Мандрівки з Чарівним Атласом: Париж - Надійка Гербіш

Бабусю, ну ж бо, погоджуйся! - Лука обіймав бабусю і нетерпляче заглядав їй у вічі.

Терезка також стояла поруч, дивлячись на неї таким благальним поглядом, що будь-хто інший вже давно піддався б його магії.

Тільки дідусь сидів за столом, ховаючи очі: вже сорок років він просив дружину помандрувати з ним, однак та була невблаганною.

- Діти, дайте мені чисту годину! Послухайте: якщо хочете, мандруйте з дідусем. А я йду на "бабусинське". Я вам уже казала, ми домовилися зготувати вечерю для родини переселенців.

- Бабусю, але ж ти сама говорила, що найскладніше в круасанах - тісто! А ти його вже замісила! Думаю, твої чудові бабусятка спечуть ті французькі рогалики і без тебе! - наполягав Лука.

- Тим паче, якщо тісто постоїть зайвих пів години в холодильнику, то стане лише смачнішим. А нас тут не буде рівно стільки. Тож повернешся і спечеш сама, якщо тебе це зупиняє, - докинула Терезка серйозно.

Дідусів кабінет наелектризувався лункою, напруженою тишею - і по хвилинному ваганні бабуся запитала:

- Слухайте, воно ж може і не спрацювати? А що як ми застрягнемо десь поміж світами, га? Хто Мону нагодує? Як я своє зникнення - а то ж у прямісінькому сенсі зникнення! - приятелькам поясню, ну? Тимофію, ти ж сам казав, що всі властивості твого Атласу ще не досліджені. Діти, ви зі своїм дідусем однаково дасте собі раду і навіть із міжсвіття примандруєте додому, а от мені така халепа ні до чого. З мене кепська пригодошукачка. Скільки можна вам це повторювати?

- А звідки пан Валеріо тебе знає? - запитав Лука, сподіваючись підловити бабусю й повернути їй призабуту жагу подорожей.

- З фотографій і розповідей твого дідуся, - відрізала бабуся й підійшла до чоловіка на кілька кроків ближче, щоби виразним поглядом своїх блакитних очей переконати його забрати дітей в "атласні" мандри і дати їй нарешті "чисту годину".

Дідусь Тимофій загадково примружився, дивлячись на дружину. Ще пів кроку - і вона опиниться в полі дії Атласу, разом із ним та внуками. І тоді досить лише прикласти скельце... Тільки-от він ніколи не змушував її ні до чого - і зараз, на пенсії, яку вони щонайкраще проводили удвох, не зважився б на таке.

Дідусь усміхався, зачудований її впертістю. Очі йому затуманив легкий смуток, що їм так і не вдалося помандрувати з Атласом удвох.

Бабуся знала, що невдовзі Атлас доведеться здати для якихось особливих досліджень Комісії у Венеційській палаті дожів - на невизначений термін. Знала, що Тимофій ще ніколи її не підводив і завжди дотримував слова. Вона зиркнула на годинник і підійшла ближче до столу - і раптом на її зазвичай стриманому й трохи скептичному обличчі проступила геть непритаманна їй відчайдушність.

- Пів години, кажете? Ну гаразд, хіба якщо в Париж. Перевірю, чиї круасани кращі.

Дідусь взяв дружину за руку, побоюючись, що вона передумає, підкликав до себе дітей і вклав скельце Терезці в долоню. Дівчинка схилилася над Атласом, уважно вчитуючись у літери...

Вуличка, на якій опинилося товариство, здивувала усіх настільки, що Лука підозріло зиркнув на Терезку й запитав, чи добре вона прочитала назву міста, коли приставляла чарівне скельце до Атласу. Дівчинка кивнула, але це чомусь не додало нікому впевненості.

Кожен із мандрівників уявляв собі Париж по-різному: Лука думав про складну конструкцію Ейфелевої вежі, Терезка - про загадкову церкву Сакре-Кер, схожу на палаци зі східних казок, бабуся - про таємничих химер в оздобі Нотр-Даму, а дідусь... Дідусь думав про вранішню каву в паризькому бістро й хрустку свіжу газету, щоб читати її Павліні й усміхатися її ущипливим коментарям.

І раптом ця вуличка - така провінційна, вузька, мощена старою, до блиску вичовганою бруківкою, що здіймається кудись догори. Малесенькі будиночки прилаштувалися ліворуч, а праворуч був мур, дуже схожий на той, що оточував замок у їхньому рідному Збаражі, тільки нижчий. Розгублене товариство попрямувало догори, аж поки Терезка різко не зупинилася й не заплескала в долоні, радісно вигукуючи:

- Та це ж La Maison Rose! Рожевий будиночок на Монмартрі!

- Звідки ти знаєш, Терезко? - здивувався Лука. - Ти... еее... впевнена?

- Та впевнена я! Бачила з мамою в інстаґрамі, - підморгнула йому сестра й потягла бабусю за руку. - Круасани ми спробуємо десь тут неподалік, а зараз я тобі таке-е-е покажу! Останній виноградник на Монмартрі, уявляєш?