Серія "Андроїд"

Книжка перша

Саша Кочубей

Повість

Ілюстрації авторки

Обкладинка Марії Іванової

Височенна як жирафа однокласниця Єва, образившись на Анд­рійка Говоруху (шкільне прізвисько Андроїд), напророчила йому сім неприємностей - нескладух. І ось вони починають збуватися - і хлопець усе дужче нервує, через що раз у раз потрапляє в усе кумедніші ситуації. Аж доки раптом не з'ясовується, що насправді... Говоруха з Євою одного зросту, а рахувати веснянки на обличчі дівчинки дуже навіть цікаво!

Сповнена іскрометного гумору повість Саші Кочубей "Сім нескладух Говорухи" - один із найпопулярніших творів сучасної української літератури для дітей, рекомендованих для вивчення в програмі "Нової української школи".

Ярикові

Якби ви знали, що сьогодні трапилося в школі. Спочатку день не віщував біди. Все йшло по плану: трохи почіплявся до дівчат, трохи порубався в настільний футбол з однокласниками, трохи погриз нігті на уроках. Справи йшли своєю чергою до останньої перерви. А на перерві я виходжу в коридор і бачу, що дівчата зібралися навколо Єви - однієї з 22 дів­чат нашого класу.

Єва непогана, але мені не подобається. Зачіска в неї "вибух на макаронній фабриці": неслухняні каштанові кучері живуть своїм життям і лізуть на всі боки. А ще Єва дуже висока, вища від усіх хлопців у класі. Поруч з нею почуваєшся хлопчиком-мізинчиком. Я з нею намагаюся спілкуватися тільки тоді, коли вона сидить. Одного разу, коли нас посадили разом на уроці, я помітив, як багато на її обличчі веснянок. Коли Єва усміхається, вони світяться, мов світлячки. Це прикольно. А ще вона розумна. Але її зріст - це просто жах!

Я протискаюся поміж дівчатами всередину, щоб подивитися, що коїться. Вони навіть не помічають мене, такі захоплені своїм заняттям. Коли врешті пробиваюся, Євка тримає руку Іванки у своїй руці й ретельно вивчає. Потім проводить по лініях долоні пальцями, серйознішає і мовить:

- Лінії підказують, що доля підкине тобі складну задачку. Але якщо ти добре постараєшся, то розв'яжеш її.

- Ги-ги-ги! - пирскаю я, чим привертаю увагу.

- Дуже розумний, Говорухо, так? Ти шо тут робиш? - дівчата витріщаються на мене.

- Я теж так ворожити вмію! - мені несила давитися від сміху і я починаю реготати. - Наворожити складну задачку перед уроком математики! Ха-ха-ха! Я навіть знаю, як звати ту долю, яка підкине задачку. Олена Степанівна! Ха-ха-ха!

- Подивимось на твої лінії, розумнику, - пирхає Євка і хапає мене за руку так швидко, що я навіть не встигаю зрозуміти, навіщо вона їй.

Рука тепла і липка - Єва нещодавно наминала цукерку-тягучку, схожу на черв'яка.

- Угу... Так-так... На Говоруху чекає нескладуха, - Єва замислюється, задивляється кудись, а потім видає: - Цілих... 7 штук!

- Ого! Цілих сім? Оце біда! - глузую, поки дівчата хихотять. - Це все?

- А ще... - вона на мить замовкає, а тоді торохтить слова, мов скоромовку: - В тебе є всі шанси провтикати найбільше кохання свого життя, якщо ти...

- Якщо що? - вона починає мене дратувати. - Якщо я стоятиму тут і слухатиму жирафу?

Єва розгублюється. Вона дивиться на мене, і я помічаю, як її веснянки тьмяніють. У куточках очей збираються краплі. От халепа! Я не хотів доводити її до сліз. На моє щастя, наступної миті вона розвертається і біжить до класу.

- Дурень ти, Говорухо. Ну хіба так можна? - кидається на мене Іванка.

- А верзти всіляку фіґню можна? Ще б наворожила, що я позеленію.

- Даремно ти так. Минулого тижня вона наворожила, що здійсниться моя мрія. І вона здійснилася!

- І що за мрія?

- У мене з'явився Шурупчик! - Іванка аж світиться від щастя.

- Перший раз чую, щоб дівчинка мріяла про шуруп...

- Це не те, що ти подумав, - сміється Іванка. - Ми так назвали французького бульдога!

Я прямую до класу і по дорозі думаю, що в мене не клас, а дурдом "Сонечко". Одна вдає з себе ворожку, а друга пса називає Шурупом.

І взагалі, чому Іванна вірить у всю цю маячню? Вона ж розумніша за інших дівчат. Не реве на кожному кроці, вміє ганяти у футбол, сміється з дурних жартів... Навіть зацінила мій малюнок з людиною-брекетом. Це супергерой, якого я вигадав. Він рятує дітей від стоматологів і лікує зуби жуйками: пожував жуйку, заліпив нею дірку в зубі, й вона перетворюється на пломбу. Класно, правда?

Іванка, яка мала народитися Іваном

Уперше я побачив Іванку, коли на вулиці лив сильний дощ. Я сидів на підвіконні й спостерігав за краплями, які тарабанили по склу. Мені уявлялося, що це кулі, які летять просто на мене. А я сиджу в танку й тому вони не долітають.

Я одразу помітив, коли біля під'їзду спинилася автівка. Адже знаю всі автомобілі, які паркуються в нашому дворі, й навіть дав їм імена.

Старого заіржавілого Запорожця я називаю Маквіном. На ньому ніхто не їздить уже багато років. Дід каже, що Запорожець вийшов на пенсію. А я мрію, що одного дня сусіди віддадуть мені цю тачку. Я відремонтую її та ще поганяю зі своїм котом - Монстром.

Також на парковці живе зелений Ланос. Його власник працює таксистом. Він то збирає свій Ланос, то розбирає. За це я прозвав його автівку ЛЕҐОсом.

Є у нашому дворі кольоровий мікроавтобус, якого я величаю Дизнейлендом. На ньому намальовані повітряні кульки та клоуни. Коли я був меншим, цей транспортний засіб викликав у мене найбільше захоплення. Одного разу я спитав у мами, що на ньому написано. Мама прочитала: "Замовляйте дитяче свято у нас! Клоуни. Аніматори. Казкові герої". Після того, проходячи повз мікроавтобус, я щоразу зазирав у його вікно. Сподівався хоч краєм ока побачити всіх тих казкових героїв та клоунів, які ховаються всередині.

А ще на парковці біля дому мешкає наша рідненька Шкода Румстер. Її я називаю Рюмиком, бо вона схожа на пса: любить ганяти й не дружить з котами. Якось ми перевозили в ній Монстра, то вона всю дорогу гарчала! Кіт, бідолаха, не знав, у який куток забитися.

У той дощовий день біля під'їзду спинилася рожева Тойота Ауріс. Я її одразу прозвав Барбі через колір. Дверцята відчинилися і вибігла дівчинка мого віку. На ній була футболка з Angry Birds, шорти і крокси.

Вона мені одразу сподобалася. Дівчинка навіть не намагалася сховатися від дощу. І не пищала, як деякі. Навпаки, вона крутилася під краплями, стрибала по калюжах і весело сміялася. Мама щось кричала їй, але дівчинка продовжувала дуріти.

Її коротко підстрижене біляве волосся прикрашав обруч із блискітками. Він увесь час спадав, і дівчинка мусила поправляти його.

За кілька днів я дізнався від батьків, що дівчинку звуть Іванною. Це ім'я пасує їй якнайкраще. "Вона мала народитися Іваном, але вгорі щось наплутали", - жартує її мама.