2
Дон Родріго Хіменес сидів у ліжку, витираючи з лоба краплини поту й поволі доходячи до тями. Кляті демони! Примари знову вдерлися у сон, аби збаламутити праведну християнську душу.
Обережно посунув ковдру, щоб не збудити кохану дружину, яка занурила кирпатий носик у пухку білосніжну подушку. Легка тінь з високого балдахіна падала на її чарівне личко, зігріте м'яким ніжним рум'янцем.
Від самого погляду на неї, від одного дотику до її в'юнкого смоляного волосся, від тонкого, ледь-ледь солодкого аромату парфумів, що пестливо огортав її тіло, - розбурхана нічними демонами кров стишилася.
У тазі, що стояв на лавці, весело блискотіла джерельна вода. Із вузьких, як бійниці, здвоєних мозаїчних вікон у спальний покій пробивалося тьмяне світло, кидаючи навкруг мерехтливі кольорові плями.
А в глибоких віконних нішах виструнчилися срібні, оздоблені позолотою глечики, подібні на дівочі фігурки, - з гострими носиками, довгими шийками і грайливо зігнутими ручками.
Дон Родріго належав до славного дворянського роду, що віддавна вірою-правдою служив кастильській короні й завзято боронив і пристрасно звеличував святу Римську церкву.
Усі його предки - прадіди, діди й світлої пам'яті батько, дон Фернандо, який минулої осені віддав Господові свою палку душу, - кованим мечем і незламним словом Божим відвойовували Іберію у поган-сарацинів. Напевно, усі без винятку.
У дитинстві він захоплювався батьковими розповідями про рицарські звитяги далекого пращура - дона Сальвадора, який чотири століття тому, в травні тисяча вісімдесят п'ятого року від Різдва Христового, уславився при звільненні кастильської столиці Толедо. Історичний рубіж між християнами і маврами пересунувся далеко на південь - з річки Дуеро на річку Тахо.
Пращур першим здійняв іспанський прапор над головною вежею Алькасару, палацу місцевих емірів, і отримав щедрі дарунки від короля Альфонса VІ, а згодом у кривавому бою врятував загального улюбленця дона Руя Діаса з Вівара, прозваного Сідом Кампеадором, здобувши заслужену повагу всього християнського війська.
Натомість його тиха, сердечна й богобоязна матір, донья Анна, щоразу ставила у приклад іншого благородного предка - дона Родріго, котрий два століття тому був архієпископом Толедським і відзначився смиренним служінням Богові й Церкві. Матінка хотіла, завжди мріяла, щоб її єдиний син пішов тим самим благим шляхом і став добрим пастирем для народу.
Він витер обличчя, розтер рушником груди і плечі, розписані рубцями від ворожих клинків. Одягнув білу шовкову сорочку, сірі короткі штани, панчохи до колін і взувся у сап'янові туфлі з металевою пряжкою. Підперезався ременем, з якого звисав кинджал у формі латинського хреста, накинув на плечі червоний плащ, прошитий по краю золотою ниткою, і підхопив зі стільця свій улюблений скимитар - арабську шаблю з дамаської сталі, інкрустовану дорогоцінним камінням.
Іще раз ніжно поглянув на дружину, легко прочинив дубові двері та опинився в капелі - молитовній кімнаті, що була поряд зі спальнею. Опустився на коліна коло вівтаря, схилив голову перед золотим розп'яттям і впівголоса пристрасно помолився, раз за разом промовляючи "Отче наш" та "Аве Марія". А насамкінець прошепотів: "Непохитно надіюсь на Господа, і Він прихилився до мене..."4
Задуманий, зосереджений, не помічаючи слуг, які доливали у настінні світильники олію, зійшов сходами на перший поверх, перетнув урочисту залу, завішену портретами предків, а також аррасами5 фламандських майстрів, на яких було зображено хрестові походи у Святу землю, поминув простору прихожу й опинився на широкому майданчикові перед головним входом у палац - у лагідному промінні ранкового сонця.
Цей палац, збудований його батьком, доном Фернандо, і нещодавно реконструйований ним, доном Родріго, викликáв заздрість не лише простих міщан, заможних майстрових, грошовитих купців, але й титулованих аристократів і поважних королівських вельмож. Подейкували, що маєток лоскотав нерви навіть... ой, не наводь тінь на ясні персони!.. найвищих осіб. Звісно, безглузді плітки, але ж на чужий язик уздечку не накинеш.
Палац із сірого граніту, за яким тягнувся квітучий сад, височів на три поверхи. Його фасад прикрашали барвиста ліпнина, різьблені орнаменти, кольорові кахлі, численні арки у формі підкови, що спиралися на круглі колони з вишуканими чотирикутними капітелями. Всередині був затишний дворик-патіо з чарівним мармуровим фонтаном, що аж іскрився, сяяв у веселкових бризках і струменях води, даруючи таку жадану живильну прохолоду.
Дон Родріго надів капелюха з пір'ям і застиг перед цією розкішною будівлею, нетерпляче озираючи вулицю. Високий, стрункий, елегантний, із цупким чорним волоссям майже до плечей і тонкими, красивими рисами обвітреного в походах обличчя. На чолі й лівій брові були рубцюваті шрами, в засмаглому овалі лиця виразно вимальовувалися короткі вуса й охайна борідка, а під жорсткими бровами уперто й насмішкувато поблискували злегка примружені сіро-зелені очі.
Він очікував гінця із Севільї - королівської резиденції їх високостей6 дона Фердинанда Арагонського та доньї Ізабелли Кастильської.
