Частина перша
Бузя
1.
Бузя - це ім'я, скорочене від Естер-Ліба: Лібузя - Бузя. Вона на рік старша за мене, чи, може, й на два, а вдвох нам не більше двадцяти літ. А тепер, коли ваша ласка, вмостіться зручненько, та й полічіть, скільки мені було років, а скільки - їй? Та зрештою, не сушіть собі голову! Ліпше переповім я вам коротенько її біографію.
Беня, мій старший брат, мешкав на селі, мав млин і вмів стріляти з рушниці, їздити верхи і плавати, як риба. Якось улітку купався він у річці та й утопився. Як-то кажуть у народі: "Хто не плаває, той не тоне". По ньому зосталися млин, дві шкапини і молода вдовиця з дитятком. Млин віддали, шкапини продали, молода вдовиця вийшла заміж та й поїхала кудись геть далеко, а дитя привели до нас.
Оце якраз була Бузя.
2.
Неважко здогадатися, що мій тато любив Бузю як рідну дитину, а мама над нею тряслася, мов то її донька-єдиначка. У ній вони знайшли розраду після великого горя. Але ж я? Чому, як я приходжу з хедера1 і Бузі не стріну, не лізе мені обід до горла? А як прийде Бузя, в усіх закутках зразу світліє? А як Бузя озветься до мене, я потуплюю очі? А як Бузя з мене сміється, то я сльози ллю?
А як Бузя...
3.
Давно я чекав, коли прийде святий празник Пейсах. Бо тоді я матиму волю. Бавитимуся з Бузею в горіхи, гасатиму з нею надворі, збігатиму схилом до річки. Там я їй покажу, як пускати камінці по водному плесі. Проте моїм словам Бузя не вірить. Лишень сміється. Взагалі-то Бузя не вірила мені ні на крихту. Себто мені вона не казала ні слова, тільки сміялася. А я на дух не зносив, коли з мене сміються. Бузя не вірила, що я можу видряпатися на найвище дерево (варто мені лишень захотіти!). Бузя не вірила, що я вмію стріляти (було б тільки з чого!). Хай лише настане Пейсах, святий світлий Пейсах, коли вже можна бувати надворі, на свіжому повітрі, подалі від пильних батьківських очей - тоді я такі фокуси їй покажу, аж їй голова піде обертом!
4.
І ось прийшов святий світлий Пейсах.
Нас обох зодягнули в святкові шати. Усе, що на нас було вбране, сяяло, виблискувало й шурхотіло. Дивлюсь я на Бузю, і зринула в моїй пам'яті "Пісня Пісень"2, яку вчив до свята з рабинами в хедері. Строфа за строфою: "Ой ти є гарна, моя близька!..3 - прекрасна ти, моя посестро, яка ж ти прекрасна! Оченята твої, мов голубоньки, твої кісоньки в'ються, мов кізоньки, що підскоком злазять з гори, зубоньки - білі ягнятонька, що вийшли рядочком із річеньки, однакові, мов від одної матінки. Червоні стяжечки - твої вустоньки, а слова твої - медок солодкий".
Скажіть-но мені, коли ваша ласка, чому коли спиниться мій погляд на Бузі, приходить на згадку "Пісня Пісень"? І чому, коли вчиш "Пісню Пісень", у думках зринає Бузя?
5.
Переддень Пейсаха видався неймовірним. Днина погожа. Надворі теплінь.
- То що, гайда?
Отак мовить до мене Бузя, а я відчуваю, що весь палаю. Мама на горіхи не поскупилася - натовкла нам повні кишені. Проте вона взяла з нас обіцянку, що до початку пасхальної трапези ми нізащо не станемо їх лускати. А от гратися ними можна - скільки душа забажає. Ми ступили за поріг, закалатали горіхи. Надворі було хороше. Надворі було любо. Сонце вже стояло височенько й зазирало аж на той бік містечка. А довкола простори, і широчінь, і привітне привілля! Подекуди крізь пагорб, що потойбіч синагоги, проростала зелена, молода, несмілива травиця. Зі щебетом і свистом пролетіла в нас над головами зграйка малечі-ластів'ят, і знову в пам'яті постала "Пісня Пісень", що вчив я у хедері: "На землі з'явилися квіти...4 - пагінці вже пробились на волю, настала пора соловейка, і щебет першої літньої птахи чутно у нашім краю". Почувався я на диво легко. Здавалося, що в мене виросли крила: варто їх розправити - і я полечу!
6.
З міста було чутно дивний рейвах. Щось гриміло, булькало і вирувало. За день-бо Пейсах на носі! Неймовірний був його переддень. І днина погожа. І надворі теплінь.
І враз весь білий світ мені перемінився. Наше подвір'я стало фортецею, а дім обернувся палацом. Я був принцом, а Бузя - принцесою. Розкидані біля хати полінця стали кедрами і кипарисами, про які було згадано в "Пісні Пісень". Кішка, що лежить під дверима і ніжиться на осонні, була одна з-поміж польових ланей, про яких було згадано в "Пісні Пісень". А пагорб, що стоїть потойбіч синагоги, - був Ліваном, про який було згадано в "Пісні Пісень". А жінки й дівчата, які поралися надворі, де прали, прасували і кип'ятили до свята кухонне начиння5 - були доньками єрусалимськими, про яких було згадано в "Пісні Пісень". У "Пісні Пісень" було все на світі.
7.
Іду, запхавши руки в кишені. У кишенях калатають горіхи. Бузя йде поруч, не відстає ні на крок. Не в силі сповільнити ходу, я наче витаю в повітрі. Я хочу літати, розправити крила, ширяти вгорі, мов орел. Я пустився бігти. Побігла і Бузя. Я вискочив на складені докупи колоди, стрибаючи з одної на другу. І Бузя стрибнула. Я скік - і вона скік. Я стриб - і вона стриб. Хто з нас перший ослабне? Я вже був здогадався.
- Скільки ще нам тут скакати? - озвалася Бузя.
А я відповів їй словами із "Пісні Пісень":
- "Поки день прохолоду навіє, а тіні втечуть... - перш ніж день цей щасливий мине, і розлізуться тіні по світу..."6 Бе-бе-бе! Ти здалася, а я ні!
8.
Я почувався щасливим від того, що Бузя не може того, що під силу мені. Та все ж моє серце щеміло від жалю за неї. Мені здалося, що її щось гризе. Така вже була в неї вдача: радіє-радіє - і раптом бац! - заб'ється в куток і схлипує беззвучно. І хоч як матінка її втішала, хоч як тато її голубив - усе даремно. Бузя мусила виплакатися. За ким? За татом, який так рано помер? Чи за мамою, яка по весіллі покинула місто - і згадуй, як звали? Ой, мамо, мамо! Як хтось при Бузі згадував її маму, вона вся червоніла. Свою маму вона зневажала. Хай і не злословила на неї, та вона її зневажала. Я це знаю напевне. Я не витримував, коли Бузя сиділа в зажурі. Вмостивсь я поряд на колоді, жадаючи розвіяти її думи.
9.
Запхав я руки в кишені, калатаю собі горіхами, та й кажу до неї:
- Ану вгадай, що я можу зробити, щойно захочу?
- І що ж ти таке можеш?
- Щойно я схочу - твої всі горіхи перейдуть до мене!
- Я тобі їх програю?
- Ні! Грати ми і не почнемо!
- Значить, ти їх відбереш силоміць?
- Ні! Вони самі до мене перейдуть!
Вона підводить на мене свої гарні очі. Гарні блакитні піснепісенні очі свої.
А я їй кажу:
- Ти, мабуть, гадаєш, що я жартую? Є в мене, дурненька, осьо закляття одне... Знаю я тут одне замовляння...
Вона ще ширше розплющує оченята. А я почуваюся дорослим. І тлумачу їй усе, геть як дорослий, геть як герой:
- Нам, хлопчикам, усе на світі під силу. Є в нас у хедері товариш на прізвисько Шайке-сліпак (він сліпий на одне око) - то він геть усе на світі знає! Нема такого, чого той Шайке не знав би! Він навіть на кабалі розуміється! Чи ти щось колись чула про кабалу?
Та де! Звідки ж їй то знати? Я почувався на сьомому небі, що можу їй прочитати лекцію про кабалу!
- Кабала, дурненька, це така річ, що стає у пригоді. Кабалою я можу таке утнути, що я тебе бачитиму, а ти мене - ні! Кабалою можна націдити з каменюки вина, і з муру золота наточити! Кабалою я можу зробити так, що ми удвох, ото як тутечки сидимо, піднімемося попід хмари - і навіть вище за хмари!..
10.
Піднятися силою кабали з Бузею аж попід хмари, ба навіть вище за хмари, і полетіти з нею ген-ген далеко, по той бік океану - то була моя найзаповітніша мрія! Ген-там, по той бік океану, простягнулася країна ліліпутів - нащадків велетнів часів царя Давида. Проте самі ліліпути - людці вельми доброї вдачі! Їхня пожива - самі цукерки й марципани, і цілими днями вони, знай, дудять у крихітні сопілочки і витанцьовують, узявшись за руки. А ще вони нічого не бояться і радо приймають гостей. Як хто із наших туди добереться, частують його наїдками й напитками, зодягають у щонайдорожчі шати і дарують золотого й срібного приладдя без ліку. А як надумає він вертатись домів, понапихають йому повні кишені діамантів і самоцвітів, що валяються в них під ногами як у нас, бува, сміття при дорозі.
- Як сміття при дорозі? Ану-ну! - Отак узяла і каже мені Бузя, поки я розповідаю їй за ліліпутів. - Ти що, не віриш?
- А ти хіба віриш?
- А що тут такого?
- І де ти це почув?
- Що значить, де? У хедері!
- Овва! Аж у хедері?..
Кінець безкоштовного уривку. Щоби читати далі, придбайте, будь ласка, повну версію книги.
