Присутність: війна
Dasein - одне з найзагадковіших слів у сучасній філософії. Таким загадковим його зробив Мартин Гайдеґер у творі "Буття і час", створивши чи не найскладнішу неперекладність у нашій європейській інтелектуальній культурі. До Гайдеґера ми могли би перекладати це слово як "існування", після Гайдеґера його сенси розбіглися різними лісовими стежками, що подеколи губляться в темних хащах незрозумілості, а подеколи виводять до просіки, просвіту розуміння. Відповідно, й перекладати це слово вкрай важко, адже, вловлюючи в перекладі один сенс, губиш інші. Таким неоднозначним є й переклад "Dasein" як "присутність". З одного боку, така інтерпретація, руйнує деякі ходи думки самого Гайдеґера, з іншого - навіть через свою неточність провокує й ініціює думку інших мислителів. Скажімо, відлуння такої інтерпретації звучить у філософії присутності Ганса Ульриха Ґумбрехта.
Тож назвати збірку віршів "Dasein: оборона присутності" - це вже неабияка провокація бодай тому, що ця назва поєднує німецькомовний оригінал і вкрай неоднозначний український переклад. А до цього долучається ще й слово "оборона". Виявляється, що в цьому хиткому світі нашу крихку присутність повсякчас слід боронити.
Ці метафоричні розважання набувають однозначно жахливого й водночас щемкого сенсу під час війни. Наша присутність, наше існування, наше життя загрожені. Російське зло загрожує знищити нас фізично. Оборона присутності - це насамперед справа українських військових, тих, хто на фронті, ризикуючи власним життям, рятує життя інших. Та коли одною з військових виявляється поетка, оборона присутності набуває нового виміру.
Ярина Чорногуз боронить нашу присутність не лише на полі бою. Її поезія - це також оборона, оборона людяності, дружби, любові, ніжності, життя від російського світу смерті. Й раптом нового сенсу дістає думка Едварда Саїда про те, що культура є полем битви. Адже стає зрозумілим, що на цьому полі присутні не тільки створені в літературі імперські наративи, як уважав Саїд. Так, нам протистоїть не лише злочинна зграя вбивць, збоченців, катів, ґвалтівників і мародерів, яка називає себе російською армією. Весь цей жасний морок виростає з наративів ненависті, ксенофобії, антилюдяності та некрофілії, якими від початку до скону просякнута вся російська література, головним мотивом якої є насолода від власної деґрадації. Це, до речі, докорінно відрізняє російську літературу від усіх інших імперських літератур. Але українська поетка відповідає на це не мовою ненависті, а поезією людяності:
всі плечі надто слабкі
для серця що б'ється в тобі
Читаючи ці рядки, відчуваєш биття людського серця. Відчуваєш, бо власне серце починає битися в їхньому ритмі.
Кінець безкоштовного уривку. Щоби читати далі, придбайте, будь ласка, повну версію книги.
