чи металеві опори нагадували крони дерев. Усім здавалося, що вигадали щось принципово нове і прогресивне. Але ні, першими у цій справі були єгиптяни. Вони різьбили з каменю величезні колони, що мали форму снопів папірусу, або капітелі у вигляді квітів лотоса. Велетенські опори розміщували щільненько як на їхні розміри в багатоколонних залах, що були складовою храмів божеств і поховальних святилищ фараонів (також богів, за віруваннями єгиптян). Проминувши величезний пілон храму (метрів 40 і більше заввишки), людина потрапляла в колонний зал і могла блукати в ньому, наче в лісі серед гігантських дерев. До прикладу, у храмі Амона-Ра в Карнаку багатоколонний зал має площу 5 тис. м?, у ньому 134 колони стоять у 16 рядів: у центральній частині - 12 колон заввишки 21 м (це приблизна висота хрущовки) й діаметром 3 м, у бічних - 122 колони (по 61 з кожного боку) заввишки 10 м. Монументальні скульптури богів і фараонів у храмах були подібного розміру. З усієї цієї потуги та величі давньої цивілізації нащадки отримали найважливішу річ - масштаб будівель, який дослідники так і назвали - єгипетським. Це таке співвідношення споруди і людини, коли остання почувається перед фасадом чи в інтер'єрі наче комашка перед лицем усесильного бога. Єгипетським масштабом усмак покористувалися за доби тоталітаризму.
Давні мешканці долини Нілу подарували світу обеліск як символ вічності та ще й безліч мотивів, якими в монументальному і декоративно-ужитковому мистецтві послуговувалися віками: постаті в профіль із характерними зачісками-каре, стилізовані зображення папірусу, усілякі чаплі й орли з розпростертими крилами. І, звісно ж, сфінкси. Їх використовували і як прикрасу фасадів, і як окремі монументальні скульптури, і в опорядженні інтер'єрів - як мотив для меблів та ваз.
Поки єгиптяни довбали в скелях гробниці своїх царів і наповнювали їх коштовностями, на протилежному березі Середземного моря народжувалася значно життєрадісніша цивілізація - еллінська. Стародавні греки дали світу те, без чого протягом століть не могла існувати більшість архітектурних стилів, - ордер. З'ясуймо, що це таке.
Гіпостильний зал храму Амона-Ра в Карнаку (Єгипет)
Стародавній світ користувався невибагливою конструктивною схемою - стійково-балковою системою. У ній вертикальні елементи (стовпи) несли на собі горизонтальні елементи - балки, на яких, своєю чергою, трималися перекриття і дах. Греки витворили з простої конструкції мову архітектурних форм, якою звертаються до людей упродовж століть. Дерев'яні стовпи, на які клали товсті короткі дошки (щоб стовп не розчахнувся під навантаженням), а зверху - балки перекриття, змінилися на стрункі кам'яні колони з гарними капітелями, балки вкрило різьблення. Усе це створювало гру яскравого південного світла, що увиразнювала об'єми споруди і милувала око. Але прикраси у цій справі - зовсім не головне. Давні зодчі розробили таку систему пропорцій елементів споруди, щоб усі частини та об'єми перебували в гармонії - розмір капітелі, висота колони, товщина балки перекриття залежали одне від одного. Якщо якась частина збільшувалася / зменшувалася, те саме відбувалося і з іншими: всі елементи споруди, і конструктивні, і декоративні, узгоджувалися між собою. Так проста конструкція перетворилася на архітектурну композицію. Точніше, на кілька варіантів композиції, що мали різні пропорційні співвідношення: на початку VI століття до н. е. виникла ордерна система.
Коли ми вже заторкнули тему пропорцій, то згадаймо і масштаб. На відміну від єгипетських, грецькі боги були дуже схожі на людей, мали не тільки функції покровителів тієї чи тієї діяльності або стихії, а й виразні характери, ще і чубилися між собою достоту як люди. Тож не дивно, що давньогрецькі храми (а саме за цими спорудами ми досліджуємо ордери) співвідносилися з людською постаттю, як мешканці Олімпу зі звичайною людиною, тобто були помірно більшими. До того ж траплялися маленькі, не більші за людське житло, святилища, як-от храм Ніке Аптерос (V століття до н. е.) на Афінському акрополі. І це анітрохи не заважало грекам поважати своїх богів.
Іктін. V століття до н. е.
Давньогрецький будівничий, автор найвідомішої споруди античності - Парфенону (у співавторстві з Каллікратом). Разом з архітектором Карпіоном написав трактат про пропорції свого шедевра (на жаль, нині втрачений). Збудував храм Аполлона в Бассах, у якому вперше застосував корінфський архітектурний ордер. Йому також приписують авторство Телестеріону - залу, у якому відбувалися Елевсінські містерії. І хоч би хто із сучасників подякував! Команду творців Афінського акрополя звинуватили в розкраданні коштів. Драматург Арістофан у своїй п'єсі "Птахи" змалював Іктіна як нешляхетну пташку, яка краде їжу в богів із жертовників, а у людей - дрібні монети з кишень. Ми не знаємо достеменно, як насправді було з грішми, а от свідчення геніальності архітектора Іктіна й досі здіймається на пагорбі над Афінами.
Але повернімося до архітектурних ордерів. Спочатку їх було лише два. Найдавніший, доричний, за легендою, створили дорійці, одне з головних племен стародавніх греків. Погляньмо на складники ордера від низу до верху. Споруда стояла на ступінчастій основі, стереобаті, з її верхньої сходинки (вона називалася стилобат) виростав стовбур колони, що звужувався догори. Колону збирали з круглих мармурових блоків, а потім прорізали на ній вертикальні жолобки - канелюри. Зверху - капітель, що складається з круглої "подушки" (ехіна) та прямокутної плити (абака). На колонах спочиває широка балка - архітрав. Над ним - фриз, горизонтальна смуга з тригліфів (каменів із двома вертикальними борознами) та пласких плит, метоп, які чергуються між собою. Однак метопи рідко залишали пласкими, зазвичай їх прикрашали рельєфи на певну тему. У Парфеноні (V століття до н. е.) рельєфи метоп кожного з чотирьох боків храму присвячені різним битвам - то греки б'ються з троянцями, амазонками чи кентаврами, то боги з'ясовують стосунки з гігантами. Минуть віки - і в метопах з'являться інші сюжети, часом вельми екзотичні, як-от крилаті гусари, що мчать в атаку. Та про це - за кілька розділів. А доричний ордер ще мав ґзимс, який виступав над фризом, а над ним - фронтон. У тимпані, трикутному заглибленні фронтону, зазвичай розміщували багатофігурні скульптурні композиції.
"Авторами" другого ордера, іонічного, було, відповідно, плем'я іонійців. Іонійська колона стрункіша, ніж дорична, менше звужувалася догори і вже не стирчала просто зі стилобату, а мала округлу підставку - базу. Стовбур прорізували канелюри, між якими залишалися вузенькі доріжки. Капітель іонічної колони має ехін, прикрашений рядком овальних виступів (їх називають іоніками). Між абаком та ехіном вкладено ще один елемент, який утворює два пружні завитки по боках капітелі (їх називають волютами, так, саме через "о", не через "а"). Балка-архітрав, вужча за доричну, розділялася на три горизонтальні смуги, а над нею розташовувався фриз. Тут не було жодних тригліфів і метоп - на рівній поверхні розгорталися цілі рельєфні історії з життя людей та богів.
Доричний ордер
Два найдавніші ордери мали, сказати б, гендерні особливості. Доричний ордер своїми пропорціями відповідав кремезній чоловічій фігурі. Звісно, не реальній, а ідеальній, тим пропорціям, що застосовували в скульптурі. Іонічний же ордер уособлював жіночу постать. Саме тому каріатиди на одному фасаді храму Ерехтейон на Афінському акрополі сприймаються цілком гармонійно поряд з іонічними колонами іншого фасаду - пропорції ті самі. Доричний ордер використовували здебільшого в будівництві святилищ богів, іонічний призначався для храмів богинь. Однак це правило мало численні винятки. Наприклад, у Парфеноні, храмі мудрої і войовничої Афіни, використали доричний ордер. Загалом стародавні греки трактували архітектуру як скульптуру. Недарма керівником будівництва перлини античності - ансамблю Афінського акрополя - був скульптор Фідій.
Іонічний ордер
До речі, одному з будівничих Парфенону, Іктину, приписують винайдення ще одного ордера, корінфського. Більшість його рис не відрізняється від іонічного, хіба що стовбур колони трохи вищий і тонший відносно інших частин. Але капітель! Її на віки полюблять усі замовники споруд, які мріятимуть продемонструвати розкіш і шик. Отже: два ряди листків аканта роблять капітель подібною до пишного куща, зверху абак із ввігнутими сторонами, кожен з його гострих кутів підпирають тонкі закручені пагони-волюти, середину кожної сторони абака прикрашає квітка-розетка. Через кілька тисячоліть усе це вкриватимуть позолотою! Не факт, що із золотом буде краще, але ж міняються часи, міняються смаки.
Давньогрецькі ордери не були такою собі застиглою даністю, однаковою впродовж віків, ані правилом, якого всі мусили дотримуватися. Залежно від часу й місця будівництва коригували масштаб і пропорції (але принцип гармонійного зіставлення частин і цілого не втрачав актуальності), залежно від наявності вмілих майстрів було багатшим чи скромнішим скульптурне оздоблення. Але складові частини кожного ордера лишалися незмінними.
Ще у VIII-VI століттях до н. е. грекам стало тісно на Пелопонесському півострові, вони підняли вітрила своїх кораблів і вирушили на пошуки вільних земель, яких у стародавньому світі було доста. У Південній Італії і Північній Африці, у Малій Азії та Північному Причорномор'ї виникли міста-колонії. На землях, що колись стануть Україною, було чимало грецьких поселень, найвідоміші з яких Ольвія (село Парутине Миколаївської області), Керкенітида (Євпаторія), Херсонес (Севастополь), Пантікапей (Керч), Тіра (Білгород-Дністровський). Звісно, греки привезли з собою будівельні навички. А оскільки переселенці не втрачали зв'язків з метрополією, архітектура на нових землях розвивалася в тому самому нурті, що й у Греції. Хіба що споруди були скромніші.
Корінфська капітель
Поки греки різьбили з мармуру колони та потроху розробляли вікопомні ордери, на Апеннінському півострові вовчиця буцімто вигодовувала двох покинутих на смерть хлопчаків, народжених буцімто від бога війни Марса. Так це було чи ні, не варто навіть замислюватися, бо заведено думати, що Ромул і Рем заснували Рим, і 753 рік до н. е. вважають офіційною датою появи міста, громадяни якого трохи згодом стали повелителями Європи, частини Африки й Азії та лишили по собі чималу спадщину. Ця навдивовижу прагматична цивілізація примудрилася із суцільних запозичень створити власну, цілком оригінальну культуру та ще й рознести її по світу. Засновники Рима належали до племені італіків - одного з багатьох, що населяли півострів. Минуло не так багато часу від заснування Рима, як італіки де домовленостями, де силою підкорили й асимілювали народ етрусків, що жив поруч, потім греків, які мешкали на півдні півострова, а згодом захопили і саму Грецію, і її заморські колонії. От в етрусків та греків войовничі римляни й напозичали різного, потрібного для розвитку архітектури.
Етруски вміли те, чого не уявляли ані єгиптяни, ані греки. Вони винайшли технологію будівництва куполів і арок. А стародавні римляни зуміли гармонійно поєднати ці конструкції з ордерною системою. Вийшло вельми непогано, хоча зробити це було непросто. Варто віддати належне нащадкам італіків: вони так докладно опрацювали і розвинули технології попередників, що будували з року в рік куполи й арки з більшим прольотом, аж поки не спромоглися на найбільший купол античності - Пантеон (27 рік до н. е. - 14 рік н. е.). Діаметр бані храму всіх богів (саме так перекладається "Пантеон") сягає 43,3 м, а етруські переважно мали діаметр близько 4 м, найбільші не перевищували 10 м.
Римляни адаптували винайдені греками архітектурні ордери до своїх потреб. Потреби були прості, але зовсім не побутові: більше величі й шику для уславлення володарів Європи. Тож колони поставили на п'єдестали - щоб зробити вищими й ефектнішими. Окрім того, на основі грецьких вигадали два власні ордери - тосканський і композитний. Тосканський - той самий доричний, тільки колона стоїть на п'єдесталі і не має канелюр. Із композитним узагалі не надто морочилися: у капітель корінфської колони прилаштували волюти з іонічної капітелі, та й по всьому. Ну, і п'єдестал, звісно, без нього ніяк. Вийшло помпезно, що і вимагалося. Варто зауважити, що римські уявлення про велич також відрізнялися від єгипетських. Вони лишалися, сказати б, у межах людського масштабу, хоча споруди загалом бували більшими за грецькі. Родовід цезарів Риму любили вести від богів, однак ніхто не сумнівався, що це люди, у яких були мама й тато. На відміну від фараонів, цезарів не вважали богами, хоча деяким постановою сенату надавали титул "божественний". Тож будівлі (і не тільки сакральні) мали демонструвати багатство й велич держави та її очільників, але не більше. Та й земля під забудову коштувала дорого, теж не дрібниця.
Пантеон (Рим, Італія). Розріз
Стародавні римляни вигадали новий тип споруди, від якого не було жодної практичної користі, зате був добрячий, даруйте на слові, PR-ефект, що тривав тисячоліттями і триває й досі. Ідеться про тріумфальну арку. Коли якийсь полководець повертався до Вічного міста після звитяжного походу, постановою сенату йому надавали тріумф - право пройти з військом під оплески народу через усе місто, везучи на возах трофейне срібло-золото і зброю та женучи найбільш родовитих полонених. Після бучних святкувань десь на перехресті починали будувати пам'ятник вікопомній події - тріумфальну арку. Вона мала один або три прольоти, угорі напис, який пояснював, з якого приводу зведено споруду, і повсюди, де вміщалося - рельєфи на тему воїнської доблесті славних римлян та їхнього полководця. Тріумфальна арка не втрачала популярності впродовж століть після падіння Риму. Щоправда, приводом до спорудження дедалі частіше ставали не військові подвиги, а просто візит монарха в певне місто. Та й будували не завжди на віки, часом це були тимчасові споруди з дерева й розмальованого полотна, у найкращому разі - з гіпсу. Але і кам'яних звели чимало. В Україні є тріумфальна арка на честь візиту до Кам'янця-Подільського короля Станіслава Августа, яка постала в 1781 році. Найновіші на сьогодні тріумфальні арки збудовано у 2002 році в США у складі меморіалу Другої світової війни. Вони присвячені Атлантичному і Тихоокеанському театрам бойових дій і порівняно з попередніми пишними зразками мають вельми аскетичний образ.
Тріумфальна арка Костянтина (Рим, Італія)
Окрім арки, купола та двох ордерів, римляни дали світу ще й низку технологій, інженерних рішень і типів споруд, існування яких, може, і не впливало напряму на формування стилів. Але невідомо, якими манівцями пішов би розвиток архітектури без римських ідей. Зокрема, римляни вигадали бетон. Це була ще не однорідна маса, яку бачимо на сучасному будівництві. Бетонних блоків, з яких можна скласти споруду, також не існувало. Зазвичай зводили з каменю дві порівняно тонкі стіни, залишивши між ними більший чи менший проміжок. У цей проміжок засипали щебінь (а часом і різне будівельне сміття) та заливали його цементним розчином. Виходило швидко, міцно й недорого.
Римляни розробили всі ті системи, які ми називаємо побутовими зручностями. Центральне опалення з теплими стінами і підлогою (так, це також винахід не ХХ століття), у яких було прокладено канали для нагрітого в "котельні" повітря. Водогін - для подачі води в міста зводили аркові акведуки. Туалет із протічною водою і каналізацію - хоч не ватерклозет, яким ми користуємося нині, але чистоту й гігієну забезпечував. До речі, громадські туалети теж походять з Риму. Споконвіку були безкоштовними, але в І столітті імператор Веспасіан зробив послуги платними, гроші надходили до державної скарбниці. Коли син Веспасіана, Тит, зауважив батькові, що якось незручно брати за таке гроші, татусь підніс йому до носа золотого сестерція: "Пахне? Ні? А, між іншим, це гроші з сечі". Так з'явилося прислів'я про те, що гроші не пахнуть.
Вітрувій. 80 рік до н. е. - 15 рік н. е.
Давньоримський архітектор, інженер, теоретик архітектури. Військовий інженер в армії Юлія Цезаря. Після закінчення військової кар'єри працював як інженер і архітектор. Був причетний до розроблення стандарту труб для водогону і будівництва акведуків; його вважають першим фахівцем з архітектурної акустики: описав принципи розміщення голосників у театрі. А от споруда авторства Вітрувія відома лише одна - базиліка в місті Фано, яка до того ж не збереглася. Заслуга римлянина перед історією в іншому: він - автор трактату "Десять книг про архітектуру", який впливав на розвиток зодчества ще кілька тисячоліть поспіль. Трактат умістив правила містобудування, засади пропорціонування будівель заради досягнення гармонії, поділ будівель на приватні та громадські з відповідними порадами щодо зручності й безпеки, а ще поради зі створення корисних на будівництві машин, конструювання сонячних і водяних годинників, перелік усього, що має знати й уміти архітектор, і ще багато цікавого та корисного. Майстер сформулював так звану тріаду Вітрувія - три складники архітектури: firmitas (міцність конструкції), utilitas (користь), venustas (краса). Нема чого додати: незалежно від доби і поширеного стилю без будь-якої з цих складових архітектура перестає бути архітектурою. Хоча уявлення про те, що вважати venustas, у різні часи істотно відрізнялися.
Табори римських легіонерів, каструми (лат. castrum), збудовані повсюди у Європі, Північній Африці та Малій Азії за єдиним зразком, заклали підґрунтя містобудування з регулярною, геометрично правильною сіткою вулиць. Кожне давньоримське місто мало центральну площу - форум (у самому Римі форумів було кілька), на якій буяло громадське життя. "Усі на форумі про це говорять" для стародавнього римлянина означало приблизно те саме, що для сучасника "стало вірусним у мережі". Зазвичай прямокутну площу оточували громадські будівлі - базиліки, у яких торгували, судилися, влаштовували різноманітні збори та громадські свята. Базиліка - прямокутна у плані споруда, що складалася з трьох і більше нефів (нав) - поздовжніх просторів, розділених рядами колон. Нави завершувалися заокругленими виступами - апсидами. Центральна нава базиліки зазвичай була вищою за бічні, кожна мала окреме перекриття. Для чого стільки подробиць? Щоб упізнавати цей тип споруди надалі, бо саме від базилік походить більшість християнських храмів різних стилів, які ми зустрічатимемо протягом століть історії. А таке розпланування називають базилікальним.
Стародавні римляни першими почали будувати житлові багатоповерхівки, які називали інсулами. Сягали дев'яти поверхів, але наприкінці І століття до н. е. імператор Август обмежив висоту цих будівель. Інсули були здебільшого житлом бідноти з крихітними помешканнями, у типовій багатоповерхівці на загальній площі 330 м? проживало близько 40 осіб. Зводили ці будинки абияк і з абичого, тож вони часто горіли, а високі верхні поверхи могли обвалитися. Після владного втручання висота споруд не перевищувала 5-6 поверхів. Утім траплялися інсули класу "люкс", у яких квартира займала цілий поверх. Нібито нічого нового, ми такі співвідношення бачимо й донині. Проте на той час жодна інша держава не знала подібних споруд.
Як відомо, римляни підкорили всю Європу. І це було тільки на користь Європі, бо краса і зручність споруд, будівельні навички та мудрі інженерні рішення мали вплив на архітектуру ще понад тисячоліття після того, як імперія припинила своє існування. "Римський слід" можна помітити в майже кожному архітектурному стилі до ХХ століття включно.
Будівлі, люди, події
ІV тисячоліття до н. е.
На території сучасної України, Молдови, Румунії квітне трипільська культура
Початок будівництва Стоунхенджу
V століття до н. е.
Засновано Херсонес
Збудовано ансамбль Афінського акрополя
ІV століття до н. е.
Створено пектораль скіфського царя, знайдену в Товстій Могилі
Лісіпп, придворний скульптор Олександра Македонського, створює низку іконічних для світової культури робіт
ІІ століття до н. е.
Міста Тіра, Ольвія, Херсонес приєднуються до Понтійського царства
У Римі збудовано храм Юпітера Статора
