Можеш допомогти Кетсон знайти
Гастінгса у юрбі? Він ? єдиний кіт в однотонному білому костюмі.
Я зітхнула. Бонз - найкращий детектив у світі, і він обожнює знаходити докази. Але я сподівалася, що він хоч трохи перепочине, поки ми у відпустці.
- Дуже круто, - відповіла я. - Але нам потрібно, щоб зараз ти розшукав Гастінгса. Коли ми з ним зустрічалися востаннє, моя шерсть була набагато довшою, тому він може просто пройти повз.
- У такому разі тобі, мабуть, слід подивитись ліворуч, - сказав Бонз. - Бачиш, он там стоїть кіт у білому костюмі, настільки бездоганному, ніби його пошили кравці з лондонського ательє Барклі. Поза всяким сумнівом, він колись жив у нашому чудовому місті.
Я обернулася: Гастінгс справді чекав неподалік. Його шерсть посивіла, а щоки стали пухкішими, але все ще можна було впізнати того самого кота, з яким я сиділа поруч на уроках котячої історії. На шиї в нього висів золотий медальйон із котячим оком, який виблискував на сонячному світлі, коли Гастінгс підходив до нас.
- Гастінгсе! - кинулася я до нього.
- Кeтcон! Ти анітрохи не змінилася! - гучно пробасив він, обіймаючи мене. Його медальйон втиснувся мені в груди.
Він відпустив мене і схопив лапу Бонза.
- А ви, мабуть, знаменитий друг Джейн, - гаряче промовив він. - Новини про ваш талант досягли цієї частини світу, хочете - вірте, хочете - ні. Ми, до речі, регулярно читаємо тут "Ранковий тер'єр".
- Видання, варте брудного смітника, - заявив Бонз.
Біля кафе стояли великі столики, затінені широкими білими парасольками.
Гастінгс підвів нас до одного з них і махнув лапою. Примчав офіціант - джейран, тутешній родич газелі, а за ним - троє помічників, сурикатів. Джейран налив нам воду у склянки, а сурикати стали позаду нього.
- Добрий день, Іббі, - привітався Гастінгс. - Нам - велетенську тацю з їжею.
Офіціант записав замовлення у блокнот і почимчикував геть, а його помічники пішли слідом.
Я вихлебтала всю воду - мені було так спекотно, що здавалося, із вух і ніздрів мала виходити пара.
- То як тобі живеться в Ель-Кіттені? - запитала я Гастінгса.
Він жестом показав на жвавий натовп на площі перед нами.
Навколо тупотіли віслюки, імпали та окапі, а між ними розгулювали собаки в білих шортах і коти в чорних мантіях.
- Дивно навіть, що ти про це питаєш, - усміхнувся він. - Подивися, як вирує життя у цьому місті. Тут ніколи не буває нудно. До того ж у нас тут увесь рік така чудова погода.
Не дивно, чому моєму другові так подобається це місто. Вдома можна тижнями чекати на клаптик сонячного світла, на якому хочеться розлягтись. А тут це трапляється кожного дня.
- Крім того, мені подобається працювати з антикваріатом, - додав Гастінгс. Він усміхнувся і відкинувся на спинку стільця. - Я, схоже, маю хист виявляти старовинні й цінні речі.
Офіціант знову з'явився і поставив на наш стіл тарілки з гарячою їжею, тим часом помічники метушилися позаду нього.
- Смачного! - запросив Гастінгс до трапези. - Насолоджуйтесь! Це один із кращих ресторанів у нашому місті.
Я наклала собі в тарілку трохи кускуса з котячого корму і спробувала. Суміш зі шматочків тунця, желе і подрібненого чилі була напрочуд смаковитою, але невдовзі я відчула, що у роті також стало спекотно.
Бонз поклав трохи смаженої курки з цибулею на коржик і відкусив шматок.
Він уважно подивився на Гастінгса:
- Як на торговця антикваріатом, у вас занадто сильні лапи. Крім того, схоже, що ви наточили кігті. А на їхніх кінчиках помітні якісь цятки золотистої фарби.
