Розділ 1. Адвокат
- Чи пам'ятаю я справу Керолайн Крейл? - перепитав сер Монтеґ'ю Депліч. - Аякже, дуже добре пам'ятаю. Надзвичайно вродлива жінка. Щоправда, неврівноважена. Зовсім не вміла тримати себе в руках. - Він скоса глянув на Пуаро. - А чому ви мене про це запитуєте?
- З цікавості.
- Це вкрай безтактно з вашого боку, шановний, - сказав Депліч, раптово оскаливши зуби у своїй знаменитій "вовчій усмішці", яка колись до чортиків лякала свідків. - Адже ви знаєте, що я її бездарно програв. Мені так і не вдалося витягти її.
- Знаю.
- Зрозуміло, - вів далі сер Монтеґ'ю, - тоді я не мав того досвіду, який маю тепер, хоча, здається, зробив усе понад людські сили. На жаль, справа безнадійна, якщо клієнт не йде на співпрацю. Але мені вдалося добитися заміни смертної кари на довічне ув'язнення. Не без сумнівів, та все ж присяжні були вимушені на це піти - багато шановних дам і матерів звернулися з клопотанням на її користь. До неї ставилися з великою симпатією.
Він сперся на спинку крісла, простягнувши свої довгі ноги. Вираз обличчя робив його схожим на суддю, що перебуває в роздумах, зважуючи всі "за" і "проти".
- Якби вона застрелила його чи хоча б заколола ножем, я зробив би ставку на незумисне вбивство. Але отрута... З таким непросто працювати. Складна ситуація, дуже складна.
- На чому ґрунтувався захист? - запитав Еркюль Пуаро.
Він чудово знав відповідь із газетних матеріалів, але вирішив розігрувати перед сером Монтеґ'ю цілковито необізнану в справі людину,
- Самогубство. Єдине, що можна було просувати. Але ніхто в цю версію не повірив. Адже самогубство було зовсім не в стилі Крейла. Не знаю, чи були ви з ним знайомі. Ні? Так от, це був дуже активний чоловік, запальний. Любитель пива, жінок і всього такого. Пристрасно віддавався тілесним насолодам. Коли йдеться про такого чоловіка, неможливо переконати присяжних, що одного чудового дня він спокійно всівся й вирішив звести рахунки з життям. Не вийде! Із самого початку я зрозумів, що справа переді мною безнадійна. Я знав, що програв процес ще тієї миті, коли Керолайн з'явилася на лаві підсудних. Вона зовсім не боролася! Так воно завше стається: коли не підготувати свого клієнта до свідчень, присяжні роблять свої висновки.
- Ви це мали на увазі, коли стверджували, що справа безнадійна без співпраці з клієнтом? - запитав Пуаро.
- Саме так, друже мій. Ми ж не чарівники. Половина успіху в цьому двобої - це враження, яке справляє підсудний на присяжних. Я знав багато випадків, коли присяжні виносили вироки, зовсім протилежні рішенням судді. "Ну, вчинив так. Що ж тут поробиш?" - вирішує сам собі присяжний засідатель. Або: "Він би ніколи на таке не пішов! Зроду не повірю!" А в нашому випадку... Керолайн Крейл навіть не намагалася боротися.
- Чому?
Сер Монтеґ'ю стенув плечима.
- Гадки не маю. Вона, звісно, дуже любила небіжчика. Вона впала в депресію, коли зрозуміла, що вчинила. І, схоже, так і не оговталась після пережитого шоку.
- Отже, ви вважаєте, що вона винна?
Депліч видавався збентеженим.
- Гм... Я вважаю, що це очевидний факт.
- Вона коли-небудь говорила вам, що винна?
Депліч здивувався ще більше.
- Авжеж ні. У нас є правило. Підсудний за замовчуванням... еее... невинний. Проте, оскільки вас аж так цікавить цей випадок, мені шкода, що ви не зможете поговорити зі старим Мейг'ю. Він надавав мені матеріали у справі Крейла. Старий Мейг'ю міг би вам сказати значно більше, ніж я. Але... він уже відійшов в інші світи. Лишився молодий Джордж Мейг'ю, але він був тоді зовсім дитиною. Та й чимало часу минуло.
- Звісно. Мені пощастило, що ви так багато пам'ятаєте з цього процесу. У вас прекрасна пам'ять.
Депліч, явно вдоволений компліментом, пробурмотів.
- Ну, знаєте, справи завжди запам'ятовуються в загальних рисах. Надто коли йдеться про звинувачення, що вимагає вищої міри покарання... До того ж справа Крейла потрапила у пресу й наробила неабиякого галасу. Ще б пак, усі ці любовні колізії... А ще в процесі фігурувала така дівчина, дуже яскрава. Ох вона була й штучка, скажу я вам.
- Даруйте мою настирливість, - мовив Пуаро, - але я повторю своє запитання знову: невже у вас не було ніякого сумніву щодо вини Керолайн Крейл?
Депліч стенув плечима.
- Скажу вам відверто, не було що ставити під сумнів. Так, вона вбила його, безперечно.
- Які докази свідчили проти неї?
- Власне, докази були беззаперечні. По-перше, мотив. Останніми роками Крейли жили як кішка з собакою - постійно сварилися. Він увесь час плутався з якимись жінками. Не міг із собою нічого вдіяти. Такий уже характер. А Керолайн усе це якось терпіла. Виправдовувала все його мистецьким темпераментом, а художник із нього був справді першокласний. Цінність його робіт надзвичайно виросла, надзвичайно! Особисто мене його мазанина ніколи не надихала, але загалом картини гарні, це безперечно.
Як я вже казав, інколи між ними буквально пір'я літало. Бо пані Крейл теж не була покірною овечкою. Однак він щоразу повертався до неї. Всі його походеньки забувалися. Та останнього разу все було інакше. Коханка була дівчиною й то дуже молодою. Їй було лише двадцять. Її звали Ельза Ґрієр. Єдина донька якогось промисловця з Йоркшира. Багата, рішуча, вона знала, чого хоче. А хотіла вона Еміаса Крейла. Спочатку змусила його написати її портрет, хоч він зазвичай не писав салонних портретів на кшталт "Пані Блінкетті Бланк у рожевому сатині і з перлами". Однак час від часу йому траплялося братися й за портрети. Не знаю, чи багатьом жінкам сподобалися б написані ним портрети, - він не приховував жодного з недоліків! Але зрештою Крейл написав портрет пані Ґрієр і на завершення благополучно в неї закохався. Він розміняв четвертий десяток і був давно одружений. Крейл прекрасно розумів, що з'явившись у товаристві із зовсім юною Ґрієр, стане посміховиськом. Він закохався до нестями й був готовий розлучитись із дружиною та взяти шлюб з Ельзою. Звісно, Керолайн Крейл не могла допустити подібного. Вона йому погрожувала. Двоє свідків чули, як вона говорила, що коли він не відмовиться від тієї дівчини - вона його вб'є. І вона не жартувала! За день до того, як усе це сталося, вони пили чай у сусіда, той захоплювався збиранням рослин і виготовленням із них ліків. Серед решти в нього був і болиголов крапчастий, або, як його зазвичай називають, цикута. За столом ішла мова про цикутовий трунок і його смертельні властивості. Наступного дня сусід виявив, що з пляшки зникла добра половина настою. Це викликало в нього занепокоєння. Пляшечку з рештками цикути потім знайшли в кімнаті пані Крейл.
Еркюль Пуаро посовався на стільці.
- Але ж пляшку міг хтось підкинути.
- Ні, в поліції Керолайн зізналася, що це її рук справа. Надто непродумано з її боку, звісно. Але на той час у неї ще не було адвоката, щоб порадитися. Тож коли її спитали, вона зізналася, що взяла її.
- Навіщо?
- Буцімто збиралася накласти на себе руки. Але так і не спромоглася пояснити, яким чином пляшка виявилася порожньою і з відбитками тільки її пальців. Це надзвичайно ускладнило її становище. Вона стверджувала, що Еміас Крейл покінчив життя самогубством. Але якби він випив отруту з пляшечки, яку вона ховала у своїй кімнаті, тоді на ній були б і його відбитки.
- Трунок додали до пива, чи не так?
- Так. Вона взяла пляшку пива з холодильника й віднесла в сад, де Еміас працював. Ще й налила в келих і спостерігала, як він п'є. Потім усі пішли снідати, залишивши його в саду, - часто бувало, що він так і не приходив до столу. Після цього Керолайн і гувернантка знайшли його мертвим. Із її слів, пиво було звичайне, без отрути. Проте ми просували версію, за якою, відчувши докори сумління, Еміас Крейл сам випив отруту. Усе це шито білими нитками, звичайно. Крейл не був людиною, яка могла б так вчинити. Та й відбитки пальців вказували на Керолайн.
- Відбитки її пальців виявили й на пляшці з пивом?
- Не зовсім, знайшли тільки його відбитки... Але вони викликали підозру. Справа в тому, що Керолайн залишилась із Крейлем сама - гувернантка побігла викликати лікаря. І перше, що вона, мабуть, зробила - це витерла пляшку й келих, а тоді залишила на них його відбитки. Аби потім вдавати, наче навіть у руки їх не брала. Але фокус не пройшов. Старого Рудольфа, який вів розслідування, неабияк розсмішила ця небилиця. Він запросто довів усім у залі суду, що людина не змогла б тримати пляшку в руках у такому положенні! Звісно, ми зробили все можливе, аби довести протилежне, мовляв, руки Крейла були зведені смертельними судомами, але, ясна річ, ніхто нам не повірив.
Еркюль Пуаро запитав:
- Цикута була влита в пляшку до того, як пані Крейл віднесла її в сад?
- У пляшці не було ні краплини цикутового настою. Тільки в келиху.
Депліч замовк, вираз його великого красивого обличчя змінився. Раптом він повернув голову й різко запитав:
- Скажіть-но, пане Пуаро, до чого це ви ведете?
Пуаро пояснив:
- Якщо пані Крейл невинна, яким же чином цикута потрапила в пиво? Адвокат стверджував тоді, що Еміас Крейл сам її туди долив. Але ви запевнили мене, що такого б ніколи не сталося. І я цілком з вами згоден. Він не був людиною, яка може так вчинити. Отже, якщо це зробила не Керолайн Крейл, то, значить, це зробив хтось інший.
Депліч вигукнув:
- Чорт забирай! Навіщо дарма витрачати час? Усі ці речі відбувалися багато років тому. Звісно, вона вбила його. Ви б зрозуміли це самі, побачивши її в залі суду. Це було буквально написано на її обличчі! Мені здалося, що вирок приніс їй полегшення. Керолайн ніскільки не боялася, навіть не нервувала. Вона просто хотіла, аби процес скоріше закінчився. Справді, дуже непогано трималася...
- І все ж, - не вгавав Еркюль Пуаро, - вмираючи, вона залишила доньці лист, у якому урочисто заприсяглася, що невинна.
- Звісно, вона заприсяглася, - відповів сер Монтеґ'ю Депліч. - І ви, і я на її місці вчинили б так само.
- Її донька стверджує, що вона б ніколи так не вчинила.
- Її донька стверджує... Ха! Та що вона знає про той випадок? Дорогий мій Пуаро, коли відбувався процес, дівчина була зовсім дитям. Скільки їй тоді виповнилося - чотири чи п'ять? Їй змінили прізвище й відправили з Англії до якихось родичів. Що вона може знати або згадати?
- Часом діти добре розуміються на людях.
- Можливо. Але це не той випадок. Природно, що донька хоче вірити в невинність матері. Залишимо за нею це право. Не бачу в цьому нічого поганого.
- На жаль, вона вимагає доказів.
- Доказів того, що її мати, Керолайн Крейл, не вбивала свого чоловіка?
- Так.
- Ну що ж, вона їх ніколи не отримає.
- Ви так вважаєте?
Знаменитий адвокат задумливо глянув на свого співрозмовника.
- Я завжди вважав вас порядною людиною, Пуаро. Чого ви хочете? Заробити гроші, граючи на почуттях невинної дівчини?
- Ви її не знаєте! Це виняткова особа. З надто твердим характером.
- Це й не дивно, вона ж дочка Еміаса й Керолайн Крейл. І чого ж вона хоче?
- Вона хоче правди.
- Гм, боюся, що ця правда їй не сподобається. Відверто кажучи, Пуаро, у мене нема жодного сумніву - Керолайн Крейл убила свого чоловіка.
- Дорогий друже, даруйте мені, але в цьому я маю переконатися особисто.
- Що ж, я, власне, не знаю, що ви тут зможете вдіяти. Ви можете прочитати матеріали справи в газетах. Прокурором у ній був Гемфрі Рудольф. Але він уже помер. Чекайте, хто ж тоді був його помічником?.. Молодий Фоґґ, здається. Так, Фоґґ! Ви можете поговорити з ним. І потім, є ще люди, які були тоді в будинку. Не думаю, що їм буде приємне ваше втручання й порпання в усій цій історії, але переконаний, ви свого досягнете. Ви достобіса наполегливий.
- О, і щодо людей, які були причетні до того випадку. Це дуже важливо. Можливо, ви пригадуєте їхні імена?
Депліч на мить замислився.
- Дайте-но подумати. Минуло чимало часу... Було тільки п'ятеро, які справді мали стосунок до тієї історії, якщо можна так сказати. Я не враховую слуг - двох відданих старих, бідних і заляканих людей, які нічого про це не знали. Ніхто не міг їх ні в чому запідозрити.
- Отже, п'ятеро. Розкажіть про них.
- Хм... Один із них - Філіп Блейк, найкращий друг Крейла. Вони були знайомі все життя. Він тоді гостював у них... Він точно досі живий. Я інколи зустрічаю його на полі для гри в гольф. Він мешкає в Сент-Джордж-Гілл. Працює маклером. Грає на біржі, і непогано на тому заробляє. Успішний чоловік, трохи схильний до ожиріння.
- Так, і хто наступний?
- Старший брат Блейка. Сільський сквайр і домосід.
Нараз Пуаро пригадалися рядки з вірша. Він намагався відмахнутися від нього, бо не мав права зараз думати про дитячі пісеньки, хоч останнім часом вони чомусь переслідували його, - і все ж віршик не виходив з голови.
Одне поросятко на ринок пішло,Одне поросятко вдома зосталось...
Він пробурмотів:
- То, виходить, брат Філіпа Блейка увесь час сидить удома?
- Так. Я вам про нього говорив, це той, що мав справу з ліками й рослинами. Хімік-любитель. Як же його звати? Ім'я схоже на щось таке... Ага, згадав! Мередіт... Мередіт Блейк. Не знаю тільки, живий він чи ні.
- Хто наступний?
- Винуватиця всіх бід - дівчина, замішана в процесі. Ельза Ґрієр.
- "Одне поросятко ростбіф знайшло...", - пробурмотів Пуаро.
Депліч глянув на нього з подивом.
- О, це поросятко таки знайшло чимало ростбіфів. Дівчина завжди вміла досягати свого. Відтоді вона вже тричі виходила заміж. Вона розпочинає й закінчує шлюборозлучні процеси з надзвичайною спритністю. І щоразу обирає собі чоловіка, кращого за попереднього. Тепер вона леді Діттишем. Розгорніть будь-який номер "Татлера"4 - і точно її побачите.
- Ну, а решта двоє?
- Гувернантка. Не пам'ятаю вже її імені. Така мила й порядна жіночка. Томсон... Джонсон... Якось так. І ще була дитина. Зведена сестра Керолайн Крейл. Їй було тоді років п'ятнадцять. Тепер вона зробила собі ім'я. Займається розкопками, відшукує різні штуки, багато подорожує. Воррен... Анджела Воррен. Це молода, цікава жінка. Я зустрів її кілька днів тому.
- Тобто, це не вона - те поросятко, що кричало "куві-куві"?
Сер Депліч знову здивовано глянув на Пуаро. Зрештою мовив:
- Ну, їй довелося й покувікати у своєму житті! Взагалі-то, вона має ваду. Не знаю, чи ви знаєте, але в неї жахливий шрам на пів обличчя. І... Та, я думаю, ви й самі все побачите!
Пуаро встав.
- Дякую. Ви були дуже люб'язні. Якщо пані Крейл не вбивала свого чоловіка...
Депліч перебив його:
- Але вона його вбила, дорогий мій. Вбила! Даю вам слово.
Пуаро продовжив, ніби не помітив, що його перебили:
- ...Тоді логічно припустити, що його вбив хтось із цих п'ятьох.
- Я гадаю, що хтось із них міг би це зробити, - мовив Депліч із сумнівом. - Але я не розумію, навіщо комусь із них це насправді робити. Вони не мали для цього жодної причини! Власне, я впевнений, ніхто з них цього й не робив, ніхто! Любий друже, вам треба викинути з голови ці дурниці!
Еркюль Пуаро тільки усміхнувся, злегка похитавши головою.
4 Журнал про моду і світське життя, заснований у Великій Британії 1901 року. (Прим. ред.)
