Розділ 2
Мірен Тріґс
1998 рік
Лихо завжди шукає тих, хто здатний пережити його, натомість помста - тих, хто нездатний.
Уперше про зникнення Кери Темплтон я дізналася ще студенткою Колумбійського університету. Коло дверей факультету журналістики я взяла один із численних примірників газети "Manhattan Press", які дарували студентам із наміром, щоб вони мріяли про величне і вивчали найкраще. Я прокинулася рано через кошмар, який снився мені раз по раз: я мчала по безлюдній вулиці Нью-Йорка, тікаючи від своєї тіні, і скористалася цим лиховісним образом, аби піти в душ і приготуватися ще до світанку. Прийшла рано, і коридори факультету були ще безлюдні. Так вони більше подобалися мені. Я не любила ходити поміж незнайомих, не любила йти до аудиторії, відчуваючи по дорозі погляди і чуючи перешіптування. Для студентів я вже перестала бути Мірен, про мене казали: "Та дівчина, що...", а інколи ще долинало: "Тс, мовчіть, щоб не почула нас".
Інколи я відчувала, що вони мають слушність і я вже втратила ім'я, неначе я тільки примара сьогоднішньої ночі. Дивлячись у дзеркало й зазираючи в глибінь своїх очей, я завжди запитувала себе: "Мірен, ти тут?"
Зокрема цей день був дуже дивний. Минув уже тиждень після Дня подяки, й обличчя маленької Кери Темплтон з'явилося на сторінках однієї з найпопулярніших газет планети.
"Хто бачив Керу Темплтон?" - запитувала назва статті в "Manhattan Press" за 1 грудня 1998 року, нижче йшла фотографія з написом: "Більше інформації на сторінці 12". Кера на фотографії, знятій майже несподівано для неї, дивилася просто себе, її зелені очі задивилися на щось далеке ген за камерою, і цей образ лишився вкарбованим навіки в пам'яті всієї країни. Її обличчя нагадало мені мене в дитинстві, її погляд... нагадав мені мій погляд, як я вже стала дорослою. Дуже вразливий, дуже безпорадний, дуже... зранений.
71-й парад торговельної мережі "Macy's" 1998 року лишився в пам'яті Америки з двох причин. По-перше, тому, що став, як уважали, найкращим парадом в історії, участь у ньому взяли чотирнадцять оркестрів, виступали гурти "NSYNC", "Backstreet Boys", Мартіна Макбрайд, були численні флешмоби, що їх представляли сотні мажореток, пройшли всі персонажі телешоу "Сезам-стріт", а також безкінечна процесія блазнів, одягнених як пожежники. Торік була велика проблема з вітром. Деякі кулі призвели до травм і стався прикрий випадок із надувним рожевим динозавром Барні, якого кільком глядачам довелося проколоти під час спроб приборкати його і посадити на землю. Безладдя було таким страхітливим, що організаційний комітет зосередив усі свої зусилля на відновленні надщербленої репутації святкової ходи. Жоден батько чи мати не повели б своїх дітей на парад, де маленьку дитину міг би вдарити Барні або Бейб, поросятко заввишки п'ять поверхів. Усі, хто думав про організацію заходу, запропонували якомога уникати кожного потенційного ризику. В параді 1998 року все мало пройти гладенько. Запровадили обмеження висоти і розмірів куль, прибрали назавжди величного Вуді, того "Божевільного Птаха". Для допоміжних робітників, які мали тягти летючу процесію, провели інтенсивні тренувальні курси контролю за фігурами. Видовище було таким дивовижним, що навіть нині, коли минуло двадцять років, уся країна зберегла в пам'яті картини довжелезної вбраної в блакитне процесії, яка йшла за Санта-Клаусом аж до кінцевого пункту на Гералд-сквер. Усе відбулося напрочуд добре. Парад став справжнім успіхом, за винятком, що того дня Кера Темплтон, дівчинка, якій навряд чи виповнилося три роки, зникла серед юрби, наче ніколи й не існувала.
Джим Шмоер, мій викладач предмету журналістські розслідування, пізно прийшов в аудиторію. Тієї пори він був ще й головним редактором "Wall Street Daily", економічної газети з великим ухилом у бік загальних новин, і з його вигляду ми зрозуміли, що він був у муніципальному архіві й збирав давні матеріали. Він став перед аудиторією і жестом, який мені видавався сердитим, підняв угору газету й запитав:
- Чому, на вашу думку, зробили це? Чому, скажіть, помістили фотографію Кери Темплтон на першій сторінці з такою короткою назвою?
Сара Маркс, старанна студентка, що сиділа на дві лави попереду від мене, подала голос:
- Щоб ми всі могли впізнати її, якщо побачимо. Це могло б допомогти в її пошуках. Якби хтось побачив її і впізнав, то міг би, напевне, подати сигнал тривоги.
Професор Шмоер заперечно похитав головою і рукою подав знак мені:
- А що думає міс Тріґс?
- Сумно, але це зробили, щоб продати більше газет, - без вагань відповіла я.
- Кажи далі.
- Як сказано в повідомленні, вона зникла тиждень тому на розі Гералд-сквер. Сказано, що сигнал тривоги подали одразу, а невдовзі по тому, як скінчився парад, дівчинку вже шукало все місто. У статті сказано, що її фотографію вже показували в новинах увечері після параду, а наступного ранку новини "CBS" починалися з її зображення. Через два дні її обличчям обклеїли всі ліхтарі в центрі Мангеттену. А тепер, як минув тиждень після події, її фотографію помістили не задля сприяння пошукам, а щоб і собі скористатися хворобливою цікавістю, яку, здається, породив цей випадок.
Професор Шмоер на мить завагався, непевно махнувши рукою.
- Але ти бачила раніше зображення цієї дівчинки? Дивилася новини того вечора або наступного ранку?
- Ні, професоре. Я не маю телевізора вдома і живу на півночі, в Гарлемі. Там на ліхтарях не клеять оголошень про дітей багатіїв.
- Ну? Хіба ця публікація не досягла своєї мети? Не допомогла тобі ідентифікувати дівчинку? Невже ти не віриш, що це зробили з наміром збільшити ймовірність, що дівчинку знайдуть?
- Ні, професоре. Це як подивитись. Почасти так, почасти ні.
- Кажи далі, - мовив професор, знаючи, що я вже дійшла висновку, якого він прагнув.
- У статті сказано, що її фотографію вже показували в новинах "CBS", бо видавці газети не хотіли, щоб люди вважали, ніби вони перші скористалися пошуками, хоча насправді це так.
- Але тепер ти вже знаєш обличчя Кери Темплтон, тож можеш долучитися до її пошуків.
- Так, але це не було остаточним наміром. Намір полягав у продажу газет. Новини по "CBS" у перші години справді могли претендувати на допомогу. А тепер видається, що журналісти прагнуть лише далі обговорювати новину, прагнуть лише отримати вигоду від випадку, який більшості людей уже нецікавий.
Професор Шмоер відвів погляд до решти аудиторії і несподівано для мене зааплодував.
- Саме це й сталося, міс Тріґс, - сказав він, киваючи головою, - і саме так я й хочу, щоб ви думали. Що ховається за подією, яка вийшла на першу сторінку? Чому одне зникнення важливіше за інше? Чому вся країна шукає тепер Керу Темплтон? - Зробив паузу, потім подав висновок: - Геть усі об'єдналися в пошуках Кери Темплтон, бо це вигідно.
То був, не заперечу, спрощений погляд на ситуацію, але саме цей сумний момент несправедливості поєднав мене зі справою про зникнення Кери.
- Прикро, - і ви швидко помітите це, - що медіа приєдналися до пошуків задля інтересу. Коли ви думаєте, чи слід повідомляти якусь новину, бо ж вона несправедлива або сумна, насправді єдине запитання, яке ставить перед собою редактор вашого видання, таке: чи продамо ми більше примірників? Цей світ функціонує завдяки інтересам. Родини просять допомоги в медіа з тієї самої причини. Адже випадок, який став публічним, отримує зрештою більше поліційних ресурсів, ніж невідомий випадок. Це факт. Кон'юнктурний політик потребує здобути підтримку громадської думки, тільки це має для нього значення, і саме тут замикається коло. Усі зацікавлені в розвитку справи: одні - щоб заробити гроші, інші - щоб відродити надію.
Я, розсердившись, мовчала. Гаразд, думаю, сердитою була вся аудиторія. Таке твердження навівало зневіру. Позбавляло надії. Потім, наче зникнення Кери було побіжною новиною, професор став коментувати статтю, де йшлося про причетність мера міста до можливого нецільового використання коштів, виділених на будівництво паркувального осередку на берегах Гудзона, а закінчив урок коментарями про подробиці дослідження, в якому він сам брав участь, про новий наркотик, який поширився в передмістях і почав призводити до лиха серед найбідніших верств міського населення. Аудиторія отримала цілу серію безладних ударів дійсності в обличчя. Ти заходиш уранці на факультет, повнячись надій, а невдовзі виходиш розбита і з сумнівами в усьому. Тепер, думаючи про це, я знаю, що викладач досяг своєї мети.
Наприкінці лекції, ще не попрощавшись із нами до наступного тижня, професор Шмоер мав звичай давати нам тему, яку ми мали досліджувати протягом тижня. Минулого разу ми розглядали сексуальну наругу одного політика над своєю секретаркою. Натомість цього тижня сталася зміна, і викладач написав на дошці: "Вільна тема".
- Що це означає? - крикнув якийсь студент з останніх лав.
- Що можна досліджувати тему, яка найбільше цікавить вас у сьогоднішній періодиці.
Такий різновид завдань окрилював нас і давав змогу з'ясувати, що подобається нам найдужче в курсі журналістських розслідувань: політика і корупція, соціальні питання, екологічні проблеми чи махінації в бізнесі. Одна з головних новин повідомляла про можливий викид токсичних речовин у річку Гудзон, бо в одній конкретній зоні з'явилися сотні мертвих рибин. Ця справа була легким завданням, і вся група, зокрема і я, одразу зрозуміли це. Таж треба тільки взяти зразок води, проаналізувати його у факультетській лабораторії, і це дасть змогу визначити, яка хімічна речовина отруїла воду, вкриту мертвою рибою. Потім треба з'ясувати, які розміщені вище проти течії хімічні підприємства виробляють продукти або дають відходи, до складу яких входить та речовина, і voila, є результат. Ніякого клопоту.
Коли виходили з аудиторії, до мене з дуже серйозним обличчям підійшла Крістіна Маркс, моя колишня подруга, з якою ми до минулого року сиділи за одним столом і коло якої увихалися всі хлопці нашої групи. Раніше ми були добрими подругами, а тепер від розмов із нею мене нудило.
- Мірен, ти підеш разом з усіма нами брати зразок води? Ніякої мороки. Решта наміряються піти сьогодні ввечері до дванадцятого пірса, взяти зразки води і прихопити з собою трохи пива. Уже вирішили. Думаю, туди прийде й кілька стильних хлопців.
- А я думаю, що цього разу не піду.
- Знову?
- Це мені не подобається. Крапка.
Крістіна насупила брови, але одразу прибрала характерний для неї стражденний вираз обличчя:
- Мірен... будь ласка... думаю, вже минув час... гаразд, відколи...
Я знала, куди вона хилить, і знала й те, що не наважиться закінчити фразу. Починаючи з минулого року, ми дуже відчужились одна від одної; гаразд, мабуть, треба признатися, що це я відгородилася від усього світу й відтоді прагнула бути сама і зосередитися на навчанні.
- Це не має нічого спільного з тим, що сталося. І, будь ласка, не розмовляй зі мною так, наче мене треба жаліти. Я втомилася бачити, що всі дивляться на мене з жалісливими обличчями. Зі мною все добре. Атож.
- Мірен, - плаксиво протягнула Крістіна, наче я дурепа. Певне, вона і з дітьми розмовляє таким тоном. - Я не хотіла б...
- А мені байдуже, зрозуміло? Крім того, я не розслідуватиму викид. Він мені абсолютно не цікавий. Якщо трапився один з нечастих випадків, коли можна вибирати, я хочу робити інше.
Крістіна видавалася ображеною, але не сказала про це. На додачу вона ще й боягузка.
- Тож у такому разі?
- Я розслідуватиму зникнення Кери Темплтон.
- Дівчинки? Ти певна? У таких випадках дуже важко знайти що-небудь. Наступного тижня не буде ніякого матеріалу і нічого схожого на нього, що ти могла б представити професору Шмоеру.
- Ну, і що? - відповіла я. - Принаймні буде хто-небудь, хто розслідуватиме цей випадок не задля грошей. Ця родина заслуговує, щоб хтось переймався їхньою донькою, а не думкою про порятунок свого заду.
- Мірен, ця дівчинка нікому не цікава. Ти сама це сказала. Нам дали таке завдання, щоб підвищити оцінку, а не знизити її. Не нехтуй можливість відзначитися.
- То ти цим переймаєшся, так?
- Мірен, не будь дурною.
- Можливо, я завжди була така, - заявила я, прагнучи покласти край розмові.
На цьому все могло б і скінчитися. Це могло б бути безуспішне розслідування протягом тижня, належне пересічній студентці журналістики. Незадовільна оцінка за одне конкретне завдання без впливу на остаточне оцінювання моїх успіхів у ЖР, як ми називали той предмет, проте долі заманулося, щоб я відкрила щось трансцендентальне, і воно назавжди змінило напрям і хід пошуків маленької Кери Темплтон.
