***
За довгим канцелярським столом, явно роздобутим у "казьонному присутствії" імперських часів сидять два взірцевих полковники у бездоганно підігнаних одностроях. Один - у щойно пошитому мундирі Війська Польського. Інший - у перешитому з довоєнного російського кітелі Дієвої Армії Української Народної Республіки.
Риплять двері.
Заходить чотовий Сташиба. Клацає каблуками.
- Пане полковнику, чотовий Сташиба за вашим наказом прибув!
Обидва полковники синхронно підводяться. Польський полковник бере із зеленого сукна обшиту червоним оксамитом коробочку:
- Від імені Польської Республіки та головного командування Війська Польського маю приємність вручити старшому сержантові Сташибі Мелетію недавно затверджену нагороду за особисту доблесть на полі бою - Хрест Відважних.
Вручає коробочку.
Тисне руку.
Сташиба мовчки клацає каблуками, бо не знає, як треба відповідати у таких випадках. Ну не гаркати ж "Рад стараться, ваше високоблагородіє!".
І несподівано косо посміхається.
Український полковник здивовано піднімає брови. Сташиба пояснює:
- Просто подумав, що щастить мені на чужі нагороди. Від государя-імператора отримав перший бронзовий хрест, від польської республіки - другий.
- А нічого українського досі нема? - продовжує думку Сташиби український полковник. - Ви це хотіли сказати? Проєкти українських відзнак уже опрацьовані. Тільки-но їх виготовлять так почнуться нагородження - ваші заслуги і рани також не будуть забуті.
Цього разу криво посміхається польський полковник. Але ні український полковник, ані Сташиба цього не бачать. Тільки глядачі.
Український полковник питає:
- До речі, про рани. Як здоров'ячко? Одужали?
Сташиба відповідає:
- Богу дякувати. Цілком одужав. Можу хоч зараз на фронт.
Польський полковник знову посміхається. Але цього разу посмішка в нього широка, майже братерська, й адресована особисто Сташибі:
- Якраз на фронт тепер можна і не поспішати. Бої затихли. Жодна зі сторін не має сили для стратегічного наступу або бажання марнувати снаряди в людей у сутичках місцевого значення.
Український полковник жестом пропонує всім сісти і після того, як всі троє умостилися в кріслах, продовжує:
- Певною мірою запілля нині стало важливішим за фронт. Гармати мовчать, але хвороби продовжують убивати. Тиф, червінка, холера... А до них додалася ще й дифтерія, яка косить насамперед малих дітей. У селах - два-три похорони щотижня. У містечках - майже щодня. Самі розумієте, як то впливає на думки, на психіку. А ворог цим користується, цинічно, підло й уміло.
- І що можна зробити? - діловито питає Сташиба.
Польський полковник відповідає:
- Донедавна вважали, що дифтерія - це вирок. Проте в Північноамериканських сполучених штатах почали фабрикацію сироватки, яка дає змогу лікувати цю страшну хворобу. Польща через французьких союзників досягла згоди з американцями, й Американський Червоний хрест надав Польщі таку кількість вакцини, якої вистачить і нашим та вашим дітям. Проте большевикам дуже залежить на тому, щоб сироватка не потрапила до хворих дітей Волині, щоби пошесть пошировалася. Тому для постачання сироватки потрібні особливі заходи з охорони та обережності. Поїзд, який привезе першу партію сироватки у Кременець, будуть охороняти два причепних панцерних вагони та ескадрон уланів. А от у волості та села сироватку треба буде розвезти потайки, не привертаючи зайвої уваги. Старший сержант узявся би за таку роботу?
- Якщо треба - я готовий! - підхоплюється Сташиба.
- Прошу сідати, - зауважує український полковник. - Наскільки нам відомо, Шумська волость - ваші рідні місця?
- Так і є, пане полковнику, - відповідає чотовий. - Народився і виріс у селі Онишківці Шумської волості.
Український полковник схвально киває і продовжує:
- А ще нам відомо, що ви можете керувати велосипедом та мотоциклом.
Сташиба усміхається:
- На посаді писаря старшого окладу третього батальйону сорок другого якутського піхотного полку мусив і того навчитися.
Польський полковник дістає з течки два аркушики-восьмушки:
- Старший сержанте, тут маєте легітимацію з вимогою військового командування до всіх надавати вам сприяння та допомогу. Тут - доручення військовому комендантові міста Кременця. Негайно з'явіться до комендатури, отримайте заправлений мотоцикл "Харлей-Девідсон", заберіть медичну сестру Американського Червоного Хреста із сироваткою і максимально обережно доставте принаймні до Шумська.
Український полковник додає:
- За кричущої необхідності дозволяю використовувати частину сироватки у тих селах, через які будете проїздити. Виконуйте!
Сташиба рвучко підводиться, клацає каблуками:
- Наказ, пане полковнику!
Чітко розвертається через ліве плече, виходить.
Польський полковник дивиться у вікно якимось блукаючим артилерійським поглядом. Не обертаючись до українського полковника, питає:
- Як думаєш, Юрку, прорветься оцей Сташиба до Шумська?
- Чи прорветься - не знаю, Стасю. Але тому, хто спробує його зупинити, я не позаздрю.
