ТАЄМНИЧЕ ЗНИКНЕННЯ
Отакої. Він зник. Здимів. Іще вчора бігав у колесі, ганяв по квартирі й запихав у щоки мої шкільні шпори. А я ж навіть Євці його не встиг показати! Негідник! Залишив мені порожню клітку й надгризену цукерку на підлозі - і я одразу підняв кіпіш. Але моя рідня, здається, не особливо засмучена через те, що сталося. Сама лише реакція тата чого варта:
- Тату, Хомка щез!
- Синку, "Хомка" не щез! "Хомка" тут! - тато гладить свій живіт і облизується.
- Ти про що? - не допетраю.
- Про зернята, - пирхає тато, - А ти про що?
- Тату, які зернята? Я про нашого Хомку!
Тато дивиться на мене, мов уперше бачить. В його очах - пустка. Він замислюється і чухає голову, намагаючись пригадати хоч щось, але марно. Потім береться нюхати свій халат. Спочатку принюхується, а далі тягне рукав до носа і обнюхує його особливо ретельно. Супиться і роззирається довкола - здається, він має питання до Монстра.
- Тату, зосередься, - мені вривається терпець, тож махаю руками перед його обличчям. - Хомка! Наш хом'як!
- Тиць моя радість! Хіба у нас був хом'як?
- Тату, ти приколюєшся? - не розумію: він серйозно чи жартує?
- Синку, якщо хтось і приколюється в цій квартирі, то це Монстр. Він, здається, напаскудив на мій халат!
- З тобою все зрозуміло, - махаю рукою.
Розраховувати на підтримку тата - марно. Якщо він не в курсі, що з нами живе хом'як, то про що з ним говорити? Дякую, татку, що хоч про сина пам'ятаєш. Бубоню голосно, коли заходжу до спальні батьків. Мама, Лея і Монстр озираються на мене.
- Чую з голосу, що в когось ранок не дуже добрий, - мама тягне руку до мене.
Підходжу до неї, нахиляюся, мама пригортає до себе і цілує. Монстр і Лея валяються у ліжку з нею. Монстр ліворуч, Лея праворуч. Щойно нахиляюся, як Лея гарчить крізь зуби: вона не любить конкурентів. Заґуґліть "чихуа гарчить" і погортайте фоточки. Ґарантую: ви отримаєте переляк.
- Недобрий - це м'яко сказано, - бурчу.
- Лея не хоче образити тебе, - мама вигороджує це чихуашне створіння.
- Мам, я не про це, - суплюся, - Хомка щез!
- Як щез?
- Не знаю як, - розводжу руками. - Я лише знаю, що в клітці його нема.
Почувши це, Монстр підстрибує. Уже наміряється дременути, щоб знайти Хомку першим. Хапаю кота і міцно стискаю. Йому не можна до моєї кімнати. Бо якщо злочину не було, то кров неодмінно проллється. Монстр, як ви знаєте, любить котлети. А Хомка дуже схожий на котлету. Хом'яку хана, якщо цей засцика знайде його першим.
- Ти добре оглянув кімнату? Може, він заліз у рюкзак чи сховався під диваном?
- Мам, ну звісно оглянув! - обурююся, що мама має мене за маленького.
- Тоді треба йти на пошуки! - в голосі мами рішучість.
- Няу! - Монстр у захваті.
- Монстре, ми з Андрійком упораємося самі, - мама встає з ліжка і бере в мене кота. - Ми мов Шерлок Голмс і доктор Ватсон. А ти підеш до тата. Вам є про що поговорити.
- Так-так! - махаю котові "прощавай". - Не пригадую, щоб у Шерлока Голмса і доктора Ватсона був кіт-засцика. Ги-ги-ги.
У Монстра шерсть стає дибки. Певно, пригадує татів халат. Він щосили виривається, але мама тримає міцно. План такий: мама здає Монстра татові, зачиняє Лею в спальні й приходить до мене. У мене, на відміну від Монстра, настрій покращується. Мама назвала нас Шерлоком Голмсом і доктором Ватсоном! Прокручую в голові сцени з "Еноли Голмс", "Шерлока", "Еліти", "Паперового будинку". Ой! Скільки ми з Євкою детективних серіалів передивилися! Уявляю себе головним героєм одного з них! Ох, Євко, тримайся! Ти пошкодуєш, що зникла надовго! Таке пропускаєш!
- Подумай, де ти востаннє бачив його, - мама повертає мене до реальності, опинившись в моїй кімнаті. - Відтвори в пам'яті вашу останню зустріч до найменших деталей. Який у Хомки був настрій? Як він поводився?
- Е-е-е-е...
- Чи помітив ти щось дивне в його поведінці? - мама ну просто вроджений Шерлок. - Матір Божа!
Ой-ой. Ой-ой-ой! Мене так шокувало зникнення Хомки, що я забув про головне правило: мамі до кімнати вхід заборонено. Пам'ятаєте, я розповідав вам про майстерню з безладу в діда на роботі? Так от, я переніс весь безлад до своєї кімнати. У мене тут усе догори дриґом.
- На місці хом'яка я б теж дременула звідси!
- Мам... - виправдовуюся і навіть трохи червонію, - Я саме збирався прибрати.
- Це ти з якого року збираєшся? - мама стає руки в боки.
- Я все приберу, чесно!
- Синку, ми не зможемо відшукати Хомку на цьому звалищі - мама-Шерлок така чистюля. - Зробімо так: ти спочатку прибираєш, а потім ми беремося за пошуки.
- Мам, це удар нижче пояса! - протестую.
- Нічого не знаю! Може, пощастить і ти відкопаєш серед цього мотлоху хом'яка!
Мама-Шерлок дає мені шість годин на те, щоб я привів кімнату до ладу! Пробую поторгуватися, але потім здаюся. Хомка в небезпеці, тому я готовий навіть на таке. Мама йде, а я беруся розгрібати завали. От якби можна було відчинити вікно і викинути все на вулицю: торт, який я не доїв на минулорічний день народження, кактуса Васю, смердючий пазл, на який надзюрив Монстр...
- Ох... Тут роботи - непочатий край!
Піднімаю з підлоги щасливу футболку Ярмоленка, простирадло, яке слугувало мені костюмом на Геловін, санчата, ногу робота... Одному Святому Миколаю відомо, куди подівся весь робот. Певно, я поводився дуже погано, якщо під подушку він приніс мені тільки ногу.
А це що?
Відколупую від підлоги альбомні аркуші. Вони прилипли через засохлу фарбу. Бр-р-р... Червоний колір на вигляд мов кров'яка. Піднімаю підручники, фігурки, Лего і комікси. Знаходжу татів піджак... І де він узявся у мене в кімнаті? Може, Лея приволокла? Про всяк випадок зазираю в кишені. В одній знаходжу погризену морквину. Піднімаю з підлоги Ого! Може, це речовий доказ? Нишпорю по всіх кишенях у надії знайти самого хом'яка, але марно.
- Мам! Готово... - виповзаю в коридор знесилений і ледь живий.
- Оце інша справа! - мама-Шерлок оглядає чисту кімнату.
Ми ретельно вивчаємо кожен куточок, зазираємо в кожну дірку. Мама інспектує шафу і шафки. Знаходить мою шухляду з їстівними запасами. Точніше тим, що від них залишилося: пакетики від чипсів, крекерів, сухариків і пляшки з-під кока-коли. Демонструє свій щонайсуворіший вираз обличчя. У відповідь зиркаю на неї, мов Хомка на Монстра. Знаю, що мені не можна таке їсти, але нічого з собою не вдію.
- Це Хомка все знищив чи ти? - мама показує на порожній пакет від чипсів.
- Е-е-е... Я.
- Значить, його в кімнаті нема, - мама-Шерлок виносить вердикт. - Інакше ми б знайшли його в шухляді з їжею.
- Але ж він не міг крізь землю провалитися?!
- Крізь землю не міг...
- І що нам робити? - я розгублений і засмучений.
- Мені дуже шкода, Андрійку, - мама розводить руками. - Ми перерили все. Залишається чекати.
Мама говорить це так, мов Хомка вже помер. Ще й підходить і плескає мене по плечу. Вдруге. Це насторожує. Але я відмовляюся чекати склавши руки. Я не здамся. Шукатиму Хомку доти, доки не знайду! Батьківська спальня, вітальня, кухня, балкон, туалет - він може бути де завгодно!
