Про невмілого горобця
Як тільки малий горобець навчився літати, мама-горобчиха сказала йому: "А тепер, сину, вчися трудитися - і будуй власне життя".
- Я не для того на світ народився, аби трудитися! Я хочу просто жити! - відповів горобчик чванливо.
- То й живи, - лагідно відповіла мама і полетіла.
Весь день горобець стрибав по подвір'ї, заглядав у всі закутки. Коли звечоріло, він захотів їсти. А ніхто йому не приніс ані крихти.
Наступного ранку горобець знову чекав, коли мати його нагодує, та горобчиха більше не повернулася у своє колишнє гніздо. Довелося малому закинути забави і шукати їжу. Він побачив на грядці під купою хмизу декілька зерняток. Так близько, а крізь хмиз не продерешся!
Тут підлетіла ворона, сіла поряд і стала дзьобом розсувати гілочки. Горобчик вистрибував збоку і спостерігав, як ворона працює. Стільки зусиль заради якогось зернятка! Він для праці не народився.
Ворона з'їла зернятка і полетіла. А горобчик знову взявся шукати їжу. За день так налітався, що крильця його не тримали. "Чи не простіше було розгребти ті гілочки?" - подумав він, засинаючи...
А вранці горобчик збудився разом із сонечком. Голод зігнав його із м'якого кубельця, і малий пострибунчик вже ні про що не міг думати, тільки про зернятка. Він почув, як двоє горобців по сусідству вихвалялися, що вчора у полі досхочу наїлися з купки розсипаного зерна. Він полетів у поле. Треба було встигнути раніше за інших. Довго літав - і нарешті побачив під купкою хмизу розсипане зерно. Тепер хмиз його не лякав. Горобчик міцно вчепився дзьобиком за гілочку, термосив її, розштовхував бадилинки - і нарешті добрався до зернят. Добряче поснідавши, весело зацвірінькав. Таких смачних зернят він ще ніколи не їв!
Чому мама не сказала, що праця приносить ще й радість і незвичайний смак їжі?
Добре, що цього він навчився сам.
Боброва сімейка
Завелась у бобра чималенька сімеєчка - він та бобриха, та троє бобренят. Тісною стала хатка. Поки весна та літо - взявся бобер нову хатку будувати. От кличе він на допомогу своїх синочків.
- Тату, та й навіщо нам щось робити? Он рибки під водою плавають - і хаток не будують, зайчиська город сіють та капусту садять, - а ви надумали хатку будувати.
- У кожного, діти мої, своя потреба, - а від потреби й своя робота.
- Як це? - розпитують бобренята.
- А ви самі поміркуйте: зайці взимку не сплять - їм всю зиму потрібно щось їсти. А кругом сніг, та й бігати в людські городи небезпечно.
- А чому небезпечно?
- Бо лисиця їх по слідах винюхає та упіймати може, мисливці зловлять у сильце або з рушниці вб'ють. Та й недаремно люди кажуть: "Не те добро, що принесеш, а те, що наживеш". Посадять зайці свій городець, взимку під снігом матимуть комору добра і зголоду не пропадуть.
- А чому риби хаток не будують? Вони ж теж, як ми, у воді живуть?
Кінець безкоштовного уривку. Щоби читати далі, придбайте, будь ласка, повну версію книги.
