Мина Мазайло
КОМЕДІЯ
ПЕРША ДІЯ
1
Нарешті Уля прийшла. Рина до неї, од люстра:
- Ой, Улю, ой, тільки Улю, і тобі не сором! Я жду тебе, жду, жду! Нерви як не луснуть, серце знемоглося. Ти не можеш з?явить собі, що в нас у кватирі робиться! Це ти купила нові рукавички? За скільки?.. Що тільки, Улю, робиться! Братик мій Мокій уже збожеволів од своєї укрмови, ти розумієш?
Уля тільки на двері - і собі до люстра. Виглянулась. Примружила очі:
- За три сорок!
Рина до люстра. Зробила трагічні очі:
- І, мабуть, уб?є папу. За три сорок? Дешево... Або папа його, бо вже третя лампочка перегоріла - так пише по-українському, цілу ніч пише, ти розумієш, навіть вірші пише!
Уля повернулася од люстра:
- Що ти кажеш?
Рина до люстра, перехрестилась:
- От на! А папа не те що од Мокія укрмови слухати не хоче, а навпаки - наше малоросійське прізвище змінити хоче і вже напитує собі вчительку, щоб могла навчити його правильно говорити по-руському, наприклад, не "сапоги", а "спаг?і"...
Уля навіть од люстра відійшла:
- Так?
Рина
- А Мокій не тільки не зна про це, а навпаки - мріє, ти розумієш, мріє до нашого прізвища Мазайло додати ще Квач.
Уля аж сіла:
- Та що ти кажеш?
- А папа ще зранку пішов до загсу на вивідки, чи можна змінити прізвище і чи має він право заставити Мокія, ти розумієш? Мокій про це нічого не зна, розумієш? Мама пише секретного в цій справі листа до тьоті Моті в Курськ, щоб тьотя Мотя негайно (гукнула в двері: "Мамо, на хвилинку!.." До Улі) якнайскоріше приїхала, ти розумієш? Розумієш тепер, що в нас у кватирі робиться!
2
Увійшла мати. Рина до неї:
- Ти написала листа?
Мати
- Уже й одіслала.
Рина
- Жаль! Я оце подумала: ніхто й не подума, що одного листа мало. Треба телеграму! (Нервово заломила руки, подивилась у люстро, як вийшло.) Треба негайно телеграму вдарити! Те-ле-гра-му!
Мати теж заломила руки. В люстро:
- Навіщо телеграму, коли я вже витратила десять копійок, послала листа?
Рина
- Ой мамо, яка ти їй-богу!.. Та поки там тьотя одержить листа, ти знаєш, що у нас тут статися може? Знаєш?.. (Виразно.) Все! А ти кажеш - навіщо... Зараз піди й напиши!
Мати пішла.
Уля
- Слухай, Ринко! Невже і прізвище в загсі міняють?
- А ти думала де? Тільки в загсі! Прізвище, ім?я, по батькові, все життя тепер можна змінити тільки в загсі, розумієш? Ой Улю, ой Улюню! Коли ти мене любиш, зроби так, щоб Мокій закохався у тебе. Може, він кине свої українські фантазії, може, хоч прізвище дасть поміняти...
- Ха-ха! Хіба це поможе?
- Поможе. Закохуються ж так, що на розтрату йдуть, про партію забувають, і не абихто... Улюню! Золотко!
- Ти серйозно?
- Серйозно.
- Не зможу я цього зробити.
- Чого?
- Ну, просто не зможу. Хіба я така?
- Зможеш! У тебе чарівні очі, чудесні губи, прекрасний бюст. Ти його одним махом закохаєш.
- Це тобі так здається.
- От на! Він мені навіть якось сам казав, що в тебе напрочуд гарні очі.
- Серйозно?
- Серйозно! Тим гарні, казав, що іноді нагадують два вечірні озерця в степу.
Уля в люстро:
- Що ти кажеш?
- От на!
Уля роздумливо, мрійно:
- Два вечірні озерця.
Рина підкреслено:
- Не забувай - у степу.
Уля роздумливо, критично:
- Два вечірні озерця... Хоч це й поетично, проте... Знаєш, яку партію знайшла собі Оля Семихаткова?
- Ну?
- Комуніста. Молодий ще, ще двадцяти трьох нема, але стаж надзвичайний! Щоліта відпочиватиме в Криму. А там не два озерця - море. Два моря! Чорне й Каспійське. Крім того, він сам з металістів, мускулатура в нього... Оля каже, як обійме - щось надзвичайне: немов, каже, гарячий удав... А кругом немов тропічний ліс. Температура - сорок.
Рина
- Отож почни з Мокія, Улько, - практику матимеш, як треба закохувати. Думаєш, Оля Семихаткова ото так зразу й взяла комуніста? Практику мала - з комсомольцями тощо. А наш Мокій теж у комсомолі скоро буде, розумієш?
Уля зацікавлено:
- Серйозно?
- Вже на збори ходить.
3
Увійшла мати.
Рина
- Написала?
Мати
- "Курськ, Корєнний ринок, 36, Мотроні Розторгуєвій. Негайно, негайно приїзди. Подробиці листом. Сестра Лина". Я вмисне написала двічі "негайно", щоб вона, як тільки одержить телеграму, так щоб і їхала...
Рина
- А подробиці листом навіщо?
Мати
- Як навіщо? Щоб з них наперед довідалась, що ж таке у нас робиться...
Рина
- Ну, то вона й ждатиме листа.
Мати з досади прикусила язика. Тоді:
- То я хотіла, щоб не пропали ті десять копійок, що на листа витратила.
Рина
- Дай я покажу, як писати! (Вголос.) "Курськ, Корєнний" - це так, ринок можна викинути, знають і так. (Подумала.) "Мрія воскресла. Папа міняє..."
Мати
- Не папа, а Мина. Телеграма од мене.
Рина
- Не заважай! Мені ніколи!.. "Мрія воскресла. Мина міняє прізвище. Мокій збожеволів укрмови. Станеться катастрофа. Приїзди негайно". (До матері.) Розумієш тепер, як треба писати? На, перепиши й одішли! (Мати вийшла, Рина до Улі.) Тепер ти розумієш? Жах! Ой, Улюню! Молю тебе, благаю - закохай!
Уля схвильовано:
- Ну як я почну, чудійко ти? Сама знаєш, який він серйозний, ще й український. Ну як до його підступитися? З якого боку?
- З якого?
- Так.
- З українського.
- Не розумію. Як це?
- А так, що тільки з українського.
Уля подумала:
- Ти, я бачу, Рино, дурна. Та в нього ж іншого боку нема, а ти кажеш: тільки з українського. Він же з усіх боків український.
Рина подумала. Раптом:
- Ха-ха! Ти дурна!
- Серйозно?
- Серйозно дурна! А я що тобі кажу? Тільки з українського. Це й означає, що в нього другого боку нема, що він кругом український.
Уля розсердилася:
- Як так, то й розуміти не хочу! Взагалі! Бо все це дурниці взагалі.
Рина побачила - лихо:
- Улю! Золотко! Ти не дурна!
Уля до люстра:
- Не хочу! Не можу! Не знаю, як...
- Я покажу, як. Ось я зараз покличу його і покажу, як почати.
- Ні, ні!
- Побачиш, що зможеш. Ось зараз покличу. Він зразу розсердиться, нахнюпиться, це правда. Та я знаю, як до нього підійти, з якої сторони він одмикається. Дурненька, не бійся! Я тобі дам потайний ключик, я покажу стежечку до його сердечка.
- Ні, ні! Я не розумію! не розумію!
Тоді Рина натхненно, з викликом:
- Не віриш? А хочеш, Улько, і він тебе поведе сьогодні в кіно?
Як усяка Уля, Уля - кіноманка:
- Ти серйозно?
Рина не така, щоб назад. Перехрестилась, немов збираючись у воду пірнути:
- От на! Тільки ти, Улю, не зірвись. Що не казатиму я, то немов з твого бажання, розумієш? Можеш навіть мовчати, тільки підтакни коли, кивни головою, усміхнися. А далі - сама побачиш... (Постукала в двері до брата.) Моко, вийди на хвилинку! Чуєш, Моко?
Уля ледь чутно, самими рухами:
- Рино, не треба! Золотко, не треба! (Побачила, що та не слуха, підбігла до люстра. Очевидно, хотіла зробити очі озерцями. Не вийшло. Вхопилась за серце.)
4
Увійшла мати. До Рини голосно й авторитетно:
- Тьотя не одержить такої телеграми!
Рина
- Цс-с... Чого?
Мати тихше:
- А того, що в ній тринадцять слів, ти розумієш? Треба скоротити.
5
Увійшов Мокій, юнак з чорним висипом під носом і по підборіддю, з мрійними, але злими очима. Хотів гримнути на сестру, та побачив, що вона не сама:
- Ну?
Рина зробила знак матері, щоб та негайно вийшла. Мати вийшла.
Рина до брата:
- Ти, здається, знайомився колись. Моя подруга - Уля Розсоха.
Уля самими губами:
- Розсохина.
Рина з натиском:
- Розсоха.
Мокій незграбно подав руку:
- Гм...
Рина
- На хвильку, Моко. Улі страшенно вподобалось українське слово - бразо'лійний, а я не знаю, що воно означає. Яка його тяма?
Мокій хмуро, недовірливо:
- Бразолíйний, ти хочеш сказати?
Рина до Улі:
- Як, Улю?.. Ах, так! Бразолíйний! Бразолíйний!
Мокій уважніше подивився на Улю. Кахикнув. Тоді глухо:
- Бразолíйний - темно-синій (До сестри.) Більш нічого? (Взявся йти.)
Рина до Улі:
- Бразолійний - темно-синій, розумієш, Улю?! (До брата.) Уля каже, що воно звучне таке, свіже - бразолійний. Бразолійний.
Мокій до Улі. Стримано:
- Ви де чули чи вичитали це слово?
Уля розгубилась:
- Я?.. Я не зна... Воно мені просто взяло і вподобалось...
Рина перехопила:
- Улі ще одне подобалось слово... (До Улі.) Яке ще тобі подобалося слово? Здається... ну, як? "Бринить" ти казала?
Уля
- "Бринить".
Рина
- Що таке "бринить", Моко?
Мокій м?якше:
- А, "бринить". По-руському - "звучить". Та тільки одним словом "звучить" його перекласти не можна. "Бринить" має... (До сестри, нахмурившись.) Стривай! Ти мене колись за це слово вже питала...
Рина здивовано:
- Я?
Мокій суворіше:
- Авжеж, питала. Просила, щоб я підлоги за тебе натер, і перед тим питала.
Рина
- Невже питала? Тепер пригадую. (До Улі.) Пам?ятаєш, ти вже раз у мене за це слово питала... (До брата.) А я у тебе спитала для Улі, та забула. (До Улі.) Пам?ятаєш?
Уля
- Аж двічі! Рина сказала, що ви добре знаєте українську мову, а мені саме тоді вподобалось це слово, і воно мені, не знаю чого, страшенно вподобалось. Спитала у Рини: що таке... "звучить"?
Рина перебила:
- "Бринить"! Отоді я, Моко, й спитала тебе. Ну да ж. Ти ще, пригадую, сказав, що "бринить" - якесь надзвичайне слово...
Мокій до Улі:
- "Бринить" має декілька нюансів, відтінків. По-українському кажуть: орел бринить. Це означає - він високо, ледве видко - бринить.
Уля примружила очі. Рина до Улі:
- Ти розумієш?
Уля кивнула головою. Мокій м?якше:
- Можна сказати - аеро бринить. А от іще кажуть: сніжок бринить. Це як випаде, а тоді зверху, в повітрі, ледве примітний такий, бринить.
Рина до Улі:
- Ти розумієш?
Уля ніжно всміхнулась. Мокій розворушився:
- Або кажуть - думка бринить. Це треба так розуміти: тільки-тільки береться, вона ще неясна - бринить. Спів бринить. Це, наприклад, у степу далеко ледве чутно пісню...
Уля мрійно:
- Бринить.
Мокій з гумором:
- Губа бринить. Так на селі й кажуть: аж губа бринить, так цілуватися хоче.
Уля
- А знаєш, Рино? Мені справді вподобалось це слово.
Рина
- Серйозно?
Уля
- Серйозно!
Рина
- Браво! Ти, я бачу, тепер зрозуміла, як і що. (До Мокія.) Між іншим, Уля страшенно любить українські кінокартини і написи... каже, що вони якісь... (До Улі.) Які, Улю?
Уля
- Надзвичайні.
Рина до Мокія:
- Ти розумієш?
Мокій
- На жаль, гарних українських кінокартин дуже мало... Дуже мало!
Рина
- Оце ж вона й прийшла спитати, про оце ж і просить, щоб я з нею пішла сьогодні в кіно. А мені ніколи, розумієш?
Мокій
- Гм... Бачиш, мені треба сьогодні ввечері на комсомольські збори... На жаль, не можу, бо треба на комсомольські збори... Я пішов би, та мені треба на збори комсомолу.
Рина
- Я б сама з нею пішла, та коли ж її цікавить не так картина, як написи до неї: чи чистою укрмовою написано, чи робленою, чи попсованою... (До Улі.) Я не знаю, чого тебе це цікавить.
Уля здивовано:
- Мене?..
Рина
- Не однаково - чи чистою, чи робленою?..
Мокій
- Авжеж, не однаково! От, наприклад, написи в "Звенигорі" - краса! Стильні, поетичні, справжньою українською мовою писані. А подивіться ви на написи по других кінокартинах. Олива з мухами! Немов навмисне псують таку прекрасну, таку милозвучну мову...
Рина до Улі:
- От хто б тобі розказав, Улю! От хто б відповів на всі твої щодо української мови запитання!
Мокій до Улі:
- Бачите, мені треба на збори комсомолу... А вас справді цікавить все це? Українська мова і... взагалі?
Уля
- Взагалі страх як цікавить!
Рина
- Як стане коло української афіші: читає-читає, думає-думає, чи справжньою мовою написано, чи фальшивою... Я гукаю - Улю! Улю!
Мокій до Улі, приязно:
- Серйозно?
Уля почервоніла:
- Серйозно!
Мокій
- А знаєте, я сам такий. Побачу ото неправильно писану афішу, вивіску або таблицю - і досади тобі на цілий день. А які жахливі афіші трапляються, як перекручують українську мову...
Уля
- Серйозно?
Мокій
- Серйозно перекручують! Серйозно!.. Та ось я вам покажу одну таку афішку - помилуєтесь. (Побіг і вернувся, щоб справити чемність.) Вибачте, я зараз... На хвилинку... Такої афішки ви ще... (Побіг.)
Рина до Улі:
- А що?! Ще один захід - і ти, Улько, сьогодні в кіно. Ти тепер розумієш, як з ним треба поводиться? От тільки забула я попередити тебе, що не всяке українське він любить, розумієш? Раз на іменини, думаю, що йому купити, який подарунок? Купила малоросійську сорочку й штани. Так ти знаєш, сокирою порубав.
Уля пошепки:
- Що ти кажеш?
- От на... От що, Улюню! Ти котись зараз просто до нього в кімнату, розумієш? Бо тут він покаже тільки афішу, а там у нього словники, книжки, Хвильові всякі, Тичини. Хоч до вечора розпитуйся, залюбки відповідатиме. Побачиш яку книжку - і питай. Побачиш там Хвильового і питай, а тоді в кіно. Ну, а там ти вже сама знаєш, як і що. Іди! Дай я тебе перехрещу!
Уля до люстра. Від люстра під хрест. Тоді раптом стала:
- А що, як не так спитаю? Не попаду на його смак?
Рина
- Попадеш.
Уля
- Ну як? Як? Коли мені здається, що "Стоїть гора високая" краще за Тичину.
Рина на мить замислилась, потьмарилась. Раптом обличчя її засвітилося:
- Прекрасно! Оце і май на увазі: що тобі подобається, те йому не подобається, і навпаки, розумієш?
Уля добрала розуму:
- А не помилюся?
Рина
- Ні!
Уля боязко підійшла до Мокієвих дверей. Постояла. І таки пішла.
Рина до люстра:
- Ху! Слава Богу.
6
Увійшла мати.
Рина
- Ну, що там у тебе з телеграмою? Написала?
Мати
- Вже й одіслала. Домаху попросила, щоб віднесла. Тільки я скоротила...
Рина
- Як же ти скоротила?
Мати
- Так, як я одна тільки вмію. Вийшло коротко й дешево. Ось копія: "Курськ, Корєнний, 36. Катастрофа. Мока українець. Приїзди. Лина. Негайно приїзди". Все...
Рина
- Ха-ха! Та тьотя ніколи не одержить такої телеграми!
Мати
- Не вигадуй дурниць! Це тобі досадно за тринадцять?
Рина
- Та кому телеграма? Корєнному ринкові?
Мати
- Тьоті ж: Корєнний, 36, Катастро...
Прикусила язика, аж позеленіла. Тоді:
- Ну що ж тут такого? На Корєнному ринку здогадаються, що ця телеграма до тьоті Моті.
Рина за копію:
- Ослице! Дай я допишу!
Мати вирвала назад:
- Я сама!
Рина
- Дай, кажу!
Мати
- Я сама, кажу!
Знову задзвонив дзвоник. Тепер уже мати вискочила в коридор. Повернулась бліда, ще більш схвильована:
- Папа прийшов...
7
Ускочив Мазайло. Подивився гарячими, натхненними очима:
- Дайте води! (Випив води. Помацав серце.) Думав, не переживе...
Мазайлиха і Рина
- Ну?
- Не міняють?
Мазайло
- По радіо читають, в анатоміях пишуть: серце - орган, що гонить кров, орган кровогону. Нічого подібного! Серце - це перш за все орган, що передчува і вгадує. Однині вірю йому, а більш нікому в світі. Серйозно кажу!
Мазайлиха та дочка й собі за серце:
- Поміняли?
- Не міняють?
Мазайло
- Ще як я підходив до загсу - думалось: а що, як там сидить не службовець, а українець? Почує, що міняю, так би мовити, його українське - і заноровиться. На зло тобі заноровиться. І навпаки думалось: а що, як сидить такий, що не тільки прізвище, всю Україну змінив би? А що, як і такий, що що' йому до твого прізвища - до себе він байдужий під час служби, себто сидить, нічого не бачить і себе не поміча? А що, як такий, думалось, що почне з діда-прадіда? А що, як не той, і не другий, і не третій?.. А що, як і той, і другий, і третій?.. І серце, серце вже тоді передчуло. Там сидів... (Випив води.) Од усіх вищезгаданих середній.
Мазайлиха
- Которий же?
- Середній од усіх, кажу! Арихметично середній, помоєму. Увійшов...
Рина
- Хто?
Мазайло
- Я! Він сидів. Спитав сухо, якимсь арихметичним голосом: "Вам чого?" Я до нього - і раптом відчув, що вся кров мені збігла в ноги і стала. А серце, як дзвін на пожар, бев-бев-бев... і десь, немов як справді пожар, зайнялося. Палахкотить... Питаю і не чую свого голосу: чи можна, кажу, змінити прізвище? Він подивився і знов: "Вам чого?" - арихметичним голосом. Як чого? Як чого? - заскакало огненно в голові. Двадцять три роки, кажу, носю я це прізвище, і воно як віспа на житті - Мазайло!.. Ще малим, як оддав батько в город до школи, першого ж дня на регіт взяли: Мазайло! Жодна гімназистка не хотіла гуляти - Мазайло! За репетитора не брали - Мазайло! На службу не приймали - Мазайло! Од кохання відмовлялися - Мазайло! А він знову: "Вам чого? - питаю".
Мазайлиха
- Мене обдурив: я покохала не Мазайла, а Мазалова, чом не сказав?
Рина
- І тепер сміються, регочуть - Мокрина Мазайло, не сказав?
Мазайло
- Я нічого не сказав. То мені лише здавалось, що питаю, кажу. А вийшло так, що я став перед ним і мовчав. Мені заціпило...
Мазайлиха
- Було б голкою вколотися.
Мазайло
- Хтось одвів мене до дверей. Все - як у тумані. Не знаю, де я, чого прийшов. Серця вже не чую. І раптом воно тьох! - перед очима якесь писане оповіщення... Немов не я, немов хтось інший за мене чита - (серце!). Список осіб, що міняють своє прізвище. Минько Панас на Мінервина Павла. Читаю, не розумію. Вайнштейн Шмуель-Калман-Беркович на Вершиних Самійла Миколайовича - читаю; Засядь-Вовк на Волкова, читаю. Ісидір Срайба на Алмазова, і тут все прояснилось. Я зрозумів, де я і чого прийшов, повернувся назад, питаю і чую свій голос: скажіть, чи можна змінити своє прізвище і як? І чую арихметичний, щодалі симпатичніший: "Можна!" Отак і отак... Ура! - крикнуло серце.
Рина радісно і разом погрозливо:
- Цс-с-с. (Показала на двері, де Мокій.)
Мазайло натхненно, але тихіш:
- Вра! Вдарило, задзвонило, як на Великдень... (Поцілував жінку.) Отак! (Дочку.) Отак (знов жінку) і отак!
Мазайлиха, мало не плачучи з радості:
- Яке ж тобі прізвище дадуть, Минасю?.. Яке?
Рина
- Було б попросити і нам Алмазова...
Мазайло, немов диригуючи над якимсь невидимим хором:
- Отак і отак! Виберіть прізвище, яке до вподоби.
Жінка і дочка руками, мов крилами птиці, наввипередки:
- Сіренєв! Сіренський!
- Розов! Де Розе!
- Тюльпанов!
- Фон Лілієн!
Мазайло, диригуючи:
- Подайте заяву. На два рублі марок. На публікацію тиждень чи два. Все! (По паузі, погладивши серце.) Думав, не переживе.
Мазайлиха
- З Мокієм що робити, Минасю? Він же і слухати не захоче...
Мазайло раптом перестає диригувати. Потемнів:
- Він ще не знає?
Мазайлиха
- Ні!
Мазайло з радісним гнівом:
- Заставлю! Виб?ю з голови дур українськийі А як ні - то через труп переступлю. Через труп!.. До речі, де він? Покличте його! Покличте негайно! (Гукнув.) Мокію! Чуєш? Гей, ти!
Дочка спинила:
- Папо, поки що йому про це ні слова! До публікації, розумієш?
Мазайло
- Тепер не боюсь! Не боюсь! Бо тричі звертавсь я до загсу, тричі, тричі допитував... Аж нічого він не може вдіяти. Маю повне, необмежене право змінити не то що своє прізвище - по батькові й дідове ім?я й прізвище. Чула?.. Та після цього... Мокію!
Дочка
- Ти, здається, маєш знайти собі вчительку?
Мазайло
- Правильних проізношеній?.. Вже знайшов! Найняв! В понеділок прийде на лекцію... Прекрасна вчителька. Рафінадна руська вимова... Прізвище Баронова-Козино.
Мазайлиха
- Яка краса!
Дочка до батька:
- І ти думаєш, що Мока, знаючи про зміну прізвища, не вчинить під час лекції демонстрації, скандалу?
Мазайло
- Уб?ю!
Мазайлиха
- Минасю, яка грубість!
Мазайло
- Ну, вигоню з дому!
Дочка
- Ой, папо, ой, тільки, папо! Який ти... Та краще до публікації помовчати. З?яви собі: ти вибираєш прізвище - Мокій нічого про це не зна, розумієш? Ти береш лекції "правильних проізношеній" - Мокій не зна, розумієш? Тим часом я і мама скликаємо родичів на сімейну раду - Мокій не зна...
Мазайлиха
- Сестру мою Мотю з Курська.
Дочка
- Можна буде ще дядька Тараса з Києва.
Мазайлиха жахнулася:
- Тараса Мазайла? Господь з тобою!.. Та чи не в нього наш Мокій і вдався? Там такий, що в нього кури по-українському говорять.
Дочка
- Без дядька Тараса! Тьотя і ми натиснемо на Мокія, розумієш, папо?
Мати
- Та Мотя одна на нього подіє!.. Хіба ти, Минасю, не знаєш, як вона вміє взагалі?
Дочка
- Крім того, ще один план є на Мокія вплинути... Не віриш? А хочеш, папо, і він за тиждень-два кине свої українські мрії? От давай! Тільки ти мовчок. Розумієш?
Жінка нервово:
- Мино!
Дочка
- Абсолютний мовчок на два тижні. Не віриш? Ну, на тиждень, папочко!
Жінка погрозливо:
- Мин-но!
Дочка, поцілувавши батька:
- Пане Сіренський! Розов! Де Розе! Тюльпанов! Ну?
Мазайло
- Ну, гаразд. На тиждень... (В люстро.) Все одно я скоро скажу... Прощай, Мазайло! Здрастуй...
8
В цей момент підвищений, радісний голос Мокіїв:
- ...Мазайло-Квач, наприклад.
Вирвався з рипом дверей. Мокій вийшов з Улею. Не помітивши навіть батька, переконував далі, агітував Улю:
- Мазайло-Квач, Улю! Це ж таке оригінальне, демократичне, живе прізвище. Це ж зовсім не те, як якесь заяложене, солодко-міщанське: Аренський, Ленський, Юрій Милославський... Взагалі українські прізвища оригінальні, змістовні, колоритні... Рубенсівські - от! Убийвовк, наприклад, Стокоз, Семиволос, Загнибога. Загнибога! Прекрасне прізвище, Улю! Антирелігійне! Це ж не те, що Богоявленський, Архангельський, Спасов. А німецькі хіба не такі, як українські: Вассерман - вода-чоловік, Вольф - вовк. А французькі: Лекок - півень.
Уля обернулася до Рини:
- Ми йдемо в кіно!
