Скільки подібних предметів можна нарахувати на столі Бонза?
Бонз підняв над столом мензурку з густою коричневою рідиною.
- Якщо я маю рацію, то саме зараз перебуваю на порозі створення речовини, яка зробить жувальні кістки на п'ятдесят відсотків зручнішими для жування, - промовив він. - Це змінить життя собак в усьому світі.
- Дивись, що ти пропустив, - сказала я, вручаючи йому листа.
Бонз понюхав його, відкрив і прочитав уголос.
Шерлок показав на годинник на стіні позаду нього. Була без двох хвилин восьма.
- Вчасно, - усміхнувся він. - Будемо сподіватися, що це не складний випадок, і я зможу повернутися до своєї рецептури жувальних кісточок, не втрачаючи занадто багато часу.
Він зняв гумові рукавички і вмостився у крісло біля каміна.
У двері подзвонили, і я побігла відчиняти. На порозі стояли висока афганка з довгим світлим волоссям і маленький йоркширський тер'єр у круглих окулярах і жилеті. Я провела їх до кабінету.
- Габріелла й Арчі? - запитав Бонз.
- Саме так, - підтвердила афганка. - Я дуже сподіваюсь, що ви зможете допомогти нам із чоловіком.
- Зроблю все, що в моїх силах, - відповів Бонз. - Зрештою, ви подолали неабиякий шлях аж із Трансильванії, щоб побачитися з нами.
- Так, це правда, - сказала Габріелла. - Ми прибули останнім...
Вона завмерла і витріщилася на Бонза.
- А звідки ви це знаєте? - здивовано запитала вона.
- Я саме збирався вам розповісти.
Бонз взяв листа, який щойно отримав.
- Ви написали свого листа на фірмовому папері готелю "Барклі". Це найближчий готель до вокзалу Кетс-Кросс, куди зазвичай прибувають мандрівники з Європи. Отож я припустив, що ви подолали довгий шлях. Коли ви зайшли, я помітив, що ви обидва взуті у такі міцні черевики, які пасують до прогулянок у горах.
Бонз вказав на пару сонцезахисних окулярів, які Габріелла заховала в кишеню.
- Для нашого клімату вони вам точно не знадобляться, - зауважив він. - Тож я припустив, що ви, мабуть, приїхали з гірської місцевості, де нещодавно насолоджувалися сонячною погодою. Кітпатські гори у Трансильванії відповідають цьому якнайкраще, принаймні, згідно з прогнозом погоди, який я прочитав у "Дейлі Моул" сьогодні вранці. До того ж, коли я понюхав вашого листа, я відчув слабкий запах собачого печива з фореллю та капустою, яке є найпопулярнішим у цій частині світу. Тож мені неважко було скласти все це докупи.
Арчі зааплодував своїми маленькими лапками.
- Так, так, - весело промовив він. - Здається, все, що ми чули про великого детектива, - правда. Хоча мушу вас попередити, що наш випадок не схожий на ті, з якими ви стикалися раніше.
Бонз відкинувся на спинку крісла і підпер підборіддя лапами.
- Випробуйте мене, - усміхнувся він.
Арчі ступив крок уперед і втупився своїми чорними оченятами в Бонза. Довге хутро навколо його очей затремтіло.
- Нам потрібна ваша допомога, - сказав він. - Тому що ми натрапили на привида.
Бонз пирхнув і похитав головою:
- У такому випадку я можу вирішити вашу справу просто зараз. Ви не могли бачити привида. Тому що привидів не існує. Так само, як не існує собак-перевертнів, котів-вампірів, мишей-русалок чи будь-яких інших надприродних істот, які тільки можна вигадати.
Він підвівся зі стільця і відчинив вхідні двері.
- Дякую за відвідини, - вклонився він. - Гарного дня.
Габріелла кинулася за ним, стиснувши лапи.
- Ми боялися, що ви так скажете, - промовила вона. - Але я благаю вас хоча б вислухати нашу історію. Я навіть не уявляю, до кого звернутися, якщо ви відмовите нам.
Бонз повернувся до свого крісла, всівся і зітхнув.
- Гаразд, - сказав він. - Але мені потрібні факти, а не казки.
Габріелла вийшла в центр кімнати і втупила свої помаранчеві очі в Бонза.
- Кілька місяців тому я отримала листа, в якому повідомлялося, що мій дядько Григоре помер, - сказала вона. - Це стало для мене шоком, хоч я не бачила його багато років. Я виїхала з Трансильванії, коли була ще цуценям, і більше ніколи не поверталася туди.
- Ми мали намір поїхати, - втрутився Арчі, - але мене дуже нудить у дорозі, особливо якщо сяє сонце. Розумієте, у мене завжди було дуже густе хутро. Це у мене з материнського боку.
Бонз підняв лапу, щоб змусити його замовкнути, й озирнувся на Габріеллу.
- Але це була не єдина вражаюча новина, про яку повідомлялося в листі, - вела далі вона. - Я продовжила читати і дізналася, що, як остання жива родичка Григоре, я успадкувала його будку.
- Будка - це м'яко сказано, - зауважив Арчі. - Виявилося, що це величезний замок серед шпилястих гір. У ньому дванадцять спалень, три ванні кімнати, їдальня, бібліотека, вітальня і гігантський сад із безліччю прекрасних садових скульптур. У порівнянні з ним наш старий будинок схожий на брудну калюжу.
Арчі засунув великі пальці в кишені жилета і, випнувши груди, пройшовся кімнатою.
- Хто б міг подумати, що я, Арчібальд Барктвейт, син шахтаря, опинюся в такому місці? - запитав він.
- Це здавалося занадто гарним, щоб бути правдою, - підхопила Габріелла. - І так воно й було. Ми поїхали до Клозбурга і зупинилися в замку. Однієї ночі нас розбудило дивне голосіння. Арчі занервував і залишився в кімнаті, а я вийшла подивитися і побачила в коридорі тонку білу фігуру.
Я згадала інцидент із містером Томпсоном, що стався кількома хвилинами раніше.
- Дуже легко прийняти когось за привида, - зауважила я. - Лише кілька хвилин тому я побачила, як наш сусід бореться з простирадлом, і теж подумала, що бачу примару.
Кінець безкоштовного уривку. Щоби читати далі, придбайте, будь ласка, повну версію книги.
