Розділ четвертий. Голден
- ФМРК "Саллі Райд"! Вас викликає судно "Росинант"! Просимо дозволу пройти Кільце одним кораблем. ОПА, важкий перевізник "Каллісто Дрім".
- "Росинанте"! Негайно надішліть код авторизації!
- Надсилаємо.
Голден наклацав на екрані пересилання кодів і потягнувся, випроставши руки й ноги, а цей його рух висмикнув його з крісла в царину довколишньої мікрогравітації. Кілька занехаяних суглобів та хребців у різних частинах його кістяка відгукнулися лункими лусь-лусь.
- Старієш! - мовив Міллер. Детектив стояв у пожмаканому сірому костюмі й капелюсі з загнутими догори м'якими крисами за кілька метрів від Голдена, й ноги його так твердо впиралися в підлогу, от ніби тут було нормальне тяжіння. Що кращою виходила Міллерова симуляція (вдосконалившись за останні два роки до вкрай переконливої доладності), то менше, як видавалося, вона дбала про свою відповідність довколишній реальності.
- А ти - ні.
- З кісток моїх пороблено корали, - мовив привид, ніби погоджуючись. - Такий собі обмін товарами.
Коли "Саллі Райд" надіслав код на проходження, Алекс повільно та вміло провів їх крізь Кільце, а "Каллісто" дублювала їхні швидкість і курс. Зорі зникли, коли корабель пірнув у чорну ніщоту центральної частини. Як проходили в браму, Міллер замерехтів, тоді почав отілеснюватись, але щез роєм блакитних світлячків, коли гуркнув, відкриваючись, горішній люк і до каюти вплив Еймос.
- Ми сідаємо? - без зайвих балачок запитав механік.
- Нема потреби в цій мандрі, - запевнив Голден і відкрив канал до Алекса, що сидів нагорі в пілотській кабіні. - Потримай нас тут, поки ми переконаємося, що "Каллісто" причалила, а тоді виведи назад.
- А добре було б і перепочити кілька днів на станції, - мовив Еймос, сідаючи в гостьове крісло й прив'язуючись. Рукав його сірого комбінезона був добряче присмалений, виднів бинт на половину лівої руки. Голден показав на це, але Еймос тільки плечима здвигнув.
- На нас чекає парочка кораблів із ґрунтом на станції Тайко, - сказав Голден.
- Та кому воно треба: ризикувати, нападаючи на кораблі на цім маршруті? Навіщо огинається тут стільки військових кораблів? Просто самогубство якесь.
- Але ж Фред таки гарно нам платить за ескортування його кораблів до станції Медіна, і я люблю його грошики. - Голден повмикав корабельні телескопи, спрямовані навсібіч, зумом зосередив їх на огляд кілець. - Хоча й мені не до вподоби засиджуватися тут довше, ніж треба.
Міллерів привид був артефактом інопланетної технології, що створила ту браму й одного мертвого чоловіка. Відколи деактивували Кільцеву станцію, той привид ось уже два роки скрізь ходив за Голденом. Чи не весь свій час він тратив на те, щоб улещати Голдена, просити, вимагати від нього, щоб таки пройшов у недавно відкриту браму й розпочав дослідження позабрамних планет. Той факт, що докучати Голденові детектив міг лише тоді, коли той бував самотній (а усамітнитися на такому великому кораблі, як "Росинант", було майже неможливо) допомагав йому не з'їхати з глузду.
До них наниз, із пілотської кабіни, приплинув Алекс. Крізь його давно вже не густу чорну чуприну, що їжакувато стирчала навсібіч, просвічував брунатний скальп. Під очима темні кола.
- То що, не сідаємо тут? На пару днів розпружитися б тут, на станції.
- Бачиш? - Голденові Еймос.
Не встиг Голден відповісти, як у палубний люк протислася Наомі.
- Ми що, не пристаєм?
- Капітан палає бажанням хутчій метнутися назад, до тих гноєвозів, що застрягли в Тайко, - мовив Еймос, примудрившись надати своєму голосові одночасно і нейтрального, й глузливого тону.
- А я так хотіла передихнути, на кілька деньків... - завела Наомі.
- Обіцяю вам: ми візьмемо тиждень перепочинку там, на Тайко, хай-но повернемось. Просто не хочеться мені вгробити свою відпустку отут, - показав на довколишні відеоекрани, що показували мертву сферу Кільцевої станції та блискотливі ворота.
- Мокрий півник! - кинула Наомі.
- Атож.
Станція блиснула їм лазерний запит. Еймос, що сидів найближче до клавіатури, увімкнув екран.
- Це "Росинант", - відповів.
- "Росинанте"! - обізвався чийсь знайомий голос. - Станція Медіна звертається до тебе.
- Фреде! - видихнув Голден. - Що, є проблема?
- То що ви, хлопці, не швартуєтесь? Б'юсь об заклад: ви могли б скористатися кількома...
- Я можу чимсь вам допомогти?
- Авжеж, можеш. Виклич мене, як пришвартуєшся. Маю обговорити з тобою одну справу.
- Туди к дідьку! - процідив Голден по тому, як урвав зв'язок. - У вас буває таке відчуття, ніби Всесвіт хоче вполювати вас?
- Іноді я маю таке відчуття, що Всесвіт хоче вполювати саме тебе! - осміхнувся Еймос. - Поспостерігати це - мені просто потішка.
- Вони знову змінили свою назву, - мовив Алекс, зумом збільшуючи зображення станції, що звільна собі оберталася. - Була досі "Бегемотом", а це переробилася на Медіну. Нічогеньке назвисько.
- Чи не означає це "фортеця"? - запитала, насупившись, Наомі. - Чи не занадто войовниче?
- Та ні, - заперечив Алекс. - Ну, десь-щось воно таке. Означало колись обмуровану частину міста. Але ніби стало воно й соціальним осередком. Вузькі вулички, сплановані так, щоб загарбникам був недоступ, у пізніші часи унеможливлювали рух моторизованого транспорту чи кінних екіпажів. Тож там можна було пересуватися лише пішки. І там збиралися вуличні торгівці, перекупки. Отак воно перетворилося на місце, де можна було щось продати-купити чи просто зустрітися з кимсь і побалакати за чашкою чаю. Тож медіна - це безпечне місце, де збираються люди. І хороша назва для цієї станції.
- Ти стільки мудрих думок упхав у цей свій виклад, - сказав Голден.
- Це ж цікаво, - здвигнув Алекс плечима, - еволюція того корабля та його назв. Спершу називалося воно "Нову". Місце притулку, чи не так? Велике місто посеред космосу. Потім стало "Бегемотом" - найбільшим, найгрізнішим, на всю систему, бойовим кораблем. Нині це станція Медіна. Місце, де б зібратися людям. Один і той самий корабель, троє різних імен, три різні речі.
- Один і той самий корабель, - повторив трохи спохмурнілий Голден, скеровуючи "Росинанта" до швартовки.
- Нáзви - це щось важливе, шефе, - за хвилину мовив Еймос, граючи химерною усмішкою на своєму великому обличчі. - Назви усе змінюють.
* * *
Інтер'єр станції Медіна являв собою картину незавершеного облаштування. Великі частини центрального обертового барабана були покриті завезеним ґрунтом, на якому планувалося вирощувати урожаї, але чимало місць досі світили первісною голизною металу й кераміки. Більшість ушкоджень, яких цей колишній колоніальний корабель зазнав під час своїх битв, були вичищені й відремонтовані. Офіс і складські приміщення в стінах цього величезного барабана ставали осердям зусиль, спрямованих на дослідження тисячі нових світів, що допіру відкрилися людству. Хай Фред Джонсон, колишній земний полковник, а нині голова шанованого крила ОПА, і позиціонував станцію Медіна як логічний притулок для "пташеняти" - Уряду Ліги Планетоїдів, одначе він принаймні не висловлював цього вголос.
Голден уже стільки перебачив тут умирущих людей, що й не сподівався розгледіти в цій станції не кладовище, а щось інше. Та й яка, зрештою, різниця: цей чи який інший є перед тобою уряд?
Фред улаштував свій новий офіс у тому, що колись було задвірком будівлі колоніальної адміністрації - ще тоді, коли станція Медіна називалася першим своїм ім'ям: "Нову". Це використовували також як радіо "Вільна повільна зона". Наразі все це підлатали, перефарбували та прикрасили рослинами, що відновлюють атмосферу, й відеоекранами Кільцевого простору довкола корабля. Це навіяло Голденові химерне зіставлення різних речей: звісно, люди проникли в багатовимірний простір через червоточини, сягнувши місць потойбіч галактики, але вони не забули прихопити з собою ще й всяку папороть.
Фред по колу подибав до кавоварки.
- Чорної, ге ж?
- Атож! - мовив Голден, беручи з Фредових рук димучу філіжанку. - Не полюбляю я заскакувати до вас.
- Розумію - і високо ціную, що ти все ж таки заскочив, - мовив Фред і з зітханням, що здавалося надмірно зайвим у цій третинній гравітації станційного крутіння, плюхнувся у своє крісло. Однак давило на Фреда не так тяжіння, як щось інше. Ті п'ять років, що спливли, відколи Голден зазнайомився з цим чоловіком, не надто милосердно з ним обійшлися. Шпакувата колись чуприна нині вже й геть посивіла, а темну шкіру посмугували тонюсінькі зморщечки.
- Жодної признáки, що вона колись прокинеться? - чашкою показав Голден на настінний екран, що що на ньому світився збільшений образ сферичної Кільцевої станції.
- Маю показати тобі дещо, - мовив Фред, от ніби Голден і не питав його про щось. Гість згідливо кивнув головою, і Фред щось виклацав на своєму столі, й на стіні за його спиною ожив відеоекран. На ньому завмерло на півслові обличчя Крісджен Авасарали. Помічниця секретаря виконавчої адміністрації закотила очі під лоба, а губи їй скривила глузлива посмішка.
- ...як по правді, то це їм просто привід помахати одне на одного кулаками, - мовила Авасарала, коли відео нарешті рушило. - Тож я гадаю, ми пошлемо туди Голдена.
- Пошлемо Голдена? - луною повторив гість, але відео не спинилось, і Фред не відповів йому. - Куди це Голдена? Куди ж ми посилаємо Голдена?
- Він уже недалечко, якщо долетів до Медіни, і всі ненавидять його однаково, то ми можемо вважати, що він безстороння в цій справі особа. Він має зв'язки з вами, з Марсом, зі мною. Він - з біса жахливий вибір як для дипломатичної місії, а отже - чудесно тут підхожий. Зв'яжіться з ним, скажіть йому, що ООН оплатить йому потрачений на це час у подвійному розмірі, й висадіть його на Нову Землю чимшвидше, поки тамтешня драчка не розпалилася ще дужче, ніж вона яриться наразі!
Тут ця старенька пані нахилилася до камери, й лице її мало не на весь екран виросло, тож Голден зміг роздивитися щонайтонші рівчачки її зморщок та іншого ґанджу.
- Чуєш мене, Голдене? Коли Фред покаже тобі цей запис, знай: твоя рідна планета гідно поцінує твою службу. А ще постарайся не влізти в це лайно зі своїм тим самим: воно вже й так стьохкалось.
Фред вимкнув запис і відкинувся на спинку крісла.
- Отож...
- Та про що це вона розпасталакалась? - вибухнув Голден. - Яка ще в дідька лисого Нова Земля?
- Нова Земля? Та це дали таке простеньке назвисько, кращого не придумали, першому з досліджених світів у тій позабрамній мережі.
- Ба ні! Як на мене, то це Ілус!
- Ну, Ілус, - зітхнув Фред, - це та назва, яку дали тій планеті поясани, що висадилися там. А "Королівська Енергетична Хартія" - та корпорація, що має контракт на первинне її дослідження, - називає цю планету Новою Землею.
- Мають вони таке право? Там живуть уже люди. І всі називають планету Ілусом.
- Це тут усі називають її Ілусом. Бач, тут така проблема, - мовив Фред і засьорбнув чимбільше, щоб на чимдовше розтягти сьорб своєї кави, аби краще обміркувати свою відповідь. - Тоді ж воно захопило всіх зненацька. Ще тільки оприлюднили результати перших досліджень, як повний вантажний корабель мао-квіковських біженців з Ганімеда на повній швидкості прорвався крізь Кільце. А ми ще ж не встигли й зібрати докупи шматочки того нашого первісного туди вторгнення. Ще до тої воєнної блокади. Ще Медіна й не спромоглася узаконити межу безпечної швидкості в просторі Кільця. Вони промчали так швидко, що ми не встигли й звернутися до них.
- Ану ж я вгадаю, - мовив Голден. - Ворота Ілуса - це навпроти Сонячної брами.
- Не зовсім точно. Але їм вистачило смальцю в мізках увійти під кутом та й уникнути, отаким робом, розтрощення об Кільцеву станцію - на швидкості триста тисяч кілометрів за годину.
- То що ж воно виходить: пережили біженці на Ілусі якийсь там рік, а тут на них зненацька бух оця КЕХ та й каже їм: ні, людоньки, не ваша це планета, а насправді наша?
- КЕХ має оонівську хартію на наукове вивчення Ілуса чи то Нової Землі, хай там як вам заманеться називати цю планету. І вона прийшла туди, бо ті біженці ганімедівські висадилися там перші. А план полягав у тому, щоб учені роками вивчали ці нові світи, перш ніж хтось там поселиться і почне жити.
Щось у Фредовій інтонації лоскотнуло на мить, зачепило Голденів розум, і він сказав:
- Стривай-но. Яка ще оонівська хартія? Коли це земна ООН здобула владу над тисячею світів?
Фред усміхнувся, хоча йому було не до сміху.
- Ситуація складна. Ми маємо, з одного боку, претензію ООН на управління всіма цими світами. А з другого - громадян ОПА, які самовільно, без будь-чийого дозволу, заселяють один із них. А ще з третього - енергетичну компанію, що має контракт на дослідження одного такого світу, котрий, як випадково з'ясувалося, має небачено багаті родовища літію.
- А ще ми маємо тебе, - в тон Фредові підхопив Голден, - хто всівся на цій митній заставі, яку мають проходити всі, хто туди преться.
- Як на мене, то безпечно буде сказати, що ОПА має фундаментальні протиріччя з тою ідеєю, що ООН односторонньо присвоїла собі право видавати ці угоди.
- І ось чому ви з Авасаралою провадите закулісні махінації, аби цей нинішній конфліктик не розгорівся та не став справжньою пожежею.
- Як для початку, це слушно, але ж існують іще п'ять варіантів розвитку подій. А початковий варіант - це той, де на сцену виходиш ти, - мовив Фред, показуючи на Голдена своєю кавовою чашкою, на стінці якої виднів напис: БОС. Голден притлумив смішок. - Ніхто не захопив тебе в рабство, одначе й Авасарала, і я вже працювали з тобою і вважаємо, що можемо поспівпрацювати і в цьому разі.
- Геть безглузда підстава.
Фредова усмішка нічого не видавала.
- І нікому не вадить, що ти маєш корабля з власною атмосферою.
- А то ти не знаєш, що ми нею, власне, ніколи й не користувалися? Я зовсім не палаю бажанням улаштувати перший у світі експеримент в'атмосферення за мільйон кілометрів від найближчого ремонтного доку.
- А ще "Росинант" сконструйовано як військову одиницю, і...
- Забудь це. Попри напис на твоїй чашці, я не збираюся стати чоботом на карку поселенця. Цього не буде.
Фред зітхнув, похилившись уперед. Коли він заговорив, голос його звучав м'яко й тепло, мов фланелька. Але те м'яке тепло не приховало сталі, що за ним крилася.
- Мають бути витворені правила, за якими управлялася б тисяча планет. Це - пробний випадок. Ти виступатимеш як безсторонній спостерігач і посередник.
- Я? Як посередник?
- Я вловив твою іронію. Але там уже почалися погані справи, й нам потрібен хтось, хто утримував би ситуацію, аби не сталося ще гіршого, поки три влади домовляться, як діяти владі наступній.
- Маєш на увазі, що ви хочете, аби я створював видимість, ніби ви щось робите для цього, поки ви придумаєте, що ж слід зробити, - сказав Голден. - А наскільки там кепські справи наразі?
- Колоністи підірвали вантажний шатл корпорації. На ньому летів тимчасовий губернатор. Він загинув, а з ним - декілька вчених та службовців КЕХ. Наші перемовини навряд чи дуже допоможуть, якщо Ілус обернеться повномасштабною війною між поясанами й оонівською корпорацією.
- То я маю втримати мир поміж них?
- Ти спонукатимеш їх до переговорів, домагатимешся, щоб вони весь час їх провадили. Що тобі при цьому робити? А те, що ти й завжди робиш: дотримуватись абсолютної прозорості. Тут такий момент, що секрети нікому не допоможуть. Це має бути твій союзник.
- А я гадав, що для вас, хлопці, я - найбільша, на всю галактику, непотрібна гармата. Невже Авасарала підсилає цього сірника для підриву оцього барила з порохом, бо вона хоче лиш того, щоб з усього вийшов тільки нікчемний пшик?
Фред здвигнув плечима.
- Мене хвилює не так те, для чого їй потрібен ти, як те, що роблю я. Можливо, ти подобаєшся цій старій пані. Не питай про таке, чого я не годен пояснити.
* * *
За дверми Фредового офісу вже стовбичив Міллер, чекаючи на Голдена.
- Наразі на станції Медіна товчуться три тисячі осіб, - мовив Голден. - І чого жодне з них не поткнеться сюди, аби ти злиняв звідси й не докучав мені?
- То ти берешся за цю роботу? - спитав Міллер.
- Ще не вирішив, - відповів Голден. - І ти, до речі, вже й сам це знаєш, бо володієш симульованою копією моїх мізків. Отже, насправді ти й не питаєш, а наказуєш мені взятись за неї. Зупини мене, якщо я помилився!
І рішуче закрокував коридором, сподіваючись наштовхнутися на якусь іншу людину й тим самим примусити Міллерову мару вшитися геть. А Міллер не відставав, тупочучи по керамічній підлозі. Від того, що відлунки того тупотіння гучали тільки в Голденовій голові, йому робилося ще моторошніш.
- Ти не помилився. І ти повинен узятись за неї, - сказав Міллер. - Той чоловік має слушність. Це важливо! Щось вельми кепське встругнули тамтешні мугиряки, й небавом іще запрацює м'ясорубка людської плоті. Чи не повториться цим разом те, що колись на Церері...
- Ну-ну, не треба мені фолькс-ментівських страшилок від копа-небіжчика. А що тобі винишпорювати отам-о, на Ілусі? - запитав Голден. - Воно, мо', й знадобилося б мені, якби ти признався, що цікавить тебе отам, потойбіч отих кілець.
- Та ти знаєш, що я шукаю, - сказав старий нишпорка. І навіть сумну ману напустив на своє обличчя.
- Ага, котра химородна чужопланетна цивілізація склепала тебе! Та я вже й так знаю: не знайдеш. Та де в дідька: ти сам знаєш, що не знайдеш!
- І все-таки я маю до... - устиг, перш ніж розтанути, вимовити Міллер. Повз них пройшла жінка в блакитному однострої безпекової служби станції Медіна, втупившись в екран свого ручного термінала. Не підводячи очей, вона буркнула щось на взір привітання.
Голден пішов східцями нагору, до внутрішньої поверхні обертового барабана Медіни, де були розташовані житлові приміщення. Де-де, а вже там Міллер нізащо не застукає його зненацька. Тут кипіла жвава діяльність: одна бригада розтрушувала завезений ґрунт для вирощування городини й садовини, інші робітники виготовляли складані будиночки. Голден, минаючи робітників, підбадьорливо махнув їм рукою. Зважаючи на дедалі частіші випадки Міллерових переслідувань, Голден навчився цінувати присутність інших людей у полі зору. Вже самим тим, що то були живі істоти, вони робили його життя хоч трішечки не таким-то захимереним.
Він обійшов ліфт, що підняв би його до технічного переходу, який вивів би його з обертового барабана в мікрогравітацію корми колишнього колоніального корабля. Там стирчав пристикований до повітряної пробки "Росинант". Натомість він подався спадистим під'їзним шляхом, де його могли бачити всі, що перебували в обертовому барабані. Того останнього разу, коли він був дерся нагору цим шляхом, повсюди навколо нього стріляли одне в одного й гинули люди. Неприємний то був спогад, але краще вже це, аніж опинитися наодинці з Міллером узаперті в ліфтовому візку. Всесвіт починав переповнюватися його особистою історією.
Перш ніж перейти через прохідний пункт на технічні палуби, він поплавав хвильку, визираючи назовні через внутрішні приміщення житлового барабана. З висоти його підйому ті устелені землею грядки видавалися темно-брунатними квадратиками шахівниці, на тлі сірості "шкіри" того барабана. По темніших квадратиках рухалися машини, мов які металеві комахи, виконуючи бозна-які дані їм завдання. Аби металева бульбашка обернулася таким собі крихітним самодостатнім світом.
"Ми ж забудемо, як це робиться", - подумав Голден. Людство щойно тільки почало вчитись, як жити в космосі, а вже й забувати треба. Навіщо розробляти нові стратегії виживання на таких крихітних станціях, як Медіна, коли перед вами відкрилася тисяча нових світів, тільки підкоріть їх? Тут вам і повітря, й вода - тільки беріть! Ця думка приголомшила Голдена - але й засмутила трохи.
Тут він круть спиною до тих робітників, що займалися роботою, яка вже давно застаріла, й повернувся до свого корабля.
* * *
- То що, - запитала Наомі, коли вся залога "Росинанта", зібравшись на камбузі, вислухала Голденову розповідь, - ми летимо на Ілус?
Кілька хвилин Голден пояснював усім, чого хочуть від них Фред Джонсон та Крісджен Авасарала, але так і не сказав, чи зробив він вибір. Адже, як по правді, то він і сам не мав іще відповіді на запитання Наомі.
- Є ціла купа причин, аби нам за це взятись, - нарешті сказав він, вистукавши швидкий ритм на металевій стільниці. - Дійсно, це є велика справа. Це буде прецедент, пробний камінь для тисячі світів, куди тільки прийдуть люди. І я припускаю: є й щось привабливе у тій ідеї, що це ж саме нам випадає допомогти витворити модель для всього, що прийде згодом. І воно таки добряче хвилює, хай йому абищо!
- Та й гроші ж хороші, - докинув і свого п'ятака Еймос. - Не забувай: тут добренні гроші!
- Але, - підказала Наомі, поклавши руку Голденові на плече й усміхаючись. Аби він знав: вони поділяють усі страхи, які тільки загніздилися в його душі. Він відповів їй своєю усмішкою і поплескав її руку.
- Але я маю одну невідпорну підставу сказати їм "ні", - мовив він. - Міллер просто наполягає, щоб я пішов на це.
Довгу хвилю всі мовчали. Перша подала голос Наомі.
- Ти приймеш цю пропозицію.
- Я? Прийму?
- А хто ж бо ще? - провадила вона. - Бо ти знаєш: ти здатен допомогти.
- Гадаєш, ми не зможемо?
- Та ні, - відмахнулася Наомі. - Я певна: ти зможеш! І хай навіть ми помиляємось, але відмовитися - це стати тобі слабаком!
- Є ще які міркування? - запитав Еймос. - А гроші тут і справді хороші.
