- Ба, ну будь ласка! - утретє за десять хвилин сказала я, і з цього все почалося.
- Що "будь ласка"? Що "будь ласка"? Ти тупішатимеш, а я не хочу, щоб ти тупішала. Краще книжку почитай, - відповіла Ба. - Он, Жуль Верн. Або навіть свою оцю... як її... "Котів-вояків" твоїх, прости господи. У твоєму віці я читала "Граф Монте-Крісто"... Він отам, на другій полиці, і чудово зберігся.
Насправді вдома такий номер ніколи б мені не вигорів. А саме в Ба я можу годинку спокійно подивитися розпаковки ляльок. І навіть з'їсти пару шоколадних цукерок під час перегляду. Для цього треба пів години наполегливо канючити: "Ну будь ласка, Ба", а потім помити посуд.
- Ба, ну будь ласка. А я помию посуд.
Ба любить книжки, читає кожної вільної хвилини. Вона купувала їх і мені - з малюнками, такі, що сторінку хотілося лизнути, як льодяник. Траплялися нудні, а траплялися й класні, не відірвешся.
От з інтернетом у нас не ладналося. Але як пояснити людині, що на ютубі круто, коли вона подарований батьками ноутбук згодна відкривати тільки раз на місяць - щоб увімкнути й одразу вимкнути?
До речі, я - Карина. Раніше я і мої батьки жили з Ба, тобто з моєю бабусею, у цій квартирі. Поки ми не переїхали у свою. У сусідній будинок. Тож іноді я ночую в Ба на вихідних. А ще у вівторок і четвер, коли ми разом ходимо в басейн: я - на пізні тренування, а Ба - просто плавати. У неї стоїть мій запасний стіл для уроків, зберігаються іграшки, які не схвалює мама. Наприклад, геловінський павук. Ба його боїться, але не викидає. А ще ми з нею граємо в "Монополію", коли я схочу.
Отож, це була субота, я заїхала до бабусі на всі вихідні, а батьки подалися до Києва.
- Замість того, щоб грати в іграшки, - вела далі Ба, - хоч би в того павука - фу, гидота! - ти, як печериця, сидиш і дивишся, поки хтось розпаковує ляльок. Ти їх не торкнешся навіть! Так усе життя можна просидіти і...
Я збиралася вже вчетверте сказати: "Ну будь ласка...", коли у двері наполегливо подзвонили. Ба запахнула свій старенький синій халат у метеликах, наче бойовий мундир. Я не заздрю тим, хто вривається до неї, коли вона мене виховує. Бо запалу в неї багато, але любить вона тільки мене. А непроханим гостям може перепасти на горіхи.
Я визирнула з великої кімнати лише краєчком ока, але цього було достатньо, щоб побачити сусідку тьотю Валю. Вона завжди потребувала більше місця, бо огрядна, а ще має на голові таку здорову штуку: наче булка з маком, але з волосся.
- Еммочко! - голос у тьоті Валі був такий великий і гучний, як вона сама. - Це принесли вчора, а тебе не було, на!
- Та пішли вони, - відказала Ба й озирнулася, - знаєш куди!..
- Мені чужого не треба! Ось тобі, від кандидата в депутати. Усе, побігла, а то ти зараз почнеш...
Я, звісно, могла собі спокійно дивитися відео, поки вони сперечалися, але ж тепер стало цікаво.
Ба залишилася в передпокої між величезною шафою із дзеркалом та ще одним дзеркалищем у важкій шоколадній рамі, яке звалося трюмо. Біля її ніг стояв пакет із якоюсь усячиною.
Ба машинально підхопила його. Вона взагалі рухається швидко, як супержінка. Коли лає мене за щось, я уявляю її в такому купальнику й наче вона летить між хмарочосів, аж вітер свистить. Ба руда, худа, колись я її пережену в зрості. Так тато каже, бо в його родині всі високі. Та поки що не перегнала.
- Що роблять! - Ба потрусила пакетом. - Купують людей ні за що, за банку якихось вошивих консервів.
- Вошивих? Там воші? - зацікавилася я. - Ну ж бо, подивімося!
- А й подивімося! - сказала Ба й махнула рукою. - Подивімося! Змалку знатимеш, як дурять нашого брата.
- У нас є брат?
- Усі люди - брати.
- Дімка мені не брат. Він дурень.
Та Ба мене вже не слухала: бігла в кухню, наче її покусали, і тягла за собою пакет, а за нею потупотіла я. Коли на Ба находить - чекай найцікавішого.
- От, помилуйся, Кариночко: "Кілька в томаті". Ти плюватимешся, якщо я тебе таким нагодую. О, і Маркізик теж плюватиметься. Так, мій зайчику?
Кінець безкоштовного уривку. Щоби читати далі, придбайте, будь ласка, повну версію книги.
