4
Коли Джейн вийшла на площу Луїзбург, то помітила знайомий чорний "лексус", припаркований серед інших машин поліції Бостона, і зрозуміла, що докторка Мора Айлс уже на місці злочину. З огляду на кількість журналістських фургонів, усі телеканали Бостона теж уже були тут. Та й чому дивуватися? З усіх омріяних районів міста мало який міг зрівнятися з цією площею з її схожим на коштовний камінь парком із листяними деревами. Особняки в неогрецькому стилі6, які виходили на парк, стали домівкою для старих і нових грошей: корпоративних магнатів, бостонських брахманів і колишніх сенаторів США. Навіть у цей район зазирало насильство. "Навіть багатіям дістається", - сказав детектив Кроу, та коли це трапляється з ними, усі звертають увагу. За периметром поліцейської стрічки люди штовхалися, щоб могти краще роздивитися. Бікон-Гілл був популярним місцем серед туристичних груп, і сьогодні ці туристи недурно заплатили гроші.
- Погляньте! Це детектив Ріццолі.
Джейн помітила телерепортерку й оператора, які простували до неї, й підняла руку, щоб утримати їх від запитань. Звісно, вони проігнорували її жест і переслідували її через площу.
- Детективе, ми чули, там є свідок!
Джейн проштовхувалася крізь натовп, бурмочучи:
- Поліція. Дозвольте пройти.
- Це правда, що охоронну систему вимкнули? І нічого не вкрали?
Клята репортерка знала більше, ніж вона. Джейн пірнула під стрічку, що оточувала місце злочину, і назвала своє ім'я й номер підрозділу патрульному, який стояв на варті. Це була протокольна дія, бо він добре знав, хто вона така, і вже поставив галочку біля її імені у списку.
- Варто було бачити, як це дівчисько гналося за детективом Фростом, - сказав патрульний зі сміхом. - Він нагадував наляканого кролика.
- Фрост усередині?
- Як і лейтенант Маркетт. Комісар уже в дорозі, і я майже певен, що його честь теж з'явиться.
Вона кинула погляд на приголомшливий чотириповерховий маєток із червоної цегли і пробурмотіла:
- Ого.
- Думаю, він коштує мільйонів п'ятнадцять-двадцять.
"Це було до того, як там з'явилися привиди", - подумала вона, роздивляючись красиві вікна-арки й вишуканий різьблений фронтон над масивними вхідними дверима. За цими дверима було жахіття, якому вона не мала сил протистояти. Троє мертвих дітей. Це прокляття батьківства: кожна мертва дитина має обличчя твого дитяти. Одягаючи рукавички й бахіли, вона натягла на себе й емоційний захист. Як робітник на будівництві одягає каску, вона натягнула власну броню й увійшла досередини.
Детектив подивилася на сходи, які здіймалися вгору на чотири поверхи до даху зі скляним куполом, крізь який золотим потоком струмувало сонячне світло. З горішніх поверхів линуло сходами багато голосів, здебільшого чоловічих. Хоч вона й витягнула шию, з фоє нікого не було видно, лише чулися ці голоси, наче бубоніння привидів у домі, який за століття прихистив чимало душ.
- Роздивляєшся, як живе інша половина людства, - сказав чоловічий голос.
Вона озирнулася на детектива Кроу, який стояв у дверях.
- І помирає, - сказала вона.
- Ми розмістили хлопчину поруч. Сусідка була така люб'язна, що дозволила йому почекати в неї вдома. Малий її знає, і ми вирішили, що йому буде комфортніше відповідати на питання там.
- По-перше, мені треба знати, що сталося в цьому домі.
- Ми досі намагаємося це з'ясувати.
- І до чого тут начальство? Я чула, сюди їде комісар.
- Поглянь на це місце. Гроші говорять навіть після смерті.
- Звідки в цієї родини гроші?
- Бернард Акерман - інвестиційний банкір на пенсії. Його родина володіла цим будинком протягом двох поколінь. Знані меценати. Назви благодійну організацію, і виявиться, що вони її підтримували.
- Як це сталося?
- Може, сходиш на оглядову екскурсію? - Він махнув рукою в бік кімнати, з якої щойно вийшов. - Скажеш мені, що ти думаєш.
Не те щоб її думка багато важила для Даррена Кроу. Коли вона щойно приєдналася до відділу розслідування вбивств, їхні сутички були запеклими, а його зневага аж надто очевидною. Вона досі відчувала натяки на це в його усміху, тоні його голосу. Уся повага, яку вона заслужила в його очах, завжди була предметом випробувань, і зараз у неї був ще один шанс утратити її.
Вона пройшла за ним через вітальню, де шестиметрова стеля була вишукано розписана херувимами, виноградною лозою й розетками сусального золота. Проте шансів помилуватися стелею чи написаними олією картинами не було, бо Кроу пройшов просто до бібліотеки, де Джейн побачила лейтенанта Маркетта й докторку Мору Айлс. У цей теплий червневий день Мора була одягнена в персикову блузку, нетипово веселий колір для людини, яка зазвичай віддавала перевагу холодним чорному й сірому. З її стильною геометричною зачіскою та елегантними рисами обличчя Мора скидалася на жінку, яка справді може жити в такому маєтку в оточенні живописних полотен і персидських килимів.
Вони стояли поміж книжок, розставлених на полицях з червоного дерева від підлоги до стелі. Декілька томів упали на підлогу, на якій долілиць лежав чоловік зі срібним волоссям, спираючись однією рукою на книжкову шафу, ніби навіть після смерті тягнувся до книги. Він був у піжамі й капцях. Куля пройшла крізь його руку й чоло, і кров забризкала шкіряні корінці книжок на полиці над тілом. "Жертва підняла руку, щоб захиститися", - подумала Джейн. Покійний бачив, що куля наближається. Знав, що помре.
- Мій приблизний час смерті збігається з тим, який назвав вам свідок, - сказала Мора Маркеттові.
- У перші години доби. Десь після опівночі.
- Так.
Джейн присіла над тілом і роздивлялася вхідну рану.
- Дев'ять міліметрів?
- Або 357-й кольт.
- Ви не знаєте? У нас немає гільз?
- Жодної в усьому домі.
Джейн здивовано глянула:
- Ого, це охайний убивця. Прибирає за собою.
- Охайний у багатьох сенсах, - сказала Мора, дивлячись у задумі на померлого Бернарда Акермана. - Це було швидке й ефективне вбивство. Мінімум безладу. Як і нагорі.
"Нагорі, - подумала Джейн. - Діти".
- Решта родини, - сказала Джейн, і слова прозвучали значно впевненіше, ніж вона почувалася, - вони померли приблизно в той самий час, що й містер Акерман? Чи це сталося пізніше?
- Моя оцінка приблизна. Для більшої точності нам потрібно краще опитати свідка.
- І детектив Ріццолі тут саме для цього, - сказав Кроу.
- Звідки ти знаєш, що в мене вийде краще з хлопцем? - спитала Джейн. - Я ж не чарівниця.
- Ми розраховуємо на тебе, бо в нас майже нема з чим працювати. Лише кілька відбитків пальців на кухонній ручці. Жодних ознак проникнення. І система безпеки була вимкнена.
- Вимкнена? - Джейн опустила погляд на тіло. - Схоже, що містер Акерман знав свого вбивцю.
- Або просто забув її ввімкнути. А потім почув шум і спустився вниз, щоб перевірити, що це.
- Пограбування? Щось зникло?
- Не схоже, щоб хтось чіпав скриньку з коштовностями місіс Акерман нагорі, - сказав Кроу. - Її і його гаманці досі лежать на комоді у спальні.
- А вбивця взагалі заходив туди?
- О, так. Він заходив до спальні. Заходив до всіх спалень. - Джейн почула зловісну нотку в голосі Кроу. Він знав, що те, що чекає на неї нагорі, було значно гірше, ніж ця забризкана кров'ю бібліотека.
Мора сказала тихо:
- Я можу відвести вас нагору, Джейн.
Джейн пішла за нею в хол, жодна з них нічого не казала, ніби це було випробування, яке легше витримати мовчки. Поки вони підіймалися головними сходами, Джейн роззиралася на скарби, які були скрізь. Старовинний годинник. Портрет жінки в червоному. Вона автоматично реєструвала ці деталі, хоча готувала себе до того, що на неї чекало на горішніх поверхах. У спальнях.
Коли вони піднялися, Мора повернула праворуч і підійшла до кімнати в кінці коридору. Через відчинені двері Джейн побачила свого напарника, детектива Баррі Фроста, на його руках були яскраво-фіолетові латексні рукавички. Він стояв із притиснутими до боків ліктями - у позі, в яку інстинктивно стає кожен поліцейський на місці злочину, аби не наслідити там самому. Побачив Джейн і похитав головою, його погляд казав: "Мені теж не хочеться бути тут у цей чудовий день".
Джейн увійшла до кімнати, і її на мить засліпило сонячним світлом, яке лилося крізь вікна заввишки від підлоги до стелі. У цій кімнаті не були потрібні штори, аби зберегти приватність, бо вікна виходили на огороджений стіною внутрішній двір, де ріс укритий винно-червоним листям японський клен, а троянди квітли в повну силу. Але увагу Джейн привернуло жіноче тіло. Одягнена в бежеву нічну сорочку, Сесілія Акерман лежала в ліжку на спині, ковдра була натягнута до плечей. Вона видавалася молодшою за свої сорок вісім років, а у волоссі були майстерно пофарбовані світлі пасма. Її очі були заплющені, а обличчя - моторошно спокійним. Куля ввійшла прямісінько над лівою бровою, і кільце пороху на шкірі вказувало, що рана була контактна, тобто дуло притиснули до чола, перш ніж натиснули на гачок. "Ти спала, коли вбивця натиснув гачок, - подумала Джейн. - Ти не кричала й не чинила опору, не становила жодної загрози. Але злочинець увійшов у цю кімнату, підійшов до ліжка й випустив кулю тобі в голову".
- Далі гірше, - сказав Фрост.
Вона глянула на напарника, який здавався виснаженим у різкому ранковому світлі. У його очах вона бачила щось більше, ніж просто втому; те, що він побачив, вразило його.
- Дитячі спальні - на третьому поверсі, - сказала Мора, і це було таке банальне речення, ніби його вимовила рієлторка, описуючи цей величезний будинок. Джейн почула скрип над головою, кроки інших членів команди, які ходили по кімнатах над ними, і раптом згадала той рік, коли вона допомагала підготувати гелловінський будинок жахів у старшій школі. Вони все забризкали кров'ю і створили виклично жахливі сценки, значно жахливіші, ніж те, що вона бачила в цій спальні, де жертва лежала так спокійно. Реальне життя не потребує багато крові, щоб нажахати.
Мора вийшла з кімнати першою, демонструючи, що вони побачили тут усе важливе і час рухатися далі. Джейн пішла за нею назад до сходів. Через скляну стелю лилося золоте світло, ніби вони підіймалися сходами в рай, але йшли вони до геть іншого пункту призначення. У те місце, куди Джейн іти не хотіла. Незвична для Мори літня блузка здавалася такою ж кричуще недоречною, як яскраво-рожеве вбрання на похороні. Це була дрібниця, але вона непокоїла чи навіть дратувала Джейн, бо з усіх днів, коли Мора могла вбратися в такий веселий колір, вона обрала саме цей ранок, у який померло троє дітей.
Вони дісталися третього поверху, і Мора елегантно відступила вбік, маневруючи вкритим бахілою черевичком над чимось, що лежало на підлозі. Лише діставшись останньої сходинки, Джейн побачила страшенно маленьку фігурку, вкриту поліетиленовим простирадлом. Нахилившись, Мора підняла куточок савана.
Дівчинка лежала на боку, вона скрутилася клубочком в позі ембріона, ніби намагалася повернутися в майже забуту безпеку маминого живота. Її шкіра була кольору кави, чорне волосся заплетене в кіски і прикрашене яскравими намистинами. На відміну від білих жертв унизу, ця дитина виявилася афроамериканкою.
- Жертва номер три - Кімі Акерман, вісім років, - сказала Мора стриманим лікарським голосом, тим голосом, який усе більше дратував Джейн, поки вона дивилася вниз на дитину на сходовому майданчику. Це ж просто дитя. Дитя, яке носило рожеві піжами з маленькими поні-танцюристками. На підлозі поруч із тілом залишився відбиток босої вузької стопи. Хтось уступив у кров цієї дитини, залишив цей слід, тікаючи з дому. Відбиток був надто малим для чоловіка. Тедді.
- Куля пробила потиличну кістку дівчинки, але не пройшла наскрізь. Кут такий, ніби стріляла вища за жертву людина, стоячи позаду.
- Вона рухалася, - тихо сказала Джейн. - Намагалася втекти.
- Судячи з її пози, складається враження, що вона бігла в одну зі спалень на третьому поверсі, коли її застрелили.
- У потилицю.
- Так.
- Хто, в біса, таке робить? Убиває дитину?
Мора повернула простирадло на місце і встала.
- Може, вона побачила щось унизу. Обличчя вбивці. Це могло б стати мотивом.
- Не потрібна мені ця логіка. Той, хто це зробив, прийшов у дім, готовий убити дитину. Знищити цілу сім'ю.
- Я не можу говорити про мотиви.
- Говоріть про те, як вона померла.
- Її вбили.
- Ви так думаєте?
Мора насупилася:
- Чому ви сердитеся на мене?
- Чому вас це не турбує?
- Думаєте, мене це не турбує? Думаєте, я можу дивитися на це й не відчувати того, що відчуваєте ви?
Вони дивилися одна на одну якусь мить, дитяче тіло лежало між ними. Це було ще одне нагадування про прірву, яка розділила їх після нещодавніх руйнівних свідчень Мори проти бостонського поліцейського, які й відправили того за ґрати. І хоч перетин тонкої синьої лінії швидко не забудеш, Джейн була рішуче налаштована залікувати розрив між ними. Але перепросити було нелегко, та й минуло надто багато тижнів, за які цей розкол застиг, мов забетонований.
- Це просто... - Джейн зітхнула. - Ненавиджу, коли вбивають дітей. Від цього мені хочеться когось задушити.
- Як і мені. - Хоч слова були сказані тихо, Джейн помітила відблиск сталі в очах Мори. Так, там була лють, хоч і краще замаскована й під суворим контролем, як і майже все інше в житті Мори.
- Ріццолі, - покликав детектив Томас Мур від дверей. Як і Фрост, він здавався пригніченим, ніби побачене цього дня зробило його старшим на десять років. - Ти ще не говорила з хлопцем?
- Поки що ні. Спочатку хотіла побачити, з чим ми маємо справу.
- Я провів з ним годину. Він заледве слово до мене мовив. Місіс Ліман, сусідка, сказала, що коли він з'явився близько восьмої на її порозі, то був практично в ступорі.
- Схоже, що насправді йому потрібен психіатр.
- Ми зателефонували доктору Цукеру, і соціальна працівниця вже їде. Та я подумав, що, можливо, Тедді поговорить з тобою. З людиною, яка сама мати.
- Що хлопець бачив? Ти знаєш?
Мур похитав головою:
- Сподіваюся, що він не бачив того, що є в цій кімнаті.
Цього попередження було досить, щоб пальці Джейн у латексних рукавичках похололи. Мур був високим чоловіком, і його плечі затуляли те, що було в кімнаті, ніби він намагався захистити її від того, що вона мала побачити. Мовчки він відступив убік, щоб дозволити їй пройти.
Дві криміналістки зачаїлися в кутку і спостерігали за тим, як заходила Джейн. Обидві вони були молодими жінками, частиною тієї нової хвилі криміналісток, які зараз домінували в цій сфері. Жодна не видавалася достатньо дорослою, щоб мати дітей і знати, як це - стурбовано притискатися губами до чола, аби перевірити температуру, чи панікувати, помітивши відчинене вікно або порожнє ліжечко. З материнством прийшло чимало жахіть. І в цій кімнаті одне з них стало реальністю.
- Ми вважаємо, що ці жертви - доньки Акерманів Кассандра, десять років, і Сара, дев'ять років. Обох удочерили, - сказала Мора. - Оскільки вони не в ліжках, щось мало розбудити їх.
- Постріли? - сказала Джейн тихо.
- Сусіди не повідомляли про звуки пострілів, - відказав Мур. - Напевно, використали глушник.
- Але щось сполохало цих дівчаток, - промовила Мора. - Щось змусило їх вибратися з ліжок.
Джейн не зрушила зі свого місця біля дверей. Якусь мить ніхто не говорив, і вона зрозуміла, що всі чекають, щоб вона підійшла до тіл, зробила свою поліцейську роботу. Саме ту, яку вона не хотіла робити. Вона змусила себе наблизитися до двох тіл, що лежали поруч, і опуститися на коліна. "Вони померли, обіймаючи одна одну".
- Судячи з їхніх поз, - сказала Мора, - схоже, що Кассандра намагалася захистити меншу сестру. Дві кулі спочатку пройшли крізь тіло Кассандри, а потім увійшли в тіло Сари. Контрольні постріли були зроблені в голову кожної дівчинки. Їхній одяг не видається таким, якого б торкалися, тож я не бачу явних доказів сексуального насильства, та мені треба буде підтвердити це під час розтину. Він відбудеться сьогодні по обіді, якщо хочете поспостерігати, Джейн.
- Ні. Я не хочу поспостерігати. Я навіть не маю сьогодні бути тут. - Вона різко обернулася й вийшла з кімнати, бахіли зашелестіли, коли вона тікала від двох дівчаток, які горнулися одна до одної у смерті. Але дорогою до сходів знову побачила тіло найменшої дитини. Кімі, вісім років. "Куди не кинь оком у цьому домі, - подумала вона, - серце розбивається".
- Джейн, ви як? - запитала Мора.
- Ну, хочу роздерти цього виродка на шматки.
- Я почуваюся точно так само.
"Тоді тобі краще вдається приховати це". Джейн опустила погляд на загорнуте тіло.
- Я дивлюся на цю дитину, - сказала вона м'яко, - і не можу не бачити власну.
- Ви мама, тож це природно. Знаєте, на розтині будуть Кроу і Мур. Вам не потрібно там бути. - Вона зиркнула на свій годинник. - Це буде довгий день. А я ще навіть не зібрала речі.
- Цього тижня їдете до Джуліана в школу?
- Що б там не сталося, а завтра я їду в Мен. Два тижні з підлітком і його собакою. Уявлення не маю, чого чекати.
У Мори не було власних дітей, то звідки ж їй знати? У них із Джуліаном Перкінсом не було нічого спільного, окрім їхнього випробування минулої зими - боротьби за виживання у вайомінзькій глушині. Вона завдячувала життям хлопцеві, тому вирішила стати йому за матір, яку той втратив.
- Так, що ж я можу сказати вам про підлітків? - промовила Джейн у намаганні допомогти. - Черевики моїх братів смерділи. Вони спали до обіду. І їли разів зо дванадцять на день.
- Чоловічий пубертатний метаболізм. Вони нічого не можуть із цим удіяти.
- Ого. Ви таки стали мамою.
Мора всміхнулася.
- Насправді це приємне відчуття.
"Але материнство приходить із жахіттями", - нагадала собі Джейн, відвертаючись від тіла Кімі. Вона рада була спуститися сходами і втекти з цього дому жахів. Коли нарешті знову опинилася на вулиці, то глибоко вдихнула, ніби хотіла вивітрити запах смерті зі своїх легень. Орда медійників стала густішою, камери вишикувались, як тарани, по периметру місця злочину. Кроу стояв перед ними в центрі, детектив Голлівуд виступав перед своєю аудиторією. Ніхто не помітив Джейн, яка прослизнула повз і пішла до сусіднього будинку.
Патрульний вартував на ґанку і з посмішкою дивися на виступ Кроу перед камерами.
- Як думаєте, хто б його зіграв у фільмі? - запитав він. - Бред Пітт достатньо вродливий?
- Нікому не стане вроди, щоб зіграти Кроу, - пирхнула вона. - Мені потрібно поговорити з хлопцем. Він усередині?
- З офіцеркою Васкес.
- Ми також чекаємо на психолога. Тому, якщо доктор Цукер з'явиться, пришліть його до нас.
- Так, мем.
Раптом Джейн помітила, що на ній рукавички й бахіли з місця злочину. Вона зняла їх, запхала в кишеню й подзвонила у двері. За мить на порозі з'явилася вродлива жінка зі срібним волоссям.
- Місіс Ліман? - запитала Джейн. - Я детектив Ріццолі.
Жінка кивнула й запросила її помахом руки досередини.
- Швидше. Не хочу, щоб ці жахливі телекамери нас помітили. Це таке втручання у приватне життя.
Джейн увійшла в будинок, а жінка швидко зачинила двері.
- Вони сказали, щоб я на вас чекала. Хоч я й не певна, що вам удасться краще порозумітися з Тедді. Цей милий детектив Мур був з ним таким терплячим.
- Де Тедді?
- Він в оранжереї в саду. Бідний хлопчик навряд чи хоч слово мені сказав. Просто з'явився в мене на порозі цього ранку у своїй піжамі. Мені одного погляду на нього вистачило, щоб зрозуміти, що сталося щось жахливе. - Вона обернулася. - Нам сюди.
Джейн пішла за місіс Ліман у передпокій і побачила сходи, які були немов дзеркальним відображенням сходів у резиденції Акерманів. І, як і в Акерманів, цей дім був прикрашений вишуканими - і на позір дорогими - творами мистецтва.
- Що він вам сказав? - запитала Джейн.
- Він сказав: "Вони мертві. Усі вони мертві". І це було все, на що він спромігся. Я побачила кров на його босих ногах і негайно зателефонувала в поліцію. - Вона спинилася перед дверима до оранжереї. - Вони були хорошими людьми, Сесілія і Бернард. І вона була така щаслива, бо нарешті отримала те, чого хотіла, - дім, повний дітей. Вони вже займалися всиновленням Тедді. А зараз він знову сам. - Вона вмовкла на мить. - Знаєте, я не проти, щоб він побув тут. Він знає мене і знає цей дім. Сесілія цього хотіла б.
- Це щедра пропозиція, місіс Ліман. Але в соціальній службі є прийомні сім'ї, які спеціально вчилися мати справу з травмованими дітьми.
- Ой. Ну, це була просто думка. Оскільки я його вже знаю.
- То розкажіть мені більше про нього. Чи є щось, що може допомогти налагодити зв'язок із Тедді? Чим він цікавиться?
- Він дуже тихий. Любить свої книжки. Щоразу, як я відвідувала сусідів, Тедді був у Бернардовій бібліотеці, оточений книжками про історію Риму. Можете спробувати зламати лід, торкнувшись цієї теми.
"Історія Риму. Ага, те, на чому я знаюся".
- А чим іще він цікавиться?
- Садівництвом. Любить екзотичні рослини в моїй оранжереї.
- А як щодо спорту? Ми можемо поговорити з ним про "Брюїнз"7? Чи "Патріотів"8?
- О, він таким не цікавиться. Він надто витончений.
"А я тоді троглодит".
Місіс Ліман уже збиралася прочинити двері в оранжерею, як Джейн сказала:
- А як щодо його біологічної родини? Як він опинився в Акерманів?
Місіс Ліман повернулася до Джейн:
- Ви про це не знаєте?
- Мені сказали, що він сирота, у якого немає живих родичів.
- Саме тому це такий шок, особливо для Тедді. Так хотіла Сесілія, щоб він міг почати все спочатку зі справжнім шансом стати щасливим. Не думаю, що такий шанс залишився. Це сталося знову.
- Знову?
- Два роки тому Тедді з родиною були заякорені на своїй яхті біля Сент-Томасу9. Уночі, поки родина спала, хтось піднявся на борт. Батьків Тедді і його сестер убили. Застрелили.
У паузі, яка за цим запала, Джейн раптом усвідомила, як тихо було в будинку. Так тихо, що наступне питання вона поставила стишеним голосом:
- А Тедді? Як він вижив?
- Сесілія сказала мені, що його знайшли у воді, він гойдався на хвилях у рятувальному жилеті. І не пам'ятав, як опинився там. - Місіс Ліман кинула погляд на зачинені двері оранжереї. - Тепер ви розумієте, який негативний вплив це на нього справило. Навіть раз утратити свою родину - жахливо. Але якщо це трапляється вдруге? - Вона похитала головою. - Це більше, ніж може випасти на долю однієї дитини.
6 Варіант неокласицизму в архітектурі другої половини XVIII - першої половини XIX століття, орієнтований на відтворення спадку античної Греції.
7 "Бостон Брюїнз" - заснована в 1924 році професіональна хокейна команда міста Бостон у штаті Массачусетс.
8 "Нью-Інґленд Петріотс", тобто "Патріоти з Нової Англії" - професійна команда з американського футболу, що базується в місті Фоксборо в штаті Массачусетс.
9 Сент-Томас - один із островів, що належить Американським Віргінським островам, розташований у Карибському морі.
