1. У Діани
Усе починається з поцілунку.
Жінка тулиться до чоловіка, він обіймає її. Вони стоять і обмінюються довгим наполегливим поцілунком.
Нарешті чоловік відриває свої вуста від її вуст і ніжно шепоче:
РІШАР: Зараз повернуся.
За жестами, якими вона намагається утримати його, зрозуміло, що їй кортить, аби пестощі їхні тривали довше.
Проте він невимушено наполягає:
РІШАР: Усього п'ять хвилин, гаразд?
Він ніби торгується з нею.
РІШАР: То як? П'ять хвилин? Добре?
Вона з ангельською сумирною усмішкою погоджується.
ДІАНА: Йди.
РІШАР (ніжно): Ти ж переживеш ці п'ять хвилин, правда?
ДІАНА: Можливо...
РІШАР: Ні, ти пообіцяй!
ДІАНА: А от і не буду - ліпше ти ризикни! Як щодо тебе: ти їх переживеш?
РІШАР: Спробую. І я можу тобі це обіцяти!
Він - бездоганний, безжурний, сповнений самопевності чоловіка, який знає, що подобається, і вміє себе любити - виходить.
З іншого боку заходить Мадам Поммере, мати Діани - вона помічає, як Рішар залишає вітальню.
МАДАМ ПОММЕРЕ: Куди це він?
ДІАНА: По газети.
МАДАМ ПОММЕРЕ: О! Ви знову не разом?
ДІАНА: На п'ять хвилин.
МАДАМ ПОММЕРЕ (кривляючись): Яка страшна драма! Не бійся, я допоможу тобі пережити цю юдоль. (Обидві сміються.) Повільно вдихни, розслабся, подумай про те, що він може дістатися кіоску, не перетинаючи вулицю, і згадай, що останнім часом літаки не так часто гепаються посеред Парижа. Ну що, тобі вже ліпше?
Діана ствердно хитає головою, хитро примружившись, а Мадам Поммере тим часом розважається собі далі, знову стаючи у трагічну позу.
МАДАМ ПОММЕРЕ: Господи, я ж забула про лисів! Атож, забула! Про них рідко згадують, та якщо подумати, то цілком можливо, що з якогось саду стрибне скажений лис і вчепиться йому в ліву литку! Або у праву!
ДІАНА (легко долучаючись до її гри): Авжеж, твоя правда, про це мало хто думає!
МАДАМ ПОММЕРЕ: У такому випадку він повернеться закривавлений, дивитиметься в одну точку...
ДІАНА: ...на губах у нього буде піна...
МАДАМ ПОММЕРЕ: ...його лихоманитиме...
ДІАНА: ...зараза жертиме його ізсередини...
МАДАМ ПОММЕРЕ: ...він стане заразним і небезпечним...
ДІАНА: ...однак він поцілує мене, і я теж заражуся, і за кілька днів ми помремо, навіки міцно обнявшись, разом ляжемо до могили. Тож усе гаразд!
МАДАМ ПОММЕРЕ: О, все гаразд! Аби приносити на ваші могилки хризантеми, я навіть розіб'ю свою улюблену скарбничку! (Зітхає.) Ах, Діано, я й не сподівалася побачити свою доньку такою щасливою! Ти ж мало не дзюриш щастям!
ДІАНА (гиркає): Мамо!..
МАДАМ ПОММЕРЕ: А що? Це ж правда! Ти, що раніше була така серйозна, нічого не бачила за своїми лекціями, конкурсами, кар'єрою у політиці, ти, яка в парламенті займаєшся тільки проблемами жінок - і ніколи самою собою, ти, яка змарнувала нагоду в першому шлюбі...
ДІАНА: Мамо, будь ласка! Не варто переповідати все моє життя!
МАДАМ ПОММЕРЕ: Але я обожнюю розповідати про нього! Відколи ти тут, я ладна невтомно ситити землю балачками про тебе!
ДІАНА: Але ж я тут, тож стримуйся, будь ласка!
МАДАМ ПОММЕРЕ (плескаючи в долоні): Словом, усе добре, що на добре виходить: моя люба донька, якій завжди було байдуже до кохання, нарешті відчула смак пристрасті!
ДІАНА (мимоволі замислено): Авжеж, пристрасті й кохання...
МАДАМ ПОММЕРЕ: Так! Чоловік, який поклав стільки років на те, аби привернути твою увагу, який упадає за тобою так, мовби приступом брав фортецю, який кохає тебе дужче, ніж ти його - і задовго до того, як ти покохала його - даруй, моя люба, але це я називаю пристрастю і справжнім коханням!
ДІАНА (стурбовано): Кохає мене дужче, ніж я його? Ти дійсно так вважаєш?
МАДАМ ПОММЕРЕ: Звісно!
ДІАНА: На якій підставі, дозволь спитати?
МАДАМ ПОММЕРЕ: Чого ти тільки не вигадувала, щоби відбити в нього охоту! Цілих два роки трималась від нього подалі, а коли нарешті дозволила наблизитися до себе, то заявила, що спочатку кар'єра, і вже потім - партнер! І що твій шлюб був найнуднішими роками у твоєму житті, і що разом мешкати ви не будете!.. А він ішов уперед, незважаючи ні на що! Нечасто трапляються чоловіки, здатні на все, аби отримати жінку. Та ти й не жінка, ти - перемога, трофей!
ДІАНА: Але чому він не одружується на мені?
МАДАМ ПОММЕРЕ (обурено): Як?! Бо ти сама цього не хочеш!
ДІАНА: То що?
МАДАМ ПОММЕРЕ: Не вірю власним вухам! Ти регулярно відхиляєш його пропозиції взяти шлюб - а потім сама ж звинувачуєш його у тому, що він не веде тебе під вінець!?
ДІАНА: Я завжди так поводилася - і його ніколи це не зупиняло. То чому ж цього разу він скорився моїй відмові?
МАДАМ ПОММЕРЕ: О Господи, я породила монстра!
Пауза. Мадам Поммере раптом усвідомлює, що Діана чимось стурбована.
МАДАМ ПОММЕРЕ: Він що, більше не просив твоєї руки?
ДІАНА: Жодного разу за ці кілька місяців.
МАДАМ ПОММЕРЕ: А якщо попросить - вийдеш за нього?
ДІАНА: Не знаю.
МАДАМ ПОММЕРЕ: Ач, безсоромна!
ДІАНА: Та ні, мамо, навпаки - я дуже хвилююся! І навіть боюся. Раніше він так не поводився. Часом, коли ми лежимо поруч і читаємо, він позіхає. Вже не біжить до мене, якщо ми не бачилися кілька годин, мов той схвильований хлопчик, що ледь уникнув жахливої катастрофи! Коли він бере мене у свої обійми - як оце щойно, - то вже не так міцно притуляє до себе. До речі, куди поділася гарячковість, оті жести, що виказували його нетерплячку і так дратували мене раніше... (Знічено.) Мамо, він мене вже не дратує...
МАДАМ ПОММЕРЕ: Бо стає гнучкішим. Не забувай: він чоловік!
ДІАНА: Він спокійно ставиться до того, що ділові поїздки розлучають нас іноді на кілька тижнів. А раніше страшенно тривожився!
МАДАМ ПОММЕРЕ: Це, моя люба, означає лише одне: він довіряє тобі!
ДІАНА (дуже щиро): Не можна бути закоханим і одночасно зберігати довіру!
МАДАМ ПОММЕРЕ: Чому ж, можна!
ДІАНА: Ні, не можна!
МАДАМ ПОММЕРЕ: Зрештою, це твоя думка, а не його.
ДІАНА: А що ти можеш знати про це?
МАДАМ ПОММЕРЕ: А ти? (Дуже ніжно.) Спитай ліпше в нього!
ДІАНА: Я боюся, що все правильно зрозуміла...
МАДАМ ПОММЕРЕ: Жінки можуть зрозуміти в чоловікові тільки ті жіночі риси, що в ньому є. Так само чоловіки можуть збагнути в жінці лише чоловіче начало. Тобто жодній зі статей не судилося цілковито збагнути іншу. Якщо ти і далі продовжуватимеш тлумачити його поведінку, то, будь певна, припустишся помилки.
ДІАНА: Тобто чоловік і жінка завжди чужі одне одному?
МАДАМ ПОММЕРЕ: Певна річ! І саме тому все здавна так чудово працює!
ДІАНА: Еге ж, саме тому воно й не працює...
МАДАМ ПОММЕРЕ (владно): Спитай у нього!
ДІАНА: Не буду! Це викаже моє хвилювання.
МАДАМ ПОММЕРЕ: Спитай!
ДІАНА: Не буду! Надто боюся відповіді.
МАДАМ ПОММЕРЕ: Діано, годі вже давати репліки замість нього! Спитай у нього! Але так, по-жіночому... Не прямо... Будь хитрішою... Веди так, ніби йшлося б про тебе: "Рішаре, любий, а ти помітив, що я позіхаю, коли ми читаємо разом? Що я вже не біжу, як раніше, до тебе, коли ми не бачимось кілька годин? Що, обіймаючи тебе, я вже не роблю тобі боляче?". І так далі. І подивишся, як він відреагує.
Хоча Діані до вподоби мамина порада, вона все ж тремтить від хвилювання.
ДІАНА: Мамо, я ніколи раніше не прив'язувалася до чоловіків так, як до нього!
МАДАМ ПОММЕРЕ: Знаю, доню. І це - ще одна причина позбавитися дурних сумнівів, які затуманюють свідомість.
ДІАНА: Гадаєш?
МАДАМ ПОММЕРЕ: Слухай сюди: на тебе чекає неабияка несподіванка!
ДІАНА: Іще одного розчарування я просто не переживу.
Кінець безкоштовного уривку. Щоби читати далі, придбайте, будь ласка, повну версію книги.
