Червона Шапочка
Жила собі на світі маленька славна дівчинка. І така вже була вона мила, що всі її любили, хто на неї тільки гляне. А найдужче любила її бабуся - вже, бувало, й не знала, що дитині дати. От якось подарувала їй бабуся червону оксамитову шапочку. Та шапочка була так дівчинці до лиця, що іншої вона й носити не хотіла.
Через те й прозвали дівчинку Червона Шапочка.
Одного разу мати каже їй:
- Іди-но, доню, сюди. Ось тобі пиріг, пляшка соку, віднеси бабусі, вона вже старенька, нездужає, то нехай трохи підживиться. Рушай зараз, поки сонечко ще не припікає. Іди тихенько, спокійненько, з дороги не звертай, - бо ще впадеш та розіб'єш пляшку, тоді з чим прийдеш до бабусі? А як увійдеш до хати, то по кутках не роздивляйся, а перше привітайся чемненько.
- Я, мамо, все зроблю так, як ти велиш, - сказала Червона Шапочка, попрощалася з матір'ю і пішла.
А бабуся жила в лісі, за півгодини ходи від села. І щойно Червона Шапочка увійшла в ліс, так і зустріла вовка. Вона й не знала, що то за клятий звір, а тому зовсім не злякалася його.
- Добридень, Червона Шапочко, - привітався вовк.
- Красно дякую, вовче, добридень і тобі.
- А куди це ти чимчикуєш так рано, Червона Шапочко?
- До бабусі.
- А що ти несеш у фартушку?
- Пиріг і сік. Учора мама напекла пирогів, то нехай і старенька недужа бабуся трохи поласує та підживиться.
- А де ж твоя бабуся живе?
- Трохи далі у лісі, з чверть годинки ходи звідси. Там під трьома великими дубами стоїть її хатка, а довкола хатки ліщина. Та ти, либонь, сам знаєш де, - мовила Червона Шапочка.
А вовк собі й подумав: добрий обідець був би з цього дівчатка. Воно, певне, смачніше, ніж стара бабуся. Але треба добре поміркувати, щоб обох запопасти.
Він трохи пройшовся поруч із дівчинкою, а тоді й каже:
- Червона Шапочко, а подивись лишень, які гарні квіточки ростуть навколо. Чом ти й не глянеш на них? І невже не чуєш, як гарно співають пташечки? Все йдеш та йдеш, ніби до школи поспішаєш. А в лісі можна так любо погратися!
Глянула Червона Шапочка й справді побачила, що навкруги уся земля вкрита прегарними квітами, а по них танцюють сонячні зайчики. От вона й подумала: "А добре було б принести бабусі й свіжих квіточок, вона ще дужче зрадіє. Ще ж рано, я не забарюся".
І вона зійшла зі стежки та гайнула в ліс нарвати квітів. Зірве одну квітку, а там далі ще краща, і біжить, біжить, та все далі у хащі.
А вовк тим часом не гаявся - подався просто до бабусиної хатки. Прибіг та й постукав у двері.
- А хто там?
- Це я, Червона Шапочка, принесла тобі пиріг і сік, відчини.
- Натисни клямку, - гукнула бабуся, - я слаба, нездужаю встати.
Вовк натиснув клямку, двері відчинились і він, не промовивши й слова, стрибнув до бабусі й ураз проковтнув її.
Потім натяг на себе її вбрання, наклав на голову чепець, умостився в бабусиній постелі й затулив ліжко запоною.
А Червона Шапочка все бігала за квітками. Коли вже нарвала стільки, що насилу могла піднести, згадала про бабусю й подалася до неї. Дівчинка здивувалася, що двері розчинені навстіж, а коли увійшла всередину, то їй стало аж моторошно, і вона подумала: "Чого це мені так страшно сьогодні? Раніш я з такою охотою гостювала у бабусі!"
Дівчинка голосно вигукнула:
- Доброго ранку!
Але ніхто не озвався. Тоді вона підійшла до ліжка і розсунула запону. А там у ліжку лежить бабуся, проте якась чудна, і чепець її насунувся аж на обличчя.
- Ой, бабусю, чого це в тебе такі великі вуха?
- А щоб ліпше тебе чути!
- Ой, бабусю, а чого це в тебе такі великі очі?
- Щоб тебе ліпше бачити!
- Ой, бабусю, а чого в тебе такі великі руки?
- Щоб тебе дужче схопити!
- Бабусю, а чого це в тебе такий страшенно великий рот?
- Щоб швидше тебе зжерти!
Щойно вовк це сказав, як прожогом схопився з ліжка й проковтнув бідолашну Червону Шапочку.
Наситившись, він знову ліг у ліжко, заснув і почав так гучно хропти, що далеко було чути.
А саме на ту пору йшов повз хату мисливець і подумав:
"Щось стара так гучно хропе, піду гляну, чи не сталося чого з нею".
Кінець безкоштовного уривку. Щоби читати далі, придбайте, будь ласка, повну версію книги.
