Один
Побачивши, як цяточка в дзеркалі заднього виду квітне та блищить, Ред Доракін тихо лайнувся.
- У чім річ? - спитав із панелі хрипкуватий голос.
- Га? Я що тебе, не вимкнув?
Рука потяглася до кнопки, але завмерла.
- Вимкнув. Я сама ввімкнулася.
- Як так?
- Пам'ятаєш той сервіс, що я в тебе виграла в карти минулого місяця? Грошей вистачило, щоб мені встановили й деякі додаткові схеми. Подумала, що пора розсувати обрії.
- То ти мене слухала цілий місяць?
- Так. Ти сам до себе багато говориш. Потішно.
- Треба із цим щось робити.
- Можеш перестати грати зі мною в карти... То повторюю, у чім річ?
- Патруль. Швидко наздоганяє. Може проїхати мимо. А може й не проїхати.
- Закладаюся, я його подолаю. Позмагаємося?
- У жодному разі. Тихо будь, Флер. На дещо потрібен час, оце й усе.
- Не розумію.
- Я не поспішаю. Не вдасться - то спробую ще раз. Або в інший спосіб.
Він знову глянув у дзеркало. Блискуча машина у формі сльозинки була вже велика й наздоганяла сусідньою смугою, але нібито сповільнилася.
- Досі не розумію.
Чиркнувши нігтем, він запалив сірник і прикурив погаслу сигару.
- Я знаю. Не турбуйся про це - і не втручайся в суперечки, якщо вони будуть.
- Підтверджую.
Він зиркнув убік. Машина порівнялася з ним, їхала поруч. Ред зітхнув.
- Спиняйте вже або зникайте, щоб вас! - промурмотів він. - Ми надто дорослі, щоби гратися в ігри!
Ніби у відповідь завила сирена. Над лискучим дахом здійнялася сфера - і ну блимати, наче пристрасне око.
Повернувши кермо, Ред з'їхав на узбіччя Дороги. Небо знову почало пульсувати, темно і світло, темніше - світліше. Коли авто повністю зупинилося, праворуч від Реда над обрієм висіло вранішнє сонце; трава була біла від паморозі; співали птахи. Блискуча машина загальмувала попереду. Обоє дверей відчинилися, вийшли двоє патрульних у сірих туніках, рушили в його бік. Ред заглушив двигун, сидів абсолютно спокійно. Випустив дим здоровенною хмарою.
Водій тієї машини став із шоферського боку. Напарник пройшов назад. Перший зазирнув. Ледь помітно всміхнувся.
- Побий мене грім!
- Вітаю, Тоні!
- Не знав, що це ти, Реде. Сподіваюся, ти ніякої пакості не замислив.
Ред знизав плечима.
- Так, усілякі дрібниці.
- Тоні, - почулося ззаду. - Ходи-но поглянь.
- Е-е... Реде, мушу просити вийти.
- Звісно.
Ред відчинив двері й виліз.
- Що там? - спитався Тоні, йдучи назад.
- Дивися.
Патрульний відчепив і підняв куточок брезенту, відгорнув його далі.
- О, знаю! Це гвинтівки із двадцятого ес, M-1 називаються.
- Атож. А це заціни: кулемети "браунінг". А тут у нас ящик гранат. І повно набоїв.
Тоні зітхнув, повернувся.
- Нічого не кажи. Дай-но здогадаюся. Я знаю, куди ти зібрався. Ти досі вважаєш, що греки мають виграти битву під Маратоном, і хочеш допомогти.
Ред скривився.
- Звідки такий здогад?
- Тебе вже двічі на цьому ловили.
- Й оце ви просто мене зупинили? На вибірковий контроль?
- Саме так.
- Тобто ніхто мене не здавав?
Патрульний невпевнено відвернувся:
- Не здавав.
Ред вишкірив зуби із затиснутою сигарою.
- Гаразд. Ви злапали мене з крамом. Що робитимете?
- По-перше, вантаж конфіскуємо. Допоможи його перекласти в наш фургон.
- А квитанцію дасте?
- Чорт забирай, Реде! Ти хоч розумієш, як це серйозно?
- Ага.
- Тре' визнати: навіть як вийде по-твоєму, з нами нічого не станеться. Але ти створиш новий відгалузок Дороги. Чи новий поворот.
- І що в цьому злого?
- Невідомо, хто звідти може наїхати.
- Дорогою, Тоні, багато вже диваків мандрує. От на нас хоч поглянь.
- Але ти - менше зло. Тебе-бо всі знають. Та й нащо тобі взагалі той сраний новий відгалузок?
- Бо він колись був, але нині туди не проїхати. Я хочу відтворити певний збіг обставин.
- Щось я його не пам'ятаю.
- Ти, Тоні, ще молодий.
- Не розумію я тебе, Реде. Ну, поможи-но вантажити зброю.
- Гаразд.
Вони взялися перевантажувати.
- Ти ж і сам знаєш: ці спроби треба облишити.
- Я знаю, що пильнувати їх - твоя робота.
- Але тобі наплювати. Ану ж відкриється путь до якогось паскудного місця з купою небезпечних лихих істот, спроможних рухатися Дорогою? Усі ми потрапимо в халепу. Може, таки передумаєш?
- Я дещо шукаю. Знайти іншим способом не спромігся.
- Може, розповіси, що саме?
- Не розповім. Це особисте.
- Тобто ти ладен увесь рух попсувати, щоб якусь примху задовольнити?
- Ага.
- І нащо я запитав... Я ж тебе років сорок знаю. А скільки на твої гроші?
- П'ять-шість. А мо', тридцять. Не уявляю. Ти, мабуть, багато працюєш із папірцями, коли не їздиш Дорогою?
- Аж забагато.
- Ось, певно, звідки ці погляди на нові відгалузки.
- Власне, я таки надолужив теорію. Усе складніше, ніж тобі може здатися.
- Маячня! Якщо раз уже так було, це може статися знову.
- Як скажеш, але ми не дамо тобі наробити таких дурниць.
- Але таке щодня роблять. Без цього навіщо Дорогою взагалі мандрувати? Усі подорожні змінюють відгалузки, так чи інакше.
Тоні клацнув зубами.
- Знаю, і це саме собою досить лячно. Потрібно більше контролю, наставити пропускних пунктів...
- Але Дорога була завжди, як і ті, хто здатен на подорож. До твого відома, світ живе, Дорога йде - від сотворіння до знищення, амінь. То в чому резон?
- Я знаю тебе сорок років - чи тридцять, чи п'ять, чи шість. Ти не змінився. З тобою неможливо розмовляти... Гаразд. Більшість руху нам непідконтрольна, ми не можемо запобігати незначним змінам. Але можемо пильнувати значних - і робимо це. Ти завжди замішаний у чомусь серйозному. Я ж намагаюся бути добрим і відпустити тебе, укотре попередивши в усній формі.
- А більше нічого й не можеш, сам розумієш. Доведи-но, куди я збирався із цим залізяччям. Можеш конфіскувати, можеш читати моралі, можеш мені життя ускладнити - але ненадовго. І ти знаєш не гірше від мене, що знову забрехався. Річ не у правилах, не в охороні порядку, ні в чому такому. Ви пресуєте мене особисто, з конкретної причини. Хтось має на мене зуб, і я хочу знати, хто саме й за що.
Тоні почервонів. Другий патрульний саме проніс коробку гранат.
- Та в тебе вже параноя, Реде, - спромігся нарешті сказати Тоні.
- Ага, ага. То що, натякнеш? - не зводячи з бесідника очей, він чиркнув сірником об ящик із набоями і прикурив погаслу сигару. - Хто б це міг бути?
Кинувши погляд на напарника, Тоні сказав:
- Та годі. Вантажмо решту.
Щоб перенести залишки зброї, пішло ще хвилин десять. Після цього Реду дозволили сісти в пікап.
- Гаразд. Уважай, що я тебе попередив, - сказав йому Тоні.
Ред кивнув.
- ...і будь обережний.
Ред знову кивнув, повільніше.
- Спасибі.
Він проводжав їх очима, доки лискуча машина помчала геть.
- І що це було?
- Він, Флер, зробив мені послугу. Розшукав спеціально - дав знати, що в нас проблеми.
- Які саме?
- Мушу це обміркувати. Де найближчий відпочинковий майданчик?
- Недалеко.
- Кермуй.
- Гаразд.
Пікап смикнувся й рушив.
