Найда
Найда - це Миколчин пес. Найда Миколку охороняє.
Якщо хлопчик надумає іти до школи, Найда проводить його аж до воріт. I чекає за парканом, переховуючись від Прибиральниць та Завгоспа, аж поки Миколці не обриднуть уроки, й вони знову не будуть разом.
Школа - чужак. Вона тхне Миколчиними почервонілими вухами й зауваженнями в щоденнику. Школа вважає Миколку поганим учнем i навіть ледарем. Найда потайки завжди гарчить на Школу й не проти б її покусати.
Якщо ж Миколка до школи не йде, вони вдвох пересиджують уроки в Халабуді. Точніше, пересиджує Миколка - Найда сторожує біля входу.
Стіни Халабуди зроблено з дощок i фанери, вхід завішано старою мішковиною. А дах - зi шматків замшілого шиферу.
Про Халабуду не знає ніхто в цілім світі, бо вона ген-ген на пустирищі, в дерезі. У ній Миколка ночує, коли Вітчим погрожує вбити його.
Вітчим - чужак. Від нього несе часником, цигарками i перегаром. Вітчим обзиває Миколку байстрям, нахлібником, а Найду - шолудивим псом. Найда завжди гавкає на Вітчима й нападає, коли той без дрючка.
Перебувши уроки, Миколка зi своїм другом вибираються на Вулицю. Там вони воюють із місцевою паруботою: Миколка шпурляє в хлопчаків камінням, а Найда бігає за найдокучливішими.
Хлопці - чужаки. Від них пахне домашніми пиріжками й новим шкіряним взуттям. Вони дражнять Миколку бомжем i безпритульним. Проте хай Миколка тільки скомандує - Найда вмить їм штани полатає.
Усі ВОНИ: Школа, Вітчим, хлопчаки - не люб-лять Найдиного хазяїна. I пес один-єдиний, хто знає, що Миколка - герой, i що він хороший. Коли Найду, ще як був цуценям, ВОНИ кинули в багнюку, то не хто інший, а Миколка його врятував.
Відтоді Найда став Миколчиним.
Натинявшись на Вулиці, вони йдуть на Смітник. На Смітнику можна знайти чимало потрібних речей, а то чим-небудь i поживитись. Миколка нишпорить, а Найда стереже добуті скарби від нічийних собак.
Буває, замість iти на Смітник, вони блукають Дворами. Там теж можна дещо підібрати.
Он лежить на лавці яскравий, просто-таки пречудовий Конструктор. Його власниця, маленька Дівчинка, самотньо порпається в пісочку.
Найда не певен, що Миколка чинить правильно. Але розуміє, що такого яскравого, пречудового Конструктора в нього ніколи не було. До того ж нащо Конструктор - Дівчинці?
I ось вони вже, ледве стримуючись, щоб не побігти, поспішають у бік Халабуди. А яскравий, просто-таки пречудовий Конструктор побрязкує в Миколчиних руках.
Аж тут іззаду хапає Миколку за комip її Тато.
Вони змушені повернутись до Двору.
Дівчинка плаче. Її Тато лає Миколку.
Дівчинка i Її Тато - чужаки. Від Дівчинки смердить милом i цукерками, від Тата - потом, тяжкою роботою i любов'ю до cвoєї дівчинки. Найда навіть гидує кусати їx, тільки погрозливо шкірить зуби.
Миколка віддає Конструктора, похмуро колупаючи землю носаком порваної кросівки.
Яка ганьба! Краще б Найда з'їв дохлу мишу! Краще б його подряпали приблудні коти!
- Найдо, за мною! - бадьориться Миколка.
Найда робить хвоста "бубликом": ду-уже нам потрібні ваші нікчемні Конструктори!
З гідністю гавкнувши на прощання, Найда вибігає з Двору. Вслід за своїм незмінним героєм і повелителем.
Вечеря
Зякогось дива так виголодніли!.. Миколка з'їв би уже й слона. А Найда проковтнув би й равлика, який повзе оно, мабуть, у свою осінню сплячку. Hi, ну, звісно, проковтнув би, якби не гидувався! Так-так, Миколка має рацію - того не варто їсти!
Вони обмацали голодними очима Вулицю i навіть пробіглися Дворами, але, крім кількох поморщених падалиць-симиренок, не намацали нічого. Та зів'ялі яблука ще більше розворушили голод.
Вирішили зганяти до Миколчиної хати.
Миколка поставив Найду "на шухері", а сам, скрадаючись, поліз між бур'янами. Позазирав у вікна й похнюплено метнувся назад.
- Змотуєм вудки, Найдо! Мами ще нема. Вітчим хазяйнує в хаті п'яний, як чіп! - прошипів за хвірткою.
Але, перш ніж рушити геть, Найда підвів допитливий погляд на господаря. Миколка теж глипнув на пса i прочитав у його погляді щось важливе.
Ах, он воно щo! "Змотуємо вудки"!.. Не змотувати їх треба, а навпаки, добутися до сарая i познаходити! Вони лежали там хтозна з якої давнини, може, ще від котрогось iз попередніх вітчимів. А могли б помогти Миколці з Найдою здобувати хліб, тобто рибу насущну!!!
На жаль, вудок у capaї не виявилось. А ще ж недавно, коли Найда з Миколкою витягали з-під завалів старого керогаза, щоб узяти його coбi на нове Халабудне хазяйство, вудки були! Вони зникли, як до того безслідно позникали старий i, здавалось, вічний сарайний самовар, трилітрові слоїки й багато інших цінних цікавих речей!..
Найді не треба й принюхуватись: ясно, що це діло рук Вітчимових дружків, чи то пак численних гостей, котpi на всеньке літо окупували столика під грушею в Миколчиному подвір'ї. Вони крали, що бачили, i що не так лежало, - от якби одного прекрасного дня - о, той день був би таки прекрас-ний! - хтось i Вітчима отак поцупив!..
Вони вже мали вибиратися - чорним ходом, тобто через колись глуху, а нині всуціль діряву задню стіну, - аж тут Миколка ненароком наступив на граблі, які дивом уціліли після "гостьових" атак. Вони дзвінко торохнули його по лобі.
Миколка сердито вилаявся "йолками-палками" й Вітчимом. Але, почухуючи лоба, таки потягнув реманент за собою. Покинеш - однак пропаде.
Найда ж тим часом, як навмисне, заплутався в старому ганчір'ї.
- Гайда, бо зараз тут нам i кришка! - нетерпляче виплутував собаку Миколка.
Тюль! Старий пожовклий тюль теж iз хто-зна-яких часів!
- Ти гля, ще й не зовсім дірявий! - звільнивши песика, Миколка став хутко намотувати знахідку на граблі.
Найда й сам не любив, щоб добро пропадало. Хоч у Халабуді вікон i нема, є тільки отвір, який засувається шматком фанери.
- Це ж не на вікна, дурненький! - Миколка взяв сувій під пахву, одхилив дошку й ступив у бік Яру. - Хватку зробимо! Bci Kapaci будуть наші!
О, який розумний у Найди Миколка!
Миколка виявився не просто розумним, а розумнющим. Із вербових гілок i держака від граблів зробив прекрасну хватку. Встановив її трохи бокаса там, де течія Болотянки найсильніша.
Сам став вище за течією, Найду ж послав на протилежний бік:
- Найдо, голос!
I поки Найда підганяв рибу гучним гавкотом, хлопчик час від часу вихоплював хватку i все, що в неї потрапляло, викидав на берег.
Є!!! Bpeшті-решт з-поміж прогнилого листя, мулу й купи драного целофану дечого понавибирали: у відерці веселим блиском висяювала дрібна мулька i скидалися п'ять малесеньких окунців.
- Найдо, лапу! Другу! - хлопчик радісно плеснув собаку по слухняно простягнутих лапах. - Прикинь! Я знав, що в Болотянці риба таки водиться!!!
Ну i розумний же Найдин Миколка!!!
У керогазі не тільки давно не було гасу - від нього взагалі лишилась сама арматура, тож він служив Миколці та Найді зручною підставкою для старої сковорідки над вогнищем.
Найда, звісно, вже давно проковтнув би рибку й сирою. Але, нетерпляче витанцьовуючи, дожидався, поки Миколка її посмажить. Щоб - "за компанію".
Потім - терпляче ждав, поки хлопчик поділить страву навпіл.
Навіть нечищена мулька виявилась добрезною.
Окунці трохи колючі й деркі, але теж - кігтики оближеш!
Не знати, як Миколка (крім половини риби, він оддав Найді ще й клапті луски, хвости i плавці), а Найда їx іще з десяток умолотив би!
Того вечора вci, хто проходив не дуже далеко від Пустирища, могли побачити ледь прозорий димок, який сочився над схованою від ycix у дерезі Халабудою. I здивуватись, занюхавши апетитний запах смаженої риби.
Ураган
Взагалі-то, Найда хотів побігти аж у хату. Але ще здалеку внюхав: там зараз тальки Вітчим, отже, заходити не варто. Як мовив Миколка, діло принципу: поклявся з Вітчимом наодинці не стикатись, навіть коли здихатиме. Та й небезпечно це.
Але й у подвір'ї не можна лишатись!!!
Найда метався туди-сюди. В кущі? На грушу? Під столика, що біля груші?..
Кудись треба сховатись, кудись треба сховатись, кудись треба сховатись!!!
Найда й сам не годен пояснити, чому це раптом його щось наче погнало геть iз Халабуди.
Просто все навколо мовби казало Найді: "Тікай!" - i він кинувся з ycix лап, заманюючи за собою Миколку.
Хлопчик неабияк розсердився. Він якраз мав дуже нагальну роботу - зводив підпорну стінку для Халабуди: цими днями на Пустирище вивезли цілу купу битої цегли. Глини тут i так повно: не лінуйся тільки гребти. Хоч цемент, звісно, краще!
I піску вдосталь. Колотив глину з піском у старому погнутому відрі й мурував. Щоб - на віки? .
Миколка сердився, але за собакою - пішов. Бо знав, що Найда ніколи не кличе просто так.
У сарай!!! Найда вивіркою заскочив у щілину й уже звідти гарчанням скомандував господареві зайти слідом.
Миколка слухняно зайшов у рипучі двері й звично замкнув їx за собою: хто зна, яка планета може найти, крім Найди, ще й на Вітчима.
- Якщо ти вже мене сюди приволік, пошукаю щось для нашої Халабуди! -Миколка, зітхнувши, приступив до ревізії сарайного мотлоху. - Поможеш?
Та Найді було геть не до мотлоху й не до облаштування Халабуди!
"Рятуйся!" - кричала йому раптова тиша, яка запала надворі (не чути було навіть горобців).
"Рятуйся!" - беззвучно пульсувало густе сарайне павутиння, чомусь напружене, мовби високовольтні дроти над Вулицею.
"Рятуйся!" - в паніці вирувала сарайна мишва, яка з ycix сил заривалася в землю, аж та ворушилась i ніби дихала.
"Щось має статись, щось має статись, щось має статись!" - гупало навколо, гупало в Найдиній голові, гупало єдиним, сп1льним для всього живого серцем.
I сталось.
Спочатку різко потемніло, наче вони сиділи не в capaї, а десь у підземеллі.
Кінець безкоштовного уривку. Щоби читати далі, придбайте, будь ласка, повну версію книги.
