Педагогічний злочин
(Кабінет доктора Вебера, професора фізики цюріхського Політехнікуму. Серед чисельних машин і апаратів для дослідів та навчання - масивний робочий стіл, завалений різними інструментами, мотками дроту, трубками та папками зі студентськими роботами. Полиці повні книжок. Професор, поважний пан в обпаленому шкіряному фартуху, одягненому поверх чорного редингота, у захисній шапочці, натягнутій аж до брів, саме зараз неуважно гортає якусь студентську роботу і стежить за стукотінням електричного апарату, з якого час від часу вириваються іскри, що в калігаріївській напівтемряві лабораторії виглядає як якесь чаклування. Пізнє літо. Час вступних іспитів).
ВЕБЕР (натискає на кнопку. Лунає дзвінок): Заходьте, колего!
(Машина починає іскрити сильніше. Вебер дивиться на годинник, записує час і вимикає машину, щоб після невеличкої паузи знову її запустити. Іскри сиплються. Тимчасом до кабінету входить дівчина в темному костюмі і білій блузці з великим мереживним комірцем. В руках у неї купка книжок, сумочка, парасоля. Вона стоїть біля дверей і чекає, щоб професор до неї звернувся).
ВЕБЕР: Бачите, колего, Ви якраз застали формулу A=P1 - P2 in flagranti! А зараз треба бути уважним, бо тут за мить може статися кріблє-краблє-бумс!
МІЛЕВА: Доброго дня!
(Вебер аж тепер дивиться в її бік. Рвучко підводиться, знімає шапочку).
ВЕБЕР: Пардон. Я думав, що це студент. Вибачте. Професор Вебер. З ким маю честь?
МІЛЕВА: Мілева Марич.
ВЕБЕР: Так? Чим можу допомогти?
МІЛЕВА: Я - кандидат номер п'ять.
ВЕБЕР: Прошу?
МІЛЕВА: Кандидат номер п'ять.
ВЕБЕР: Який кандидат?
МІЛЕВА: Кандидат на вивчення фізики. Я склала письмовий іспит. Це мою роботу Ви тримаєте в руках.
(Показує на папку, яку тримає Вебер).
ВЕБЕР: Це Ваша робота?
МІЛЕВА: Так.
(Вебер витріщається на дівчину. Потім кидає папери на стіл, ніби опікся).
ВЕБЕР: Святий Боже і Свята мати-рятівнице, пророку Ісая, всіх дванадцять апостолів, на чолі з Фомою невіруючим, чи бачите ви це чудо?
МІЛЕВА: Прошу?
ВЕБЕР: Я не Вас питаю.
МІЛЕВА: Вибачте.
ВЕБЕР: Чи Ви, liebes Fräulein, знаєте взагалі, що я викладаю?
МІЛЕВА: Знаю. Фізику.
ВЕБЕР: Тоді ви, напевно, не знаєте, що таке фізика!
МІЛЕВА (трохи подумавши): Знаю. Наука про принципи, за якими діє природа.
ВЕБЕР. Так. І?
МІЛЕВА: Я хотіла би вчитись у Вашій групі.
ВЕБЕР: Ім'я?
МІЛЕВА: Мілева Марич.
ВЕБЕР: Я так і знав! Знову полька! Це в тій вашій Польщі якась епідемія! То вам якийсь вітер з Балтики задуває в голову ті ідеї! Хто там народжує дітей, хто готує, хто грає на фортепіано у тій вашій Польщі, коли жінки шаліють за наукою?
МІЛЕВА: Не знаю, я не полька.
ВЕБЕР: Не полька?
МІЛЕВА: Ні.
ВЕБЕР: Ще гірше! Значить, епідемія поширюється й на інші народи. Сподіваюсь, що вона ще не охопила триста мільйонів китаянок, бо якщо з ними таке станеться, китайці за півстоліття стануть мертвим народом! Як вавилоняни!
МІЛЕВА: Чому Ви думаєте, що освічена жінка не може мати нащадків?
ВЕБЕР: Тому, мадемуазель, що університет - не заклад для наречених, а важка й серйозна робота! Тут не вчать в'язати на дротиках, ані грати мазурки на забавах у саду, на яких подають чай і бісквіти. Вам це ясно?
МІЛЕВА: Так.
ВЕБЕР: Ну і? Чому ж Ви тоді прийшли сюди?
МІЛЕВА: Вивчати фізику, бо в'язати і грати я вже вмію.
(Вебер раптом вмикає електричний апарат, іскри сиплються на всі боки, а Мілева відсахується, закриваючи обличчя рукою).
ВЕБЕР: Ну то прошу! Вивчайте фізику! Визначте тут ступінь нагрівання і співвідношення сили струму і зростання теплоти, вирахуйте напругу і все це представте формулами! Прошу! Чого Ви чекаєте? Ви, звичайно, не отримаєте опіків третього ступеня, і не пропалите мереживної блузки, не зробите короткого замикання і не залишите нас у темряві, тому що Ви склали письмовий іспит і буцімто знаєте закон Кулона...
МІЛЕВА: Знаю.
ВЕБЕР: Що Ви знаєте?
МІЛЕВА. Закон Кулона. Тобто оце: Електростатична сила взаємодії двох точкових нерухомих зарядів прямо пропорційна добутку абсолютних значень зарядів і обернено пропорційна квадрату відстані між ними, і тому...
ВЕБЕР: Ну і що з того?
МІЛЕВА: Та вироблена енергія може потім...
ВЕБЕР: Ні, я маю на увазі, що з того, що Ви це знаєте? Кожен може стільки зазубрити. Папуга теж навчиться говорити "добрий день, я голодний", але я ще не чув, щоб якогось папугу прийняли на студії лінгвістики. І Ви тепер думаєте, що цього достатньо. Знаєте закон Кулона і більше нічого не треба.
МІЛЕВА: Я не думаю.
ВЕБЕР: І?
МІЛЕВА: Я приїхала, щоб продовжити вчитись, а згідно закону студентки тут можуть записатись до університету...
ВЕБЕР: Якого закону? Закону Архімеда? Закону Бойля-Маріотта, Кулона?
МІЛЕВА: Згідно державного закону.
ВЕБЕР: Панночко, я викладаю закони природи, яка створила жіночі істоти так, що вони не в стані зрозуміти суть точних наук. За це вона їм подарувала кращу частину світу: грацію, миловидість, материнство - і рівноваги було досягнуто. Отже, це не я Вам бороню записатись на Політехнікум і вчити фізику, це визначено задовго до мене, в день, коли Бог створив світ.
МІЛЕВА: Ні, це було дозволено задовго до Вас! Дівчата тут мають однакові права на вступ уже більше тридцяти років! Це закон!
ВЕБЕР: Будь-яке тіло, занурене в рідину, втрачає нібито свою вагу на стільки, скільки важить витіснена рідина! Ви це знаєте?
МІЛЕВА: Знаю. Це закон Архімеда.
ВЕБЕР: От бачите! Перед цим законом ми невблаганно рівні, Ви і я, і миша, яка тут пробіжить, і Ваша парасоля, і кожна річ і кожне створіння, трісочка так само, як і колода! Чому? Тому що все це природа влаштувала так, щоби не було недоліків і винятків! А те, що ми, мудруючи, називаємо законами - хистке і повне слабких місць, як і ми самі!
МІЛЕВА: З Вашого дозволу, людські закони також є природними! В однаковій мірі ті, які людина відкрила шляхом вивчення природи, як і ті, які сама створила за її зразком, щоби доповнити її й приборкати. Закон Архімеда анітрохи не природніший від того, який мені сьогодні дає право складати Вам вступний іспит...
ВЕБЕР: Ідіть Ви собі на філософію! Це наука для дам! Довге волосся є дуже важливим для цих студій, бо індукує електрику, яка розігріває мозок і утворює коло струму, що підсилює енергію мислення! Справжня дамська наука!
МІЛЕВА: Значить, для вивчення фізики не потрібна енергія мислення, і ми можемо спокійно дозволити мозку охолоджуватися...
ВЕБЕР: Правильно!
МІЛЕВА: Не знала.
ВЕБЕР: От, тепер знаєте, liebes Fräulein! Фізику вивчають і розуміють холодним розумом, а не перегрітим, розпеченим мудруванням та екзальтацією...
МІЛЕВА: Значить, я не зарахована?
ВЕБЕР: Правильний висновок! Фізика - не дівоча наука, повірте, скільки б Ви про неї не філософствували! Дякую!
МІЛЕВА: Дякую Вам. До побачення.
(Йде до виходу, легенько накульгуючи. Вебер зупиняє її біля дверей).
ВЕБЕР: Панночко!
МІЛЕВА: Прошу?
ВЕБЕР: Пробачте, Ваші батьки живі?
МІЛЕВА: Так.
ВЕБЕР: Скажіть щиро, Ви приїхали сюди з їхнього дозволу?
МІЛЕВА: Так. Це було великим бажанням мого батька.
ВЕБЕР: І як Ви кажете Вас звати?
МІЛЕВА: Мілева Марич.
ВЕБЕР: Росіянка?
МІЛЕВА: Ні, сербка з Південної Угорщини. Родина живе у маєтку неподалік від Нового Саду. Це містечко називається Кач.
ВЕБЕР: Біля Пешта?
МІЛЕВА: На південь від нього, достатньо далеко, але теж на Дунаї. Чудовий край.
ВЕБЕР: Ким є пан батько за родом занять?
МІЛЕВА: Він офіцер. Зараз - на цивільній службі.
ВЕБЕР: І він дозволив Вам піти на Політехнікум? Офіцер імператорської армії?
МІЛЕВА: Він це виборов. Він написав повну шухляду прохань, поки добився для мене дозволу відвідувати заняття з природничих наук у чоловічій гімназії у Загребі, де певний час служив.
ВЕБЕР: Отже, немає справжніх офіцерів навіть у забитих придунайських містечках! Кінець!
МІЛЕВА: Мій батько - справжній офіцер і він служив у великих містах. Він хоче, щоб і сестра, і я отримали регулярну освіту, як і наш брат. Він займався зі мною математикою, відколи мені виповнилось три роки, з сестрою збирає рослини, вона буде біологом...
ВЕБЕР: От що нам несе кінець цього мародерського століття! Щоб офіцер імператорської армії не мав бажання знайти своїй доньці молодого поручника і чекати внуків, а штовхав її до темних лабораторій, до павуків і щурів, щоб вона стругала залізо і заливала ошурки кислотами, які псують руки й очі. У мене нема слів! Нема слів!
МІЛЕВА: Значить, я не зарахована?
ВЕБЕР: Ви як кухонний годинник! Ку-ку! Ку-ку!
МІЛЕВА: Вибачте.
(Тиша. Вебер дивиться на неї, ніби бачить вперше. Мілева йде до дверей).
ВЕБЕР (несподівано): Панночко, Ви знаєте, як мене звуть студенти?
Кінець безкоштовного уривку. Щоби читати далі, придбайте, будь ласка, повну версію книги.
