Перша дія
Зима 1649 року. Швеція. Палац Уппсала.
1. Трофейна зала
Стіни прикрашено головами благородних оленів та інших оленевих з гіллястими рогами.
ЕРІКА (до публіки): Це сталося раптово. Королева була безтурботною, що трапляється з нею не надто часто. У ці дні навіть луна її лайки вселяє радість усьому дворові. А ще я згадую місяць. Він був величезним. Він відкидав довгі й насичені тіні. Це був оманливий місяць. Ніхто не помічав темної запони, яка рухалась у далині. Запони чорно-сірої, оманливо-сірої. І радісна лайка королеви перекривала мовчання того, що мало трапитися. Був канцлер і його син, посол Франції зі його філософ. А ще був Карл Ґустав, кузен королеви. Сани швидко ковзали льодом озера Меларен. Оленями було важко управляти. Їхній інстинкт, напевне, попереджав їх про те, що станеться. А далі - сніг, вітер, люта віхола. Небо впало на землю.
Входить Христина, за нею Карл Ґустав, канцлер Аксель і граф Йоган, його син. З їхніх шуб стікають цівки талого снігу. Еріка хоче зняти з Христини шубу, але та відштовхує її так різко, що вона ледве не падає. Еріка швидко випростовується і вітається. До гурту приєднуються Шаню і Декарт.
КАРЛ ҐУСТАВ (стоїть на колінах і ледве стримує сльози): Я визнаю всю глибину своєї помилки! Я скоряюсь і готовий до покарання.
ХРИСТИНА: Ти зробив мені боляче!
КАРЛ ҐУСТАВ: Пробач мені!
ХРИСТИНА: Ти зробив боляче моєму плечу.
КАРЛ ҐУСТАВ: Я ридаю.
ХРИСТИНА: Я не дозволяла тобі ридати.
КАРЛ ҐУСТАВ: Я благаю твоєї милості!
ХРИСТИНА: Я тобі не дозволяла скиглити.
КАРЛ ҐУСТАВ: Погодься, що ця кривда походить від надзвичайної відданості.
ХРИСТИНА: А чи не можна було б, мій кузене, бути мені відданим без того, щоб піддаватися таким нападам? Краще заглянь у якесь дзеркало, і тебе приголомшить те, на що схожий командувач моїх армій!
КАРЛ ҐУСТАВ: І це після того, що я зробив на твою пошану! Двадцять тисяч чоловіків підвладні моєму голосу! За королеву Христину! За дроттнінґ Христину! Я приніс тобі скарбницю Богемії! Караваджо! Мікеланжело! Рафаель! Алхімічні нотатки імператора Рудольфа! Багатства Священної Римської Імперії германців! Усі книги з польських монастирів!
ХРИСТИНА: То й що?!
КАРЛ ҐУСТАВ: Кожен мій удар, кожен мій вигук, кожна моя рана мали твоє ім'я! Двадцять тисяч чоловіків на штурм Праги!
ХРИСТИНА: То й що?! Ще раз то й що?! Я повинна віддячити тобі, втративши гідність?
КАРЛ ҐУСТАВ: Якось ти зізналася, що кохаєш мене!
ХРИСТИНА: Мені тоді було ледь дванадцять!
КАРЛ ҐУСТАВ: Ти назвала мене своїм нареченим.
ХРИСТИНА: У дванадцять років ладен заручитися з усім світом!
КАРЛ ҐУСТАВ: Я нашіптував тобі дещо на вушко. Тобі подобався мій лагідний голос. Якось я торкнувся кінчиками пальців твоїх губ. Якщо моя любов проривається через очі, через мої жести, якщо оце почуття, що володіє мною, викликає у тебе гнів, я хочу відчувати його до кінця своїх днів. Я кохаю тебе! Я кохаю тебе! Я кохаю тебе!
ХРИСТИНА: Ти все язиком теліпаєш, як те щеня, що воду з калюжі хлепче.
КАРЛ ҐУСТАВ: А я знов повторюватиму! Я кохаю тебе. Я кохаю тебе. Я кохаю тебе.
ХРИСТИНА: О, видерті груди святої Агати! Ти кинувся на мене, як звір! У віхолу! Забруднив, обслинив! Ти хрюкав. Забризкав слиною. Жорстокий, як ведмідь! У тебе тхне з рота! Твої масні лапи! Слухав тільки інкуба у себе між ніг, притиснув мене до землі! Свого правителя - до землі! Сенс твого буття - до землі!
КАРЛ ҐУСТАВ: То вітер!
ХРИСТИНА (до всіх): І жоден з вас не відгукнувся на мої крики! Жоден не прийшов мені на допомогу!
АКСЕЛЬ: Сніг був як завіса.
ЙОГАН: Лютий вітер лементував гучніше за все.
АКСЕЛЬ: Я ледве не збився з дороги.
ЙОГАН: І кроку не можна було ступити.
АКСЕЛЬ: Я був там, але не бачив де!
ХРИСТИНА: Та якби я не опиралася, він би зробив так, щоб я запузатіла, як свиня, і таким чином найбільша проблема Швеції вирішилась би!
Пауза.
КАРЛ ҐУСТАВ: Ми впали, бо дув вітер! А завірюха змусила тебе уявити казна що. То були лише обійми! Всього лиш обійми, шанобливі і благоговійні. Я хотів пригорнути тебе! Притиснути до себе! Дихати тобою! Стиснути всю! Об'єкт сенсу мого буття, всю притиснути до себе. Ти знаєш, як це, коли дихаєш кимось?
ХРИСТИНА: До мене не можна торкатися!
КАРЛ ҐУСТАВ (зі зворушливою щирістю): Христино! Виходь за мене!
ХРИСТИНА: О, криваві рани Христа! Знову заміжжя! Вчора - пропозиція від Філіпа IV з Іспанії. Невиліковний сифілітик! Псувальник цнотливиць! Він написав, що зробить мене глибоко щасливою! Назавтра - лист від нащадка данської корони! Мені пророкують небувалу шану! Дуже сумніваюся, що цей панегірик вийшов з-під його пера. О, дупа господня, йому тільки-но виповнилося два рочки! Чи я така вже бажана? От скажіть? Мої вирячені очі викликають такий захват?
КАРЛ ҐУСТАВ: Не кажи так!
ХРИСТИНА: Мої криві плечі гідні балад? А лайка, коли я розлючена, спонукає вона до ніжності?
КАРЛ ҐУСТАВ: Не кажи так!
Кінець безкоштовного уривку. Щоби читати далі, придбайте, будь ласка, повну версію книги.
