Промик і перші осінні пригоди - Roksana Piórko

Промик оживає

Дзинь-дзинь! Я - Промик, бувалий у бувальцях дитячий велосипед. Може, вас це здивує, але мені вже цілих п'ятдесят років, і я назбирав для вас силу-силенну цікавих історій. У них багато сміху, зворушення й пригод. І, як і кожна історія, моя власна теж має свій початок.

25 серпня 1972 року я вперше розплющив очі й познайомився з Тарасом, моїм першим сердечним другом. Я й досі дуже добре пам'ятаю той день. Зараз розповім, як це було.

Чи знаєте ви, як народжуються велосипеди? Це цікавий, але гучний і трохи брудний процес. Майстри складають нас із металевих частин: тут гвинтик, там рама, тут колесо, там кермо. Тук, тук, трах, бах - і потроху з'являється велосипед. Чи вкладають нам при цьому серденько? Ні, бо в інструкції про нього немає ані слова.

Так само зробили й мене. Надягли мені шини, вирівняли спиці, а потім відвезли до магазину. Я стояв там тихий, блискучий і готовий до їзди. Тоді я ще нічого не відчував.

Аж настав той великий день! Спершу мене віднесли кудись, де сильно трусило, потім перенесли до іншого приміщення. І нарешті я відчув, як теплі руки хлопчика обіймають мене.

(Тарас) - Він чудовий! - вигукнув хлопчик із таким захватом, що в мене аж ніби щось ворухнулося під кермом. - Тату, дивись! Тут написане його ім'я. Це Прометей, але я називатиму його Промиком!

Поруч стояв дорослий чоловік, якого хлопчик називав татом. Він усміхнувся і спокійно відповів:

(Тато Тараса) - Добре, Тарасе. Я радий, що тобі сподобався подарунок. Залиш його поки що в коридорі й ходімо до столу. Дідусь із бабусею вже чекають.

(Тарас) - Я заберу Промика зі собою! - оголосив Тарас і незграбно повів мене до кімнати.

(Тато Тараса) - Але навіщо? Це ж просто велосипед! - тато глянув здивовано.

І тоді Тарас подивився на нього так серйозно й щиро, що мені й досі стає тепло, коли це згадую.

(Тарас) - Для мене це не просто велосипед, тату. Це мій омріяний друг. Я хочу йому все показати.

Саме тоді я широко розплющив очі. Відчув легенький струм у гвинтиках і гучне гупання під кермом.

(Тарас) - Ходімо, Промику, я познайомлю тебе зі своєю родиною, - Тарас притулив мене до стіни біля столу. - Це моя мама Василина. Там сидить мій тато Степан. А це дідусь Сергій і бабуся Ганна.

Я подивився на всіх по черзі, і мені аж захотілося радісно задзвонити в дзвіночок. У мене є родина!

(Промик) - Дякую, Тарасе, - сказав я зворушено. - Я такий радісний, що стою тут, серед вас!

Тарас аж засяяв і лагідно погладив моє кермо.

Дідусь Сергій уважно мене розглядав і розмовляв із татом про раму, камери й спиці. Мама усміхнулася до мене, але швидко повернулася до столу й продовжила накладати всім салат. Бабуся Ганна підморгнула мені.

(Бабуся Тараса) - Добрий велосипед, - сказала коротко.

Я тоді аж виріс від гордості.

По кімнаті літали кульки, пахло їжею, і всі голосно розмовляли. Тарас підкидав мені кульки, а я несміливо їх відбивав. Це була дуже весела гра.

За мить тато вніс великий шоколадний торт. Усі почали співати, а Тарас стояв у центрі, рум'яний і щасливий. Потім він задув свічки одним подихом, а мама почала різати торт.

Тарас обернувся до мене.

(Тарас) - Промику, будеш їсти зі мною торт? Можу ще налити тобі чайку.

Я так розчулився, що мій дзвіночок задзвенів.

(Промик) - Дякую, друже, - відповів я. - Це дуже мило. Але я не вмію їсти торт. Я мрію про мастило для ланцюга.